У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    2010 року грудня місяця „13” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Макарчук Л.В.

            Суддів: Горбань В.В.

Курської А.Г.

                      При  секретарі: Савенко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, 3 особа – орган опіки та піклування Алуштинської міської ради, про вселення, встановлення сервітуту; за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5, 3 особа – Відділ громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у здійсненні права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 01 вересня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

    10 грудня 2009 року ОСОБА_5 в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про вселення, встановлення сервітуту. Вимоги мотивовані тим, що з відповідачем ОСОБА_7 з 05.10.2001 року вони перебували у шлюбі. Від шлюбу мають дочку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після реєстрації шлюбу вони з відповідачем стали проживати в АДРЕСА_1. Квартира на праві власності належить матері відповідача ОСОБА_8, яка в квартирі ніколи не проживала, оскільки має інше житло в м. Білогірську АР Крим. Позивачка була зареєстрована в квартирі як член сім’ї  власника. Посилається на те, що після приїздів ОСОБА_8 в гості, у них з чоловіком виникали сварки, скандали, відповідач вчиняв бійки, усе відбувалося на очах малолітньої дитини. Після побиття позивачки без будь-якої причини свекрухою 07.07.2008 року, вона була вимушена піти з дочкою з квартири, маючи надію на зміну з боку чоловіка відношення до неї та збереження сім’ї. Проте, відповідач, навпаки, почав вимагати від неї ключі від вхідних дверей квартири. Отримавши ключі, він не став пускати її з дочкою до квартири, хоча усе майно, нажите за час шлюбу та її особисті речі і речі дитини знаходилися в квартирі. Меблі, що дали її батьки для облаштування квартири,  відповідач привів у непридатний для використання стан і привіз до її батьків у с. Перевальне Сімферопольського району АР Крим. До початку курортного сезону вона знімала квартиру в м. Алушта, а потім переїхала з дитиною до батьків в с. Перевальне Сімферопольського району АР Крим. Посилається на те, що в будинку батьків вони проживати не можуть, оскільки крім батьків в будинку проживають ще дві її сестри, одна з них вагітна, житлові умови в будинку незадовільні. Також зазначає, що проживаючи в м. Алушта, дитина відвідувала секцію художньої гімнастики, планувався її запис до музичної школи, дитина повинна була піти до середньої загальноосвітньої школи. У зв’язку з відсутністю житла у місті  позивачка змушена віддати дочку до першого класу початкової школи в селі. Дитина позбавлена можливості розвитку в селі, звичайний уклад життя дочки змінився. Вважає, що і вона, і дитина мають право на користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_1 АР Крим, оскільки вона вселялася до квартири зі згоди власника, була зареєстрована за зазначеною адресою, в квартирі знаходиться їх майно. Просила встановити відносно неї та малолітньої ОСОБА_6, 2003 року народження, безстроковий сервітут  користування АДРЕСА_1, вселити їх до зазначеної квартири. Зобов’язати відповідачів не чинити їм перешкод у користуванні квартирою.

    02 квітня 2010 року  ОСОБА_8 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у здійсненні права власності. Вимоги мотивовані тим, що квартира АДРЕСА_1 АР Крим належить їй на праві власності. 21.12.2006 року її син з відповідачкою та їх дитиною були зареєстровані за зазначеною адресою. 07.07.2008 року відповідачка з дочкою виїхала на постійне місце проживання до своїх батьків в с. Перевальне Сімферопольського району АР Крим і з цього часу там постійно проживає. Усі особисті речі ОСОБА_5 забрала з квартири в день від’їзду, а меблі та інше майно згодом. Зазначає, що ОСОБА_5 не намагалася повернутися до квартири, не зверталась до правоохоронних органів з питання вселення,  не несла витрати по оплаті за квартиру та комунальні послуги, взагалі півтора роки квартирою не цікавилась. Усі витрати по сплаті за квартиру та комунальні послуги несла позивачка. Після того як ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, відповідачка вирішила звернутися до суду з позовом про вселення, усунення перешкод у користуванні квартирою та встановлення сервітуту.  Також посилається на те, що її син уклав релігійний шлюб з іншою жінкою, яка очікує від нього дитину. На підставі  ст.ст. 391, 405 ч. 2 ЦК України просить визнати ОСОБА_5 з малолітньою дочкою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право користування АДРЕСА_1 та усунути їй перешкоди в здійсненні права власності шляхом зняття ОСОБА_5, ОСОБА_6 з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1.

    Ухвалою Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим  від 23 червня 2010 року цивільна справа за позовом ОСОБА_5 в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, 3 особа – орган опіки та піклування Алуштинської міської ради, про вселення, встановлення сервітуту та цивільна справа за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5, 3 особа – Відділ громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у здійсненні права власності об’єднані в одне провадження.

Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 01 вересня 2010 року позов ОСОБА_5 в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, 3 особа – орган опіки та піклування Алуштинської міської ради, про вселення, встановлення сервітуту задоволено частково. Вселено ОСОБА_5 з неповнолітньою ОСОБА_6 в квартиру АДРЕСА_1. Зобов’язано ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не чинити перешкод ОСОБА_5 і неповнолітній ОСОБА_6 в користуванні АДРЕСА_1. В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_5 відмовлено. В задоволені позову ОСОБА_8 до ОСОБА_5, 3 особа – Відділ громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у здійсненні права власності відмовлено.

    В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 і про задоволення позову ОСОБА_8, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.      

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника ОСОБА_7 та ОСОБА_8, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. При цьому визнав встановленим, що позивачка разом з малолітньою дочкою ОСОБА_9 з 07.07.2008 року не проживають  у  АДРЕСА_1 тобто понад один рік з поважних причин, а тому не втратили право на користування жилим приміщенням і підлягають вселенню.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 05.04.2001 року є власником АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05.04.2001 року.

ОСОБА_7 і ОСОБА_5 05.01.2001 року зареєстрували шлюб. Від сумісного життя мають доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 разом з чоловіком ОСОБА_7 поселилися в АДРЕСА_1 як члени сім’ї власника квартири ОСОБА_8, а 21.12.2006 року ОСОБА_5 та малолітня ОСОБА_6 були зареєстровані в квартирі як члени сім’ї власника.

Проти зазначених обставин у суді першої інстанції не заперечували сторони.

Відповідно до статті 156 Житлового кодексу України члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

До членів сім’ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 62 ЖК України, тобто дружина власника, їхні діти і батьки, а також інші особи.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 та її малолітня донька ОСОБА_6 як члени сім’ї власника були зареєстровані в спірній квартирі, а тому вони у встановленому законом порядку набули права користування ним.

07.07.2008 року ОСОБА_5 у зв’язку з погіршенням відносин, які склалися між нею,  чоловіком та свекрухою ОСОБА_8, разом з донькою була вимушена виїхати зі спірної квартири та поселитися спочатку на квартирі в Алушті, а потім у батьків у с. Перевальне Сімферопольського району.  

07.06.2010 року шлюб між ОСОБА_5, і ОСОБА_7 - сином власника квартири було розірвано.

Між тим,  відповідно до правил ч. 3 ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_5 разом з малолітньою дочкою позбавлені права користування жилим приміщенням у спірній квартирі та наявність перешкод у користуванні з боку відповідачів та виходячи з правил ст. 156 ЖК України, ч. 1 ст. 405 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про порушення прав позивачки та її малолітньої дочки на проживання у спірній квартирі, які підлягають судовому захисту  та правильно ухвалив рішення про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом їх вселення.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_8 про визнання ОСОБА_5 разом з  малолітньою донькою ОСОБА_6 такими, що втратили право користування жилим приміщенням та усунення перешкод у здійсненні права власності, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності. При цьому визнав встановленим, що відповідачка разом з донькою не проживали в спірній квартирі понад один рік з поважних причин.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають матеріалам справи та вимогам закону – ч. 2 ст. 405 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 405 ЦК України член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено  домовленістю між ним і власником житла або законом.

Таким чином при вирішенні питання про втрату права користування житлом члена сім’ї з’ясуванню підлягає як термін його відсутності, так і поважність причин такої відсутності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка ОСОБА_11 посилалася на те, що відповідачка разом дитиною  добровільно залишила спірну квартиру і з 07.07.2008 року  в ній не проживає без поважних причин, оскільки одразу ж  переїхала проживати до своїх батьків у  с. Перевальне Сімферопольського району АР Крим.

Відповідачка ОСОБА_5 у запереченнях проти позову посилалася на те, що вона разом з дитиною не проживала в спірній квартирі з поважних причин, оскільки 07.07.2008 року після сварки з колишнім чоловіком і позивачкою за зустрічним позовом, останні вигнали її з дитиною з квартири, перевезли речі до її батьків. Оскільки між ними склалися неприязні стосунки  вона була позбавлена можливості користуватися житлом і в цьому їй перешкоджали колишній чоловік та позивачка.

Суд першої інстанції відповідно до правил статей 10, 60, 212 ЦПК України, проаналізував надані сторонами докази, пояснення свідків, дійшов правильного висновку, що відповідачка разом з дитиною не проживала в спірній квартирі понад один рік  з поважних причин, тому відсутні правові підстави для визнання їх таким, що втратили право користування жилим приміщенням у АДРЕСА_1 за правилами ч. 2 ст. 405 ЦК України та для зняття їх з реєстрації за цією адресою.

Відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України позивачка не надала доказів, які  могли б спростувати висновки суду.

Так, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду  фактичним обставинам справи колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки судом першої інстанції фактичні обставини з’ясовані повно та всебічно і висновки суду відповідають встановленим фактам.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що факт непроживання ОСОБА_5 разом з дочкою в спірній квартирі з 07.07.2008 року підтверджено свідками ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 як на безспірний доказ для задоволення позову на підставі ч. 2 ст. 405 ЦК України, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки зазначені свідки підтвердили лише факт непроживання відповідачки з 07.07.2008 року в спірній квартирі, а не характер взаємовідносин між сторонами та причини непроживання відповідачки в спірній квартирі.

Довід скарги про те, що відповідачка добровільно залишила спірну квартиру і на протязі тривалого часу не приймала заходів для вселення в дану квартиру та про те, що колишній чоловік ОСОБА_7 не перешкоджав відповідачці в користуванні квартирою, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки він спростовується матеріалами справи, поясненням свідків.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 після залишення дружиною приміщення став зустрічатися з іншою жінкою, з якою 05.07.2009 року зареєстрував релігійний шлюб і поселив її до спірної квартири (а.с. 82).

Зазначені обставини узгоджуються з поясненнями відповідачки, що між сторонами існували неприязні стосунки і те, що ОСОБА_7 перешкоджав їй у користуванні спірною квартирою, яка складається з двох жилих кімнат.

Що стосується доводів скарги про те, що ОСОБА_6 також втратила право користування в спірній квартирі на підставі ч. 2 ст. 405 ЦК України, то колегія суддів не може з ними погодитися.

Відповідно до правил ч. 4 статті 29 ЦК України місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків.

Як убачається зі змісту заочного рішення Сімферопольського району АР Крим  від 07.07.2009 року, при вирішенні спору про розірвання шлюбу між ОСОБА_7 і ОСОБА_5 не вирішувалося питання про місце проживання дитини.

Таким чином, її не можна визнати такою, що втратила право на проживання в спірній квартирі за місцем проживання батька.

Крім того, колегія суддів вважає, що вселенням ОСОБА_5 з дитиною до квартири власника ОСОБА_8, яка є матір’ю апелянта, його особисті права на проживання в цій квартирі не порушуються.

Інші доводи апеляційної скарги не містять в собі правових підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України.

Судом правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил ст.ст. 11, 60, 212  ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.  

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції  ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5, про встановлення сервітуту не оскаржується, колегія суддів, керуючись принципом диспозитивності, не робить висновків щодо неоскарженої частини.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315  Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,  

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 01 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного  суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.            

Судді:         Макарчук Л.В.              Горбань В.В.         Курська А.Г.