У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року грудня місяця „13” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Макарчук Л.В.
Суддів: Горбань В.В.
Курської А.Г.
При секретарі:
Савенко М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Кримської республіканської дирекції до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором кредиту, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах, стягнення судових витрат, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 серпня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
05 травня 2010 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Кримської республіканської дирекції звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором кредиту, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах, стягнення судових витрат. Вимоги мотивовані тим, що 14.12.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» /далі – Банк/ та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, згідно умов якого Банк надав ОСОБА_6 кредит у сумі 84245 доларів США строком на 240 місяців з щомісячною сплатою процентів в розмірі 13 % річних за користування кредитом та сплатою заборгованості відповідно графіку погашення кредиту і сплати процентів. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_6 14.12.2007 року було укладено договір іпотеки. Предметом договору іпотеки є АДРЕСА_1 загальною площею 32,3 кв.м, в тому числі житловою 32,3 кв.м. Посилається на те, що ОСОБА_6 зобов’язання за договором кредиту виконувала неналежно, допускала прострочення по внесенню щомісячних платежів та відсотків. За умовами договору кредиту за порушення строків повернення кредитної заборгованості, процентів за користування кредитом позичальник сплачує Банку пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого зобов’язання. Пунктом 3.1.5 договору іпотеки передбачено, що у разі невиконання ОСОБА_6 зобов’язань за договором іпотеки або кредитного договору Банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки і за його рахунок задовольнити свої вимоги. Уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи, позивач зазначив у якості відповідача також ОСОБА_7 та просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у сумі 99468,98 доларів США, в рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки - АДРЕСА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах та стягнути судові витрати по справі.
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 серпня 2010 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Кримської республіканської дирекції заборгованість за кредитним договором № 014/0103/74/068987 від 14.12.2007 року в розмірі 784810 грн. 25 коп. В рахунок часткового погашення заборгованості звернено стягнення на предмет іпотеки: АДРЕСА_1, загальною площею 32,3 кв.м, в тому числі житловою площею 32,3 кв.м, що належить на праві власності ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 14.12.2007 року, шляхом продажу на прилюдних торгах з початковою ціною, яка буде встановлена у межах процедури виконавчого провадження. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Кримської республіканської дирекції судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., а всього 1820 грн.
Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на неповне з’ясування обставин, які мають суттєве значення для вирішення спору, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
У запереченнях на апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить рішення суду залишити без змін, вважає його законним, а апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача ОСОБА_7, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», суд першої інстанції виходив з того, що обов’язки перед кредитором, встановлені кредитним договором, боржник ОСОБА_6 не виконувала належним чином і в установлений термін, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає погашенню боржником й майновими поручителями солідарно шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам та фактам, встановленим по справі, і закону, який регулює спірні правовідносини.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_6 14.12.2007 року був укладений договір кредиту № 014/0103/74/068987 на суму 84245 доларів США на придбання нерухомості – 4-х кімнатної квартири загальною площею 32,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 строком на 240 місяців зі сплатою 13 процентів річних (а.с. 13-22).
З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 14 грудня 2007 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, за яким боржник ОСОБА_6 передала Банку в іпотеку АДРЕСА_1 (а.с. 23-25).
14.12.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_7 було укладено договір поруки № 014/0103/74/068987/001 , відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_7 зобов'язався нести солідарну з відповідачкою ОСОБА_6 відповідальність у разі невиконання, або неналежного виконання зобов'язань за договором кредиту № 014/0103/068987 від 14.12.2007 року. (а.с. 97-98).
Відповідно до розрахунків позивача, заборгованість відповідача за кредитом станом на 27.04.2010 року складає 91535 доларів США, несплачені відсотки – 1450 доларів США, пеня за прострочення кредиту – 4198,50 доларів США, пеня за прострочення процентів за кредитом -2284,74 доларів США, а всього загальна сума заборгованості складає – 99468,98 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 25 серпня 2010 року 784810 грн. 25 коп.
Частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Пунктом 9.1 кредитного договору передбачено, що банк має право в разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору достроково стягнути кредит, нараховані відсотки та інші платежі, які підлягають оплаті.
Відповідно до п. 3.4 договору іпотеки заставодержатель має право вимагати виконання зобов’язання за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізації у випадку неналежного виконання зобов’язання або його частини.
Приписи статей 526, 612 Цивільного кодексу України встановлюють, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом. Нормами ст.ст. 610-611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають передбачені законом наслідки.
Згідно зі статтею 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки.
Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов’язання забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимог, якщо інше не встановлено договором
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом стягнення на предмет іпотеки, передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.
Оскільки ОСОБА_6 не виконувала умов кредитного договору, суд першої інстанції, враховуючи умови договорів кредиту, іпотеки та поруки, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ПАТ « Райффайзен Банк Аваль » і звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України ОСОБА_7 не надав доказів, які могли б спростувати висновки суду.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що при відсутності індивідуальної ліцензії у банку, останній не мав права на надання й одержання позичальниками кредиту в іноземній валюті та використання іноземній валюти на території України як засобу платежу, кредитний договір є недійсним, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки воно ґрунтується на неправильному тлумаченні ст. 1054 ЦК України, положень Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закону України «Про банки і банківську діяльність» та постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкою іноземної валюти на території України».
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47, 49 цього Закону визначають операції банків та розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
З аналізу наведених норм матеріального права слідує, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
За відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензій на здійснення валютних операції, отриманої в установленому порядку. З матеріалів справи вбачається, що ПАТ « Райффайзен Банк Аваль » має відповідну генеральну ліцензію на здійснення кредитних операцій у валюті, що не суперечить вимогам чинного законодавства.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що при укладенні договору іпотеки не була отримана згода органу опіки та піклування в порушення вимог Закону України «Про охорону дитинства», тому банк не має права звернути стягнення на предмет іпотеки, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки відповідачами не доведено, що спірна квартира була місцем проживання малолітньої ОСОБА_8, 2003 року народження в грудні 2007 року – на час її передачі в іпотеку.
Довід скарги про неправомірне збільшення тіла кредиту є безпідставним, оскільки це право банку відповідає умовам додаткової угоди до кредитного договору від 02.07.2009 року (а.с. 83).
Що стосується доводу скарги про помилковий розрахунок розміру пені та порушення строку позовної давності, передбаченого ч. 2 ст. 258 ЦК України, то колегія суддів вважає його безпідставним, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі. Проте під час розгляду справи відповідачами не було заявлено про застосування строку позовної давності, тому розмір пені правомірно був розрахований за весь час правопорушення відповідно до чинного законодавства.
Посилання в апеляційній скарзі про те, що на адресу відповідачів не було направлено повідомлення про порушення забезпеченого іпотекою зобов’язання, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки воно спростовується матеріалами справи.
Довід скарги про те, що ОСОБА_7 не був залучений до участі у справі в якості співвідповідача є безпідставним, оскільки він спростовується журналом судового засідання від 20.08.2010 року (а. с. 94).
Доводи наведені в апеляційній скарзі не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Інші посилання в апеляційній скарзі не містять доводів та мотивів, які можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення.
При такому положенні рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає відхиленню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції згідно статті 308 Цивільного процесуального кодексу України.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, пунктом 1 частини 1 статті 307, статтями 308, 313, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, судова колегія, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді: Макарчук Л.В. Горбань В.В. Курська А.Г.