ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників :

позивача: не з'явився

відповідача: Дацюк І.О. -дов. від 22.03.2006р. №27; Паращенко Т.В. -дов.

від 22.03.2006р. №28

ВСТАНОВИВ:

           Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.07.2005р. у справі № 10/230, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 22.03.2006р., позовні вимоги Приватного підприємця ОСОБА_1 задоволені: з Товариства з обмеженою відповідальністю «Монолітбуд»на її користь стягнуто 118810,93 грн. заборгованості, 1118,11 грн. витрат на держмито і 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

 Судові рішення мотивовані договором від 04.11.2004р. згідно якого позивач поставив відповідачу товар - щебінь фракції 40x70 у кількості 3.295,4 куб.м. на загальну суму 242398,83 грн., накладними НОМЕР_1, НОМЕР_2 НОМЕР_3 та довіреностями на отримання товару, а також недоведеністю відповідачем погашення заборгованості.

           Не погоджуючись з судовими рішеннями ТОВ “Монолітбуд” звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України в якій просить їх скасувати та постановити нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу тим, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, та не  застосовані норми матеріального права, а саме ч. 5 ст. 672 ЦК України.

 У відзиві на касаційну скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити, а судові рішення залишити без змін.

 Позивач не скористався своїм процесуальним правом на участь у судовому  засіданні.

           Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, відзначає наступне.

           Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.11.2004р. сторони уклали між собою договір поставки НОМЕР_4, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар у номенклатурі, кількості, строки і по цінам, які вказані у Специфікації які  є невід'ємною частиною  договору (п.1.1 ).

           Судами також встановлено, що позивачем на виконання укладеного договору 17.01.2005р., 25.02.2005р та 19.04.2005р. відповідачу було поставлено товар - щебінь фракції 40x70 у кількості 3.295,4 куб.м. на загальну суму 242.398,83 грн., за який останній здійснив часткову оплату в сумі 129.483,86 грн.

           Факт виконання своїх зобов'язань за договором поставки, позивач підтверджує накладними НОМЕР_1, НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (т.1, а.с.12-14), довіреностями НОМЕР_5, НОМЕР_6 та НОМЕР_7(т.1, а.с.15-17), відомостями плати за користування вагонами ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 за січень-лютий 2005р.

           Зазначені докази суд першої та другої інстанції визнав належними  доказами та  поклав в основу рішень про задоволення  позову.

           Однак з такими висновками суду першої та апеляційної інстанції колегія не  погоджується, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи.

           Як вбачається із матеріалів справи відповідач заперечує проти позову з тих підстав, що довіреності НОМЕР_5, НОМЕР_6 та НОМЕР_7 є недійсними, заперечуючи при цьому факт їх видачі, справжність підпису посадових осіб відповідача та факт отримання довіреностей Максименко В.А., що підтверджується відсутністю  підпису останнього в журналі реєстрації довіреностей.

 Суд апеляційної інстанції в ході перегляду справи оглянув в судовому  засіданні оригінали довіреностей та журнал обліку і дійшов висновку, що довіреності заповнені тим же почерком, що і записи в журналі обліку довіреностей, що вони містять підписи і відбитки печатки відповідача.

            Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія не  погоджується, оскільки перебравши на себе не властиві суду функції експертної установи, апеляційний господарський суд перевищив свої повноваження.

           Також, апеляційний господарський суд стверджує, що в довіреностях НОМЕР_6 найменування товару та його вартість співпадає із сумою, вказаною в накладній НОМЕР_8, однак такі твердження не відповідають  дійсності, оскільки порівняння цих наявних у справі документів в частині суми вартості товару свідчить про зворотнє, а саме: в довіреності НОМЕР_6 проставлена  вартість товару в  розмірі 72483,86 грн., а  в накладній НОМЕР_8 -72453,65 грн.

           Крім зазначеного, довіреності та накладні, що слугують доказовою базою на якій ґрунтується оскаржуваний судовий акт, містять ряд неточностей та  суперечностей, про які відповідач зазначив у касаційній скарзі і які суд  апеляційної  інстанції залишив поза увагою та оцінкою, зазначивши лише про  незадовільний стан обліку довіреностей у сторін.

     Слід також відмітити, що відповідно до матеріалів справи крім вартості поставленого щебеню до загальної суми поставки за зазначеними накладними відноситься і вартість товарно-транспортних витрат в розмірі 40.517,14 грн., вартість послуг за подачу і забирання вагонів в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_3.618,17 грн. та вартість послуг по вивантаженню і зачистці вагонів в розмірі 13.297,13 грн. (разом з ПДВ),  які сторони за твердженням суду апеляційної  інстанції узгодили в Специфікаціях 1 та 2 до договору поставки НОМЕР_4 від 04.11.2004р.

           Разом з тим, як вбачається із змісту вказаного договору (п. 1.1) предметом  договору є поставка товару, а не послуг, як-то подача, забирання, вивантаження і зачистка вагонів, чого суд апеляційної інстанції до уваги не взяв та не надав   цьому належної оцінки.

           До того ж, в п. 3.1 договору поставки НОМЕР_4 від 04.11.2004р. міститься  посилання  на  договір  НОМЕР_9, який, як  стверджує відповідач, і є  договором надання послуг з подачі, забирання, вивантаження і зачистки вагонів за  які відповідач сплачував кошти іншому господарюючому суб'єкту, однак в  матеріалах справи договір НОМЕР_9 відсутній, сторонами не  представлений та судом не витребуваний, що робить неможливим перевірку   зазначеного відповідачем та ставить під сумнів правильність розрахунків  позивача    загальної  вартості  поставки  та   заборгованості відповідача.

           Натомість в матеріалах справи міститься договір НОМЕР_9 датований  06.09.2004р., який договором НОМЕР_4 від 04.11.2004р. не  передбачений.

           Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 111⁷ ГПК України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а господарськими судами  порушено вимоги ст. 43 ГПК України  щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, колегія  вважає рішення та постанову господарських судів такими, що підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

          При новому розгляді справи місцевому господарському суду слід взяти до уваги наведене, з'ясувати всі обставини справи і в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства  вирішити спір.

          На підставі викладеного, керуючись ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹, 111¹² Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

                                                            ПОСТАНОВИВ:

             Касаційну скаргу задовольнити частково.

            Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 22.03.2006р. та рішення господарського суду Запорізької області від 27.07.2005р.  у справі №10/230  скасувати.

      Справу направити до господарського суду Запорізької області на новий розгляд.

       Головуючий суддя                                                               В.С. Божок

                            Судді:                                                                Т.Ф. Костенко

                                                                                                        Г.П.Коробенко