У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Кірюхіної М.А.
суддів Руснак А.П.
Адаменко О.Г.
при секретарі Бініашвілі Б.Ш.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» до ОСОБА_5, третя особа: Кредитна спілка «Кримське товариство взаємного кредиту», про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 20 вересня 2010 року ,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2009 року ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором страхування в сумі 5100 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до кредитного договору №120608-51С від 12.06.2008 року Кредитна спілка «Кримське товариство взаємного кредиту» (далі - КТ «КТВК») надало ОСОБА_5 кредит у розмірі 8500 грн. зі сплатою процентів щомісячно.12.12.2008 року між Кримською філією ВАТ «УСК «Дженералі Гарант» та ОСОБА_5 був укладений договір добровільного страхування ризику неповернення кредиту, вигодонабувачем за яким є КТ «КТВК». 11.03.2009 року відповідач звернувся до страхової компанії з заявою про сплату страхового відшкодування у зв’язку із складним матеріальним становищем. Даний випадок був визнаний страховим, про що було складено акт №71731 та виплачено страхове відшкодування у розмірі 7388 грн. Згідно з п.5.6.6 договору страхування після виплати страхового відшкодування страховик має право пред’явити позов до страхувальника на виплачену суму. У зв’язку з частковим погашенням відповідачем суми заборгованості позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 5100 грн.
Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 20 вересня 2010 року позов ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» заборгованість у сумі 5100 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 74 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 250 грн., а всього 5424 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити ВАТ Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення незаконне та необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального права. Вказує на те, що від виконання зобов’язання він не відмовляється та належно його виконує, проте зазначена обставина при ухваленні рішення не була врахована, а також суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач, пред’явивши до нього позов, тим самим порушує умови їхньої домовленості, вимагаючи дострокового примусового виконання.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з’явилися в судове засідання апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. При цьому визнав встановленим, що між сторонами по справі укладено договір добровільного страхування ризику неповернення кредиту, за яким позивачем сплачено вигодонабувачу – КТ «КТВК» заборгованість відповідача за кредитним договором, що відповідно до п.5.6.6 договору страхування є підставою для стягнення виплаченої суми із страхувальника.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають матеріалам справи і вимогам закону.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, 12 грудня 2008 року між сторонами по справі укладено договір добровільного страхування ризику неповернення кредиту в сумі 8500 грн., отриманого ОСОБА_5 за кредитним договором, укладеним між ним та далі КТ «КТВК» 12 червня 2008 року ( а.с.2 - 4).
За заявою ОСОБА_5 від 11 березня 2009 року позивач сплатив КС «КТВК» суму 7388 грн., а ОСОБА_5 взяв на себе зобов’язання погасити суму виплаченого відшкодування на протязі 2 років за встановленим графіком, а у разі можливості – раніше ( а.с.7,9, 10). Прийняті на себе зобов’язання ОСОБА_5 виконано частково, ним внесено до каси позивача кошти в загальній сумі 2288 грн. ( а.с.27).
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку)
виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі,
визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а
страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та
виконувати інші умови договору.
З юридичного аналізу даної норми закону слідує, що крім основного обов’язку страхувальника щодо сплати страхових платежів, договором можуть бути передбачені інші умови, яки він зобов’язаний виконати.
Пунктом 5.6.6 договору добровільного страхування передбачено право страховика ( позивача по справі) після виплати страхового відшкодування виставити позов до страхувальника на виплачену суму.
За таких обставин колегія суддів вважає правильними висновки суду першої ін станції про наявність підстав для стягнення суми виплаченого страхового відшкодування із страхувальника відповідно до умов укладеного сторонами договору.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо невідповідності даної умови договору положенням ст. 27 Закону України «Про страхування» з огляду на наступне
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за
договором майнового страхування, в межах фактичних затрат
переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що
одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за
заподіяний збиток.
Таким чином, дії страховика, який після сплати страхового відшкодування КТ «КТВК» звернувся з вимогами про стягнення виплаченої суми з відповідача, не суперечить положенням даної норми закону, оскільки до нього перейшло право вимоги, яке мало КТ «КТВК» до ОСОБА_5 за кредитним договором.
Крім того, відповідач не звертався до суду з позовом про визнання недійсним п.5.6.6 договору страхування, яким передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування виставити позов до страхувальника на виплачену суму.
Інші доводи, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, не є безумовними підставами для скасування рішення суду.
Таким чином, судова колегія вважає, що відповідач не надав доказів, які б могли спростувати висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, який повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку всім наявним в справі доказам, які надали сторони на засадах змагальності, та згідно зі ст.212 ЦПК України ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, 307, 308, 314, 315, 324, 325, 327 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 20 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Судді