Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року грудня місяця „20” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Горбань В.В.
Суддів: Курської А.Г.
Макарчук Л.В.
При секретарі: Савенко М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 липня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
07 травня 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики. Вимоги мотивовані тим, що 10.06.2009 року ОСОБА_6 в рахунок укладення угоди отримав від ОСОБА_5 8000 доларів США, про що ним власноруч була написана розписка. Згідно з розпискою ОСОБА_6 зобов’язався в строк до 01.09.2009 року переоформити право власності на гараж та земельну ділянку на ім’я ОСОБА_5 Проте у зазначений строк взяті на себе зобов’язання не виконав, гроші не повернув, в результаті чого позивачу спричинено матеріальну шкоду. Просить стягнути з відповідача одержану ним у рахунок укладення угоди суму в розмірі 60880 грн., що еквівалентно 8000 доларам США, судові витрати – 652 грн. – судовий збір, 250 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 липня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що рішення є незаконним і необґрунтованим, постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи і висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
У запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_7 просить рішення суду залишити без змін, вважає його законним, а апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами 10.06.2009 року укладений договір позики грошових коштів у сумі 8000 доларів США. Але договір позики не відповідає законові, а тому зазначений договір є недійсним. Крім того, оскільки позивачем суду не надано доказів, що дійсно 10.06.2009 року ОСОБА_6 одержав від нього 8000 доларів США, то суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди у зв’язку з невиконанням зобов’язання, посилаючись на те, що між ним і відповідачем мала місце домовленість, згідно якої відповідач зобов’язався продати йому свій гараж і земельну ділянку, на якій розташований даний гараж за адресою: м. Євпаторія, вул. Дьомишева, 126-А за 8000 доларів США, та оформити всі документи на гараж і земельну ділянку до 01.09.2009 року, про що відповідач склав розписку. Оскільки зобов’язання в обумовлений строк відповідачем виконано не було, просив стягнути матеріальну шкоду на підставі ст.ст. 526, 527, ч. 1 ст. 547, 610, 612 ЦК України.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на предмет і підстави позовних вимог ОСОБА_5, тобто не визначився з характером спірних правовідносин, які виникли між сторонами і фактично на свій розсуд визнав встановленим, що між сторонами виникли правовідносини, які випливають із договору позики.
Відповідно до вимог статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Частиною 2 статті 1047 щодо форми договору позики встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Між тим, надана суду розписка відповідача не містить відомостей на підтвердження укладення сторонами договору позики.
Так, у розписці не вказано про отримання ОСОБА_6 коштів в сумі 8000 доларів США від ОСОБА_5 саме в борг, зобов’язань відповідача повернути таку ж суму грошових коштів.
Вказані в розписці дані про отримання ОСОБА_6 за продаж гаражу № 1, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій розташована будівля даного гаражу, коштів в сумі 8000 доларів США та зобов’зання ОСОБА_6 у строк до 01.09.2009 року переоформити на ОСОБА_5 всі документи на гараж № 1 та земельну ділянку, на якій розташований даний гараж, свідчить про наявність між сторонами інших цивільно-правових відносин, які не регулюються правилами параграфу 1 глави 71 Цивільного кодексу України про позику.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про укладення сторонами договору позики.
Оскільки між сторонами виникли інші цивільно-правові відносини, які не випливають із договору позики, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не мав правових підстав входити в обговорення питання про безгрошовість договору, оскільки відповідно до правил ст. 1051 ЦК України оспорити договір позики має позичальник, яким не є ОСОБА_6, та висловлювати судження про недійсність договору позики за відсутності таких позовних вимог.
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2010 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» роз’яснено, що уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що 10.06.2009 року між сторонами з метою забезпечення зобов’язання укласти у подальшому договір купівлі-продажу гаражу і земельної ділянки складено розписку, згідно умов якої ОСОБА_6 отримав у рахунок продажі гаражу і земельної ділянки, які належали йому на праві власності, від ОСОБА_5 суму в розмірі 8000 доларів США. Даною розпискою ОСОБА_6 взяв на себе зобов’ язання в строк до 01.09.2009 року переоформити всі документи на гараж і земельну ділянку на ОСОБА_5 Зазначена розписка виконана машинописним текстом і власноруч підписана ОСОБА_6 (а.с. 35).
Відповідач та його представник не заперечували факту складання зазначеної розписки та власноручного підписання. Але при цьому заперечували проти одержання 8000 доларів США від ОСОБА_5, посилаючись на те, що розписку про намір продати гараж і земельну ділянку ОСОБА_5 підписав авансом, оскільки син позивача пообіцяв забезпечити йому адвоката для захисту його прав у суді при розгляді кримінальної справи. Але свого зобов’язання не виконав, тому він відмовився від укладання договору купівлі-продажу.
Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.
Проте ані відповідач, ані його представник не надали безспірних доказів, які б спростовували надані позивачем докази, а саме, розписку власноруч підписану відповідачем про одержання в рахунок продажу гаражу і земельної ділянки коштів у сумі 8000 доларів США.
Факт одержання ОСОБА_6 коштів у рахунок укладення угоди підтверджується також і подальшими діями ОСОБА_6, а саме, крім складанням розписки, передачею ОСОБА_5 документів на гараж і земельну ділянку, які до теперішнього часу знаходяться у позивача, та генеральної довіреності на ім’я ОСОБА_5
За таких обставин, колегія суддів вважає, що оспорюючи розписку за безгрошовістю, відповідач не надав належних допустимих доказів тому, що кошти в рахунок продажу гаражу та земельної ділянки насправді ним не були одержані.
Посилання на пояснення свідків як на безумовний доказ безгрошовості розписки, колегією суддів не приймається, оскільки безгрошовість боргового документу не може ґрунтуватись на свідченнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (ч. 2 ст. 58, ст. 59 ЦПК України).
Проте, наявності у позивача ОСОБА_5 оригіналу розписки підтверджує невиконання відповідачем зобов’язання щодо укладення угоди та одержання ним коштів у сумі 8000 доларів США в рахунок забезпечення виконання даного зобов’язання (ст. 545 ЦК України).
Факту шахрайства з боку позивача або інших осіб при розгляді справи відповідачем не наведено.
Приймаючи до уваги, що сторони домовилися укласти договір і відповідач одержав кошти в сумі 8000 доларів США, але в обумовлений строк не виконав своїх зобов’язань за цією домовленістю, колегія суддів дійшла висновку, що сплачені гроші слід визнати авансом відповідно до вимог ч. 2 ст. 570 ЦК України, який відповідач зобов’язаний повернути позивачеві.
Таким чином, відповідач повинен повернути позивачеві 60880 гривень (в еквіваленті 8000 доларів США за курсом НБУ на час пред’явлення позову (8000 х 7,61).
Згідно зі статтею 88 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Оскільки суд першої інстанції вищезазначеного не врахував та вирішив спір з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, що відповідно до п.п. 3, 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення суду з ухваленням нового про задоволення позову.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 липня 2010 року скасувати і ухвалити нове.
Позов ОСОБА_5 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 60880 грн. та судові витрати: судовий збір 608 грн. 80 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – 120 грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: Горбань В.В. Курська А.Г. Макарчук Л.В.