У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Адаменко О.Г.
суддів Кірюхіної М.А.
Руснак А.П.
при секретарі Бініашвілі Б.Ш.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Малоріченської сільської ради, ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення та визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку,
за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 01 вересня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Малоріченської сільської ради, ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення сільської ради та визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачка на підставі рішення Малоріченської сільської ради отримала державний акт від 28.12.2005 року про право власності на цю земельну ділянку площею 0,1191 га, але зазначене рішення і державний акт є незаконними, оскільки згідно даних державного акту межа земельної ділянки проходить на відстані 0,6 метрів від домоволодіння позивача, що є порушенням будівельних норм і правил, а також її прав суміжного землекористувача. Крім того, посилається на те, що вона як суміжний землекористувач не надавала узгодження при встановленні меж земельної ділянки відповідачки. У зв’язку з чим просить суд визнати недійсним державний акт серії ЯБ №453621 від 28.12.2005 року про право власності на земельну ділянку площею 0,1191 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 та визнати незаконним рішення Малоріченської сільської ради від 15.11.2005 року №31/13 «Про затвердження техдокументації по землеустрою і видачі державного акту на землю в приватну власність ОСОБА_6.»
Оскаржуваним рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 01 вересня 2010 року в задоволені позову ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення є незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що оскаржуване рішення Малоріченської сільської ради порушує її права на користування та розпорядження належним їй майном, оскільки не були ураховані норми чинного законодавства.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності. При цьому суд визнав встановленим, що позивачкою не доведено порушення її прав власника на користування та розпорядження належним їй жилим будинком та господарськими будівлями.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають матеріалам справи і вимогам закону.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.
Зі змісту наведеної норми закону випливає, що підставою неготорного позову є обставини, котрі обґрунтовують право позивача на користування та розпорядження майном, а також доводять, що поведінка відповідача створює перешкоди у здійсненні таких повноважень. Умовою задоволення неготорного позову є встановлення судом факту протиправних дій відповідача, які перешкоджають позивачу користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Як правильно встановлено судом першої інстанції позивачці на підставі свідоцтва про право власності від 01 серпня 2003 року належить жилий будинок з господарськими спорудами, розташований в АДРЕСА_1, а відповідачці на підставі договору дарування від 19 грудня 1994 року належить жилий будинок з господарськими спорудами, розташований в АДРЕСА_2. 28 грудня 2005 року ОСОБА_6 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 1191 га, розташовану в АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Державний акт видано на підставі рішення Малоріченської сільської ради від 15 листопада 2005 року за № 31/13. Право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, на якій розташовано належній їй жилий будинок не оформлено, рішенням Малоріченської сільської ради від 25 січня 2006 року за № 34/57 надано дозвіл на складення проекту відводу земельної ділянки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка вказує на те, що межа земельної ділянки ОСОБА_6 проходить на відстані 0,6 метрів від стіни її (ОСОБА_5) жилого будинку, що суперечить державним будівельним нормам.
Дійсно, з висновку будівельно – технічної експертизи від 12 квітня 2010 року вбачається, що межа між АДРЕСА_2 проходить на відстані 0,79 м від краю стіни жилого будинку літер «А» домоволодіння № 29 та на відстані 0, 67 від краю стіни сараю літер «Г» домоволодіння № 29, що не відповідає державним будівельним нормам.
Проте, позивачкою не зазначено, які саме перешкоди в користуванні жилим будинком або його обслуговуванні створюються даним порушенням.
Крім того, з додатку до висновку будівельно – технічної експертизи (схематичного плану земельних ділянок) вбачається, що жилий будинок та господарські будівлі домоволодіння № 29 розташовані під кутом до межі між домоволодіннями № 29 та № 31, а тому відстань від краю будинку та краю сараю до межі, зазначена експертом у висновку, є найменшою, а відстань від іншого краю цих будівель, а також господарських будівель літери «Б», «В», що примикають до них, значно більше.
За таких обставин судова колегія вважає правильними висновки суду першої інстанції про недоведеність створення перешкод у користуванні та розпорядженні майном позивачки з боку відповідачки.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неможливості обслуговування жилого будинку, неможливості встановлення будівельних лісів для проведення ремонту будинку, погіршення інсоляції та вентиляції будинку, оскільки таких доводів в суді першої інстанції позивачка не наводила, тому суд у відповідності до положень ст. 11 ЦПК України розглянув справу у межах заявлених нею вимог. Крім того, позивачка не надала доказів на підтвердження таких вимог.
Інші доводи, на які посилається позивачка у апеляційній скарзі, не є безумовними підставами для скасування рішення суду.
Таким чином, судова колегія вважає, що позивачка не надала доказів, які б могли спростувати висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, який повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку всім наявним в справі доказам, які надали сторони на засадах змагальності, та згідно зі ст.212 ЦПК України ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, 307, 308, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325, 327 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити
Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 01 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Судді