Справа  №  2 –718/2010                                                                                                    

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

09 грудня  2010 року  Вознесенський міськрайонний  суд  Миколаївської області  в складі:  головуючої   –   судді   Лузан  Л.В.,  при секретарях судового засідання – Бінько М.А., Коценко О.М., Огренда І.М.,

за   участю   позивачки   –    ОСОБА_1,

представника позивачки – ОСОБА_2,

відповідача – ОСОБА_3,

відповідачки – ОСОБА_4,

представника відповідачки - ОСОБА_5,  

розглянувши  у  відкритому   судовому засіданні  в залі суду  в місті  Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/3 частину жилого будинку в спільній сумісній власності,  -

                                                             В С Т А Н О В И В:

16.02.2010 року позивачка ОСОБА_1  звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання  права власності на 1/3 частину жилого будинку АДРЕСА_1  

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідно до договору купівлі – продажу, посвідченого 28.01.2008 року приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області,  право власності на обумовлений житловий будинок зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3, який на час його придбання перебував у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_4

29.12.2009 року відповідачка ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання права власності на Ѕ частину даного будинку в порядку поділу майна подружжя.  

Проте, зазначений будинок є об’єктом права спільної сумісної власності  як подружжя ОСОБА_3,  так і позивачки, оскільки останньою було надано 10 000 грн. 00 коп.  в рахунок його вартості,  з яких 6 000 грн. 00 коп. було отримано  від продажу належного їй житлового будинку та земельної ділянки, та 4 000 грн. 00 коп. особистих заощаджень.

Посилаючись на наведені обставини, позивачка в судовому засіданні позовні вимоги  підтримала.  При цьому зазначала, що за домовленістю з відповідачем ОСОБА_3, який є її сином, вона передала останньому 10 000 грн. 00 коп. для придбання спірного жилого будинку за умови оформлення за позивачкою права власності на відповідну частку даного нерухомого майна.

Представник позивачки в судовому засіданні підтримав позовні вимоги ОСОБА_1, вважав, їх обґрунтованими. При цьому надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві.

Відповідачка ОСОБА_4 в судовому засіданні  позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала. Пояснила, що жилий будинок АДРЕСА_1 був придбаний за її з колишнім чоловіком спільні кошти: частково – з сумісних заощаджень, частково – за рахунок отриманих у борг коштів, які також повертали спільними  з відповідачем зусиллями. Позивачкою  були надані кошти, але останні були витрачені не на придбання нерухомого майна, а на оплату витрат, пов’язаних з підготовкою  документів на оформлення  договору купівлі – продажу у передбаченому законом порядку, що підтверджується наявними в справі письмовими доказами.

Представник відповідачки в судовому засіданні  також просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на їх необґрунтованість.  Також звертала увагу суду на те, що спірний жилий будинок   був набутий  на законних підставах – договору купівлі -  продажу,  який  у передбаченому законом порядку недійсним не визнаний.

Відповідач ОСОБА_3 не заперечував проти задоволення  позовних вимог ОСОБА_1 При цьому підтвердив, що його мати дійсно передала йому 10 000 грн. 00  коп. для купівлі обмовленого жилого будинку за умови оформлення на неї відповідної частки даного рухомого майна.    Але, не бажаючи ускладнень, які могли виникнути в майбутньому при оформленні спадщини, за договором купівлі – продажу власником був зазначений тільки він.  

Заслухавши показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, дослідивши та оцінивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, відповідно до ст. 11  ЦПК України, суд прийшов до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.01.2008 року  приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області був посвідчений договір купівлі – продажу жилого будинку АДРЕСА_1, реєстровий № 247,  відповідно до якого ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_3, який діяв за згодою своєї дружини, за спільні кошти, купив обумовлений жилий будинок.

  Тобто відповідач набув право власності на вказане нерухоме майно на підставі, що не заборонена законом (ч.1 ст. 328 ЦК України). Наведений договір у передбаченому законом порядку   недійсним не визнаний

  Вищевказаний договір купівлі – продажу був досліджений  в судовому засіданні разом з документами, на підставі яких його було посвідчено.  

Відповідно до п.2.1 даного договору сторони домовилися, що  продаж будинку вчинюється за 25 000 грн. 00 коп., які представник продавця, інтереси якого  на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу 25.07.2007 року,  представляла ОСОБА_4, повністю отримала при підписанні цього договору, про що засвідчила, підписуючи  обумовлений договір.  

  Відповідно до вимог ч.4  ст. 368 ЦК України майно набуте в результаті спільної праці та за спільні кошти членів сім'ї",  є їхньою спільною сумісною власністю,  якщо інше не встановлене договором,  укладеним у письмовій формі.

  Згідно матеріалів справи, позивачці належали на праві приватної власності жилий будинок АДРЕСА_2, а також  земельна ділянка, на якій останній розташований. Відповідно до договору купівлі – продажу, посвідченого приватним нотаріусом  Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області від 12.10.2007 року, реєстровий № 2318, позивачка  продала ОСОБА_9 вказане нерухоме майно.  Продажна вартість будинку разом з земельною ділянкою визначена сторонами 6 000 грн. 00 коп. Також з пояснень сторін вбачалося, що позивачка отримувала пенсію та мала дохід від  передачі земельної ділянки в оренду.

 Проте,  позивачкою не надано переконливих доказів, що на час придбання спірного будинку вона мала з відповідачами спільний бюджет і майно (факт проживання за однією адресою не свідчить про ведення спільного господарства). Також з достовірністю не підтверджено факт внесення позивачкою належних їй коштів безпосередньо у придбання обумовленого будинку.

    За такого, навіть, якщо  передача коштів відповідачу ОСОБА_3 і мала місце, сам по собі цей факт  не можна вважати достатнім доказом, що спірний жилий будинок є об’єктом права спільної сумісної власності членів сім'ї, оскільки,  відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 року „Про практику застосування судами законодавства,  що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" інші особи,  які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності,  яка відповідає законодавству,  вправі вимагати не визнання права власності на будинок,  а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку),  якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

     Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1  в силу наведеного, задоволенню не підлягають.

  Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з позивачки ОСОБА_1 на користь відповідачки ОСОБА_4 підлягають стягненню витрати на  правову допомогу в сумі 400 грн. 00 коп., відповідно до прибуткових касових ордерів № 101 від 11.08.2010 року та № 52 від 29.04.2010 року.

Керуючись  ст. ст. 10,11,60, 88, 209,212 - 215 ЦПК України, суд,  –

В И Р І Ш И В:

   У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/3 частину жилого будинку в спільній сумісній власності – відмовити.

   Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати по оплаті правової допомоги в сумі 400 (чотириста) грн. 00 коп.  

   Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.  

                                     Суддя                                                В.Л. Лузан