№2-11942/2010
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2010 року Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі судді Кашицької С.А. при секретарі Усенко О.А., за участю адвоката ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визначення порядку користування земельною ділянкою,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визначення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та виділити їй в користування земельну ділянку для проходу в домоволодіння з боку вул..Блажевича для обслуговування жилого будинку літ.А1-1, літ.А-1, а також частину земельної ділянки, прилеглу до її будинку для зайняття земельним господарством площею 90 кв.м.
В обґрунтування свого позову позивачка пояснила, що ухвалою Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 04 квітня 2008 року укладена мирова угода між нею та відповідачами, відповідно до якої за нею та її неповнолітніми дітьми ОСОБА_3, ОСОБА_4 визнано право власності на жилий будинок та будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які складаються з жилого будинку літ.А-1, жилої прибудови літ.А1-1, сіней літ.а-1, тамбуру літ.а1-1 та право користування частиною земельної ділянки біля жилого будинку літ.А-1, жилої прибудови літ.А1-1, сіней літ.а-1, тамбуру літ.а1-1 по АДРЕСА_1. За відповідачами визнано право власності на жилий будинок літ.Б-1, жилу масандру літ.Б/м, гараж літ.В-1, літню кухню літ.В1-1, підвал літ.В1-п, сарай літ.В-2, вбиральню літ.Г-1, огорожу літ.1-4, замощення літ.1. Розділу земельної ділянки в натурі не було. Відповідачі стали їй чинити перешкоди у користуванні спільною земельною ділянкою, добровільно визначити порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 не бажають та користуються усією ділянкою. Просить суд визначити порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та виділити їй в користування земельну ділянку для проходу в домоволодіння з боку вул..Блажевича для обслуговування жилого будинку літ.А1-1, літ.А-1, а також частину земельної ділянки, прилеглу до її будинку для зайняття земельним господарством площею 90 кв.м.
Відповідачка ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі та пояснила, що правовстановлюючі документи на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1, відсутні. Посилання позивачки щодо відмови відповідачів добровільно врегулювати спір та визначити порядок користування даною земельною ділянкою не відповідають дійсності, оскільки вони неодноразово звертались до позивачки з питанням визначення порядку користування земельною ділянкою АДРЕСА_1, однак позивачка відмовлялась приходити. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповіда ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що позивачці вони з ОСОБА_5 перепон щодо користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 не чинять. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник третьої особи Маріупольської міської ради у судове засідання не з’явився з невідомих суду причин. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Суд, вислухавши позивачку, відповідачів, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно зі ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб виникає спір. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В матеріалах справи мається ухвала Іллічівського районного суду м.Маріуполя №2-176/2008 від 04 квітня 2008 року про укладення мирової угоди між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_2, ОСОБА_7, відповідно до якої позивачці та її неповнолітніми дітям ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить на праві власності жилий будинок та будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які складаються з жилого будинку літ.А-1, жилої прибудови літ.А1-1, сіней літ.а-1, тамбуру літ.а1-1 та визнано право користування частиною земельної ділянки біля жилого будинку літ.А-1, жилої прибудови літ.А1-1, сіней літ.а-1, тамбуру літ.а1-1 по АДРЕСА_1. За відповідачами визнано право власності на жилий будинок літ.Б-1, жилу масандру літ.Б/м, гараж літ.В-1, літню кухню літ.В1-1, підвал літ.В1-п, сарай літ.В-2, вбиральню літ.Г-1, огорожу літ.1-4, замощення літ.1, які розташовані в АДРЕСА_1
У судовому засіданні також встановлено, що у користуванні сторін фактично знаходиться земельна ділянка площею 616 кв.м., але правовстановлюючих документів на дану земельну ділянку не оформлювалось. Отже, позивачка просила суд визначити порядок користування земельною ділянкою площею 616 кв.м, проте докази того, що будь-кому з наступних власників будинку у встановленому законом порядку з додержанням вимог ст.125,126 ЗК України виділялася в постійне користування додаткова площа земельної ділянки, а також акт відводу у справі відсутні.
Норми, що регулюють порядок придбання та реалізації громадянами, юридичними особами та державою прав на землю, встановлені Земельним Кодексом України.
Згідно зі ст. 125 Земельного Кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документу, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Частиною 3 ст. 125 Земельного Кодексу України передбачається, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Відповідно до ст. 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи України набувають право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
У відповідності зі ст. 126 Земельного Кодексу України право власності або право постійного користування земельною ділянкою засвідчується державними актами.
Положеннями п. «б» статті 12 Земельного Кодексу України закріплено, щодо повноважень Маріупольської міської ради належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Згідно з абзацом 1 пункту 12 розділу Х «Перехідних положень» Земельного Кодексу України розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Пунктом 34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях місцевих рад.
Судом встановлено і це не оспорюється позивачем, що при його зверненні до Маріупольської міської ради з метою приватизації земельної ділянки рішення про відмову в узгодженні попереднього місця розташування земельної ділянки Маріупольською міською радою не ухвалювалося, позивачу також не було відмовлено в оформленні попередньої документації на земельну ділянку, встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї та його державної реєстрації).
Таким чином, позивачка повинна була звертатися до Маріупольської міської ради як до компетентного органу, у повноваження якого входить, у тому числі, відповідно до ч.3 статті 158 ЗК України вирішення земельних спорів у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства.
За правилами статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Відповідно до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 4.05.1999 р., технічна документація зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку не містить вимог погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками землі та землекористувачами.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 14 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», право користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або землекористувачем документу, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладання договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази, суд у відповідності зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України виходив із принципу змагальності й рівності прав сторін у поданні доказів, а також розглядає спір в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі представлених ними доказів. При цьому суд керувався вимогами ст. 59 ЦПК України, відповідно до якої обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними способами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими способами.
Таким чином, суд дійшов висновку, що підстав для задоволення позову немає.
Керуючись ст. 10, 11, 59, 60, 209, 213-215 ЦПК України, ст. 118, 116, 125, 126, 158 ЗК України, суд,
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визначення порядку користування земельною ділянкою – відмовити.
На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський райсуд м. Маріуполя.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя