Справа № 2-2190/2010 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

24 грудня 2010 року Вознесенський міськрайонний  суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Вуїва О.В., при секретарі – Кашарайло А.А.,

за участю: позивача ОСОБА_1., його представника ОСОБА_2, відповідача  ОСОБА_3,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську  цивільну справу  за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики в якому вказував, що 24 жовтня 2009 року між ним та відповідачем було укладено договір позики про що останнім в присутності двох свідків було складено письмову розписку.

Відповідно до договору позивач передав у власність ОСОБА_3 грошові кошти в  розмірі 127 000 грн., а останній зобов’язався повернути їх в строк до 15 грудня 2009 року.

Посилаючись на те, що відповідач ухилився від повного та своєчасного виконання умов договору позики в частині повернення суми боргу, тому ОСОБА_1 просив стягнути з нього борг в сумі 127 000 грн. та 3% річних від простроченої суми за один рік в розмірі 3 810 грн., а також всі судові витрати, понесені ним при зверненні до суду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали вимоги в повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково в розмірі 31 000 грн. боргу за договором позики та в частині стягнення повної суми судових витрат.

Просив врахувати безгрошовість розписки, вказуючи на отримання ним від                 ОСОБА_1 замість коштів будівельних матеріалів (цементу) на суму 127 000 грн. та часткову оплату їх вартості в розмірі 96 000 грн.

Заслухавши пояснення сторін, представника позивача, дослідивши матеріали  справи  в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд прийшов до наступного.  

Судом встановлено, що 24 жовтня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали між собою договір позики.

В підтвердження укладення договору позичальник надав позикодавцю письмову розписку.

Відповідно до договору позивач передав у власність відповідачу грошові кошти в розмірі 127 000 грн., що в еквіваленті складало 15 000 доларів США, а останній отримав їх та зобов’язався повернути в строк до 15 грудня 2009 року.

Однак позичальник у вказаний строк борг не повернув про що свідчить наявність оригіналу розписки в позикодавця.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством,  зокрема з договорів та інших правочинів.

З положень ч. 1 ст. 1046, ст. 1047 ЦК України вбачається, що за договором позики (який укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Положення ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачають обов’язок позичальника повернути позикодавцеві позику (кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України в разі несвоєчасного повернення суми позики, позичальник не звільняється від виконання зобов’язання та зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України,  зокрема,  суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три  проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В той же час доводи відповідача про безгрошовість розписки, а також повернення частини боргу не можуть бути прийняті судом до уваги в зв’язку з наступним.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Проте відповідачем ні самостійно, ні на пропозицію суду не надано жодних доказів, що можуть свідчити про безгрошовість договору позики або повернення частини коштів позичальнику, хоча обов’язок надання таких доказів в силу ст. 10, 60 ЦПК України покладений саме на особу відповідача.

За таких обставин, з врахуванням вимог ст.ст. 526, 530, 625 ЦК України з             ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума боргу в розмірі 127 000 грн. та 3% річних за один рік в розмірі 3 810 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, а також з врахуванням повного визнання відповідачем вимог про стягнення з нього всієї суми судових витрат суд розподіляє й судові витрати.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215  ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги   ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити повністю .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1   борг за договором позики, укладеним 24 жовтня 2009 року в розмірі 127 000 (сто двадцять сім тисяч) гривень , три проценти річних від простороченої суми в розмірі 3 810 (три тисячі вісімсот десять)   гривень , а також 5 390 (п’ять тисяч триста дев’яносто) гривень  судових  витрат.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення,  можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

    Суддя:     /підпис/                                                   Вуїв О.В.

Згідно з оригіналом6 суддя:

Справа № 2-66/07

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

  10 січня 2007 року  Вознесенський міськрайонний  суд Миколаївської області  у складі: головуючої -   судді  Лузан Л.В., при секретарі – Сиверин Л.А., з участю представника позивача – ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську  цивільну справу  за позовом   ОСОБА_7   до  ОСОБА_8   про   стягнення суми боргу ,

в с т а н о в  и в:

            15.11.2006 року  позивач ОСОБА_7  звернувся  до суду з позовом до відповідача ОСОБА_8 про  виконання умов договору позики, укладеного 09.06.2004 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що згідно вказаного договору позики, укладеного в письмовій формі він передав відповідачу 4320 грн., які останній зобов’язався  повернути в строк до 01.07.2004 року.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання умов договору позики, позивач просив стягнути  з відповідача борг у сумі 4320 грн., 3 % річних за час прострочення виконання зобов’язання в сумі 280,80 грн. та судові витрати у сумі 311 грн., до складу яких входять: судовий збір, витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи та витрати на правову допомогу.

В судовому засіданні  позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі. При цьому відсотки за час прострочення виконання зобов’язання збільшив із розрахунку 30 місяців користування позикою, що становить 324 грн.

Представник позивача в судовому засіданні  збільшені позовні вимоги ОСОБА_7 просила задовольнити в повному обсязі.

          Допитавши свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, дослідивши та оцінивши матеріали  справи,  у межах заявлених вимог та на підставі доказів, відповідно до вимог, передбачених ст. 11 ЦПК України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.  

      Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством,  зокрема, з дії та вчинків осіб.

Так, в судовому засіданні встановлено, що між позивачем ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_8 фактично виникли правовідносини позики, на підтвердження яких 09.06.2004 року відповідачем була надана розписка (її оригінал знаходиться в матеріалах справи – а.с. 6), з якої вбачається, що останній одержав в борг від ОСОБА_7 4320 грн. та зобов’язався повернути зазначену суму в строк до 01.07.2004 року.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник повинен повернути позикодавцеві грошові кошти у такій же сумі у  якій вони були отримані, у строк та в порядку, що встановлені договором.      

Враховуючи положення ст. 545 ЦК України виконання зобов’язання є правочином, на який поширюються вимоги щодо його форми. Саме тому, відповідно до ст. 218 ЦК України  заперечення кредитором факту виконання боржником свого обов’язку може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису та іншими доказами, крім показань свідків. Отже,  ненадання відповідачем допустимих доказів стосовно повернення позивачу позики та факт знаходження у останнього боргової розписки  свідчить про невиконання відповідачем ОСОБА_8 взятого на себе зобов’язання.  

Твердження  відповідача про те, що боргова розписка була написана ним під тиском з боку позивача ОСОБА_7 не може бути прийняте судом до уваги, як таке, що не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні. Тому  позовні вимоги в частині стягнення суми боргу підлягають задоволенню.

Крім того, як передбачено ст. 1050 ЦК України в разі несвоєчасного повернення суми позики, позичальник зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України,  зокрема, три  проценти   річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Зазначена сума за 30 місяців прострочення виконання вищевказаного грошового зобов’язання становить 324 грн.   ( 4320 грн. (сума боргу)  х  3 %  = 129,6 грн. (плата за користування позикою за рік) : 12 місяців = 10,80 грн. (плата за користування позикою  за один місяць) х 30 місяців (термін прострочення виконання зобов’язання)).  

Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Але, суд  вважає достатнім стягнути з відповідача на користь позивача в повернення понесених  останнім судових витрат 150 грн.

Керуючись  ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

            Позовні вимоги   ОСОБА_7  задовольнити частково.  

            Стягнути  з   ОСОБА_8  на користь  ОСОБА_7   борг у сумі 4 320  грн., відсотки за прострочення виконання грошового зобов’язання в сумі 324 грн., а також 150 грн. в повернення понесених судових  витрат, а всього -  4 794 (чотири тисячі сімсот дев’яносто чотири ) гривні.

    У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

 Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через Вознесенський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення протягом десяти днів з дня його проголошення та подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

    Суддя                     Л.В. Лузан

Справа № 2-1920/04

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

  1  листопада  2004 року  Вознесенський міськрайонний  суд Миколаївської області  у складі: головуючої -   судді  Шолох З.Л.

             при секретарі – Сиверин Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу  за позовом   ОСОБА_11    до   СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА  З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ РАНОК”  с. Новогригорівка Вознесенського району ( далі ТОВ “ Ранок”)  про    стягнення  боргу за договором позики,

встановив:

  14.10.2004 року  позивач ОСОБА_11  звернувся до суду з позовом про  стягнення суми боргу  19 850 грн.  за  письмовим  договором позики від  1.12.2003 року  з відповідачем  ТОВ “Ранок”,  посилаючись на вимоги ст. 1046 ЦК  України та вказуючи, що відповідно до умов договору він вніс  30.03.2004 року  вказану суму у касу підприємства  за приходним  касовим ордером,  у встановлений  строк  ( до 1.08.2004 року )  борг не повернуто,  позивач просить суд про примусове стягнення боргу  та  витрат по оплаті держмита.

     У судовому засіданні  позовні вимоги підтримав.

 Представник відповідача до суду  двічі не з’явився, будучи належним чином повідомлений про час та місце  розгляду справи,  поважної причини своєї неявки суду не повідомив.

     Дослідивши  також  матеріали справи, суд  встановив, що між  позивачем та  відповідачем  відповідно до  вимог ст..ст.. 1046, 1047 ЦК України  був укладений  письмовий договір позики від 1.12.2003 року,  за умовами якого, позивач  30.03.2004 року передав відповідачу  грошові кошти  у розмірі  19850 грн., а останній -  зобов’язався їх повернути до 1.08.2004 року, але не повернув,  тому позивач  правомірно вимагає їх повернення а також  повернення витрат по оплаті держмита.

   Відповідно до вимог ч.1 ст..1049 ЦК України позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки  позичальник зобов’язаний  повернути позикодавцеві   грошові кошти у такій же сумі у  якій вони були отримані, у строк та в порядку, що встановлені договором.      

     Відповідно до вимог ч.1 ст.75 ЦПК України  підлягає поверненню на користь позивача витрати по оплаті держмита.

    Керуючись  ст..ст.. 15, 151, 30, 62, 202, 2021, 203, 172 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

                                                  Позовні вимоги задовольнити.  

  Стягнути  з  Сільськогосподарського  Товариства  з обмеженою відповідальністю “Ранок” с. Новогригорівка  Вознесенського району Миколаївської області  ( р/р 26003558314001 у відділенні  Приватбанку м. Вознесенська  МФО 326610, ІНН 321786214160,  № св. 20287858)   на користь  ОСОБА_11  суму боргу за договором позики -  19 850  грн., а також  витрати на оплату держмита у розмірі 198,50  грн., а всього -  20 048, 50 грн. ( двадцять тисяч  сорок вісім гривень  50 коп.)

    Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області  через міськрайонний суд  протягом  місяця  з наступного дня після   його   проголошення.

Справа № 2-1667/04

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

  3  листопада  2004 року  Вознесенський міськрайонний  суд Миколаївської області  у складі: головуючої -   судді  Шолох З.Л.

             при секретарі – Сиверин Л.А.

             адвоката  ОСОБА_12

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську  цивільну справу  за позовом   ОСОБА_13   до  ОСОБА_14    про    стягнення  боргу за договором позики,

встановив:

  16.09.2004 року  позивачка  ОСОБА_13  звернулася  до суду з позовом про  стягнення з відповідача ОСОБА_14  суми боргу  10 619,20 грн.  за  письмовим  договором позики від  6.08.2002 року,  посилаючись на вимоги ст. 1046 ЦК  України та вказуючи, що  вона  позичила  фактично 2 тисячі  доларів  США, як і вказано у розписці,  але  просить стягнути  суму боргу за курсом  Національного Банку України: 100 дол. США  відповідає  530,96 грн.   У встановлений  строк  ( до 6.08.2004 року )  борг не повернуто,  позивачка просить суд про примусове стягнення боргу  та  витрат по оплаті держмита.

     У судовому засіданні  позовні вимоги підтримала.

 Відповідач до суду  двічі не з’явився, будучи належним чином повідомлений про час та місце  розгляду справи,  поважної причини своєї неявки суду не повідомив.

     Дослідивши  також  матеріали справи, суд  встановив, що між  позивачкою та  відповідачем  відповідно до  вимог ст..ст.. 1046, 1047 ЦК України  був укладений   договір позики від 6.08.2002 року, що підтверджується розпискою відповідача,  за умовами якого, позивачка   передала відповідачу  грошові кошти  у розмірі  2 тис. доларів США , а останній -  зобов’язався їх повернути до 6.08.2004 року, але не повернув,  тому позивачка  правомірно вимагає їх повернення а також  повернення витрат по оплаті держмита.

   Відповідно до вимог ч.1 ст..1049 ЦК України позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки  позичальник зобов’язаний  повернути позикодавцеві   грошові кошти у такій же сумі у  якій вони були отримані, у строк та в порядку, що встановлені договором.      

     Відповідно до вимог ч.1 ст.75 ЦПК України  підлягає поверненню на користь позивача витрати по оплаті держмита.

    Керуючись  ст..ст.. 15, 151, 30, 62, 202, 2021, 203, 172 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

                                                  Позовні вимоги задовольнити.  

  Стягнути  з  ОСОБА_14    на користь   ОСОБА_13   суму боргу за договором позики -  10 619,20  грн., а також  витрати на оплату держмита у розмірі 107,05  грн., а всього -  10 726,25 грн. ( десять  тисяч   сімсот двадцять шість гривень  25 коп.)

    Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області  через міськрайонний суд  протягом  місяця  з наступного дня після   його   проголошення.

                 Суддя                                                                                 З.Л. Шолох  

Справа № 2-679/05

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

  21 березня   2005 року  Вознесенський міськрайонний  суд Миколаївської області  у складі: головуючої -   судді  Шолох З.Л.

             при секретарі – Сиверин Л.А.

             розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську  цивільну справу  за позовом  ОСОБА_15   до  ОСОБА_16    про    стягнення  боргу за договором позики,

встановив:

            4.03.2005  року  позивачка  ОСОБА_15  звернулася  до суду з позовом про  стягнення з відповідачки ОСОБА_16  суми боргу  400 грн.  за  письмовим  договором позики  від  10.02.2005 року ,  посилаючись на вимоги ст. 1047 ЦК  України.

            У судовому засіданні  позивачка   позовні вимоги підтримала,  вказуючи, що  у листопаді 2004 року  позичила 400 грн. відповідачці, яка повинна була повернути  борг  до кінця  грудня 2004 року, але борг не повернула, а на її вимогу видала розписку 10.02.2005 року, що борг зобов’язується повернути  10.02.2005 року.    

          Позивачка просить суд про примусове стягнення боргу  та  витрат по оплаті держмита.

          Відповідачка   позовні вимоги визнала у повному обсязі, посилаючись на відсутність грошей.

     Дослідивши  також  матеріали справи, суд  встановив, що між  позивачкою та  відповідачкою  відповідно до  вимог ст..ст.. 1046, 1047 ЦК України  був укладений   договір позики у листопаді 2004 року, що у подальшому  підтверджується розпискою відповідачки,  за умовами якого, позивачка   передала відповідачці  400 грн., а  остання -  зобов’язалася  їх повернути до 10.02.2005 року, але не повернула,  тому позивачка  правомірно вимагає їх повернення а також  повернення витрат по оплаті держмита.

   Відповідно до вимог ч.1 ст..1049 ЦК України позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки  позичальник зобов’язаний  повернути позикодавцеві   грошові кошти у такій же сумі у  якій вони були отримані, у строк та в порядку, що встановлені договором.      

     Відповідно до вимог ч.1 ст.75 ЦПК України  підлягає поверненню на користь позивача витрати по оплаті держмита.

    Керуючись  ст..ст.. 15, 151, 30, 62, 202, 2021, 203, 172 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

                                                  Позовні вимоги задовольнити.  

  Стягнути  з  ОСОБА_16     на користь   ОСОБА_15   суму боргу за договором позики -  400  грн., а також  витрати на оплату держмита у розмірі 51  грн., а всього -  451 грн. ( чотириста п’ятдесят  одна).

    Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області  через міськрайонний суд  протягом  місяця  з наступного дня після   його   проголошення.

                 Суддя                                                                                 З.Л. Шолох