Справа № 2-1183/2010

     Р І Ш Е Н Н Я

                                    І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И  

         24 листопада 2010 року  Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого   судді  –  Мазун І.А.,

за участю секретаря   – Чудновської О.М.,

розглянувши у  відкритому  судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Катран» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні, -                                                  

                                                  В С Т А Н О В И В:

          До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Катран" про стягнення заробітної плати, не виплаченої при звільненні, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь грошову суму у розмірі 65 858 гривень 07 копійок, у тому числі 1 272.62 гривень невиплаченої заробітної плати, 6 878.38 гривень заборгованості з компенсації за невикористані відпустки, 37 707.07 гривень середнього заробітку за затримку проведення розрахунку та 20 000 гривень моральної шкоди.

         Під час судового розгляду позивач  збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача на свою користь невиплачену заробітну плату в сумі 1272,62грн., заборгованість з компенсації за невикористані відпустки в сумі 6878,38грн., середній заробіток за затримку проведення розрахунку в сумі 49 936 гривень 39 копійок, моральну шкоду  - 20000грн.,  а всього просив стягнути - 78 087 грн. 39 копійок.

         В обґрунтування своїх вимог, позивач вказав, що працював на підприємстві відповідача, займаючи посаду голови правління з 02.09.1994р. згідно наказу №22 від 02.09.1994р., до 10.04.2006р., коли був звільнений з цієї посади наказом №13 від 10.04.2006р.

При звільненні позивачу, як він вказує, не була виплачена нарахована заробітна плата за березень 2006 року та компенсація за всі невикористані дні щорічних відпусток.

Також позивач стверджує, що в період перебування його у відпустці перед звільненням йому були створені перешкоди в доступі на робоче місце шляхом прийняття наказу №7 від 15.02.2006р. Після звільнення усні та телефонні звернення з вимогою провести розрахунок, відповідач ігнорує, охоронцям підприємства було віддано наказ не пропускати його на територію підприємства.

Вказаними діями, за твердженням позивача, були порушені вимоги статей 47, 116 Кодексу законів про працю України, що дає підстави для застосування статті 117 цього кодексу щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки до дня подання позовної заяви.

Також позивач стверджує, що зазначеними вище діями відповідача, йому було заподіяно моральну шкоду, яку він оцінив в 20 000 гривень. При визначенні розміру заподіяної шкоди, позивач виходив з тривалості, незаконності та необґрунтованості затримки проведення розрахунку з ним, погіршення його матеріального стану та порушення звичайного життєвого укладу і життєвих зв'язків, тривалому відчутті приниження через необхідність прохати виплати зароблених ним грошей.

          Посилаючись на вищевказане, позивач просив задовольнити його позов в повному обсязі.

         Представник відповідача з заявленими вимогами не погодився та просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог посилаючись на наступне.

Згідно частини 1 статті 116 КЗпП України якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути  виплачені не пізніше наступного дня після  пред'явлення  вимоги про розрахунок звільненим працівником.

Відповідно до наказів від 09.02.2006р. №4 та 10.04.2006р. №13, підписаних ОСОБА_1, він знаходився у відпустці до 10 квітня 2006 року, та цієї ж дати, тобто не виходячи з відпустки, звільнив себе сам за займаної посади з 11 квітня 2006 року (наказ №13 від 10.04.2006р.).

З наведеного відповідач робить висновок, що ОСОБА_1 не працював 10.04.2006р., оскільки знаходився у відпустці, 11 квітня 2006 року також не працював, оскільки з цієї дати вже був звільнений. Відповідно, розрахунок мав бути проведений відповідно  до ч.1  статті 116 КЗпП України не пізніше наступного дня після звернення звільненого позивача з вимогою про це.

У зв’язку з цим, відповідач зазначає, що після звільнення позивач з вказаною вище вимогою не звертався, в ході судового розгляду факту усних звернень, у тому числі телефонних, не довів, а отже його позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку проведення розрахунку є безпідставними.

Також відповідач вказує, що у нього була вилучена первинна документація, яка містить дані про виплати на користь Позивача, що унеможливлює вирішення питання про сплату коштів.

В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, відповідач зазначає наступне.

Вилучення первинної документації ВАТ «Катран» відбулось в ході досудового слідства по кримінальній справі, порушеної щодо позивача, а отже, він не міг не знати про відсутність на підприємстві даних про те, чи виплачувалась йому заробітна плата та інші платежі. Про вказані вище обставини було зазначено у відповідях на звернення позивача до прокуратури Одеської області та територіальної державної інспекції праці у Одеській області.

Звільнення позивача відбулось на підставі наказу, ним же й підписаного, у зв’язку з чим він безперечно знав про своє звільнення, та міг у будь-який час подати вимогу про проведення з ним розрахунку.

Після звільнення та по теперішній час позивач звертався зі скаргами до різних державних органів, але не до самого відповідача.

За час перебування на посаді голови правління ВАТ «Катран» у період перед звільненням, позивач покладав виконання своїх обов’язків одночасно на різних осіб, чим створював суттєві перешкоди у діяльності Відповідача, у тому числі - при вирішенні питання про наявність чи відсутність заборгованості.

Також відповідач вказує, що підчас розгляду справи у суді, позивач умисно перекрутив дійсні обставини справи, приховав від суду інформацію, важливу для вирішення спору по суті, у той час, як сам відповідач допомагав у встановленні істини по справі, надаючи одні документи та заявляючи клопотання про витребування інших.

         Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову.

         Судом встановлено, що позивач згідно до наказу №22 від 02.09.1994р. був прийнятий  на роботу  в якості голови правління  ВАТ «Катран», на якій пропрацював до 10.04.2006р. Згідно наказу №13 від 10.04.2006р. позивач був звільнений із займаної посади. При звільненні позивачу не була виплачена заробітна плата в розмірі 1272грн.62коп. та компенсація за всі невикористані ним відпустки.

        Згідно частини 1 статті 116 КЗпП України якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути  виплачені не пізніше наступного дня після  пред'явлення  вимоги про розрахунок звільненим працівником.

        Наказом ОСОБА_1, підписаного ним в якості голови правління ВАТ "Катран" 15.12.2005 року, було встановлено, що позивач перебував у щорічній відпустці з 19.12.2005 року по 02.03.2006 року, використовуючи при цьому дні відпусток з 27.09.1992р. по 27.09.1995р.

       Відповідно до наказу від 09.02.2006р. №4,  підписаного ОСОБА_1, він знаходився у відпустці до 10 квітня 2006 року без визначення того, за який період використовуються дні відпусток, призначено виконуючим обов»язки голови правління ОСОБА_3 з 09.02.2006р.. Зазначений наказ у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог не вказаний, у додатках до цих документів відсутній, хоча беззаперечно був відомий позивачу, оскільки ним же й підписаний.

           Відповідно до наказу ОСОБА_1, підписаного ним в якості голови правління ВАТ "Катран" 09.02.2006р., він знаходився у щорічній відпустці з 09.02.2006 року по 10.04.2006р. Таким чином, позивач знаходився у щорічній відпустці в період з 19 грудня 2005 року по 10 квітня 2006 року. При цьому за період знаходження у відпустці з 19.12.2005 року по 02.03.2006 року, позивачем були використані дні щорічних відпусток з 27.09.1992р. по 27.09.1995р., а за період з 03.03.2006р. по 10.04.2006р. - ще 37 днів щорічних відпусток за невизначені роки.

          Отже, посилання позивача на те. що він використав за час роботи на підприємстві відповідача лише три відпустки за 1992-1993р., 1993-1994р, 1994-1995 року, не відповідають дійсності. Як вбачається з позовної заяви тривалість щорічної відпустки позивача становить 24 дні. Таким чином, якщо брати до уваги, що позивачем не були використані щорічні відпустки з 1995 по 2005 рік, то кількість днів невикористаних відпусток становить не 246 днів а 240 днів (24 х10 =240).

          Відповідно, вказана у позові кількість днів невикористаних щорічних відпусток - 240 днів - підлягає зменшенню на 37 днів, використаних позивачем підчас знаходження у відпустці з 03.03.2006р. по 10.04.2006р. -  та складає 203 дні.

Згідно статті 117 КЗпП України, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за умови, якщо розрахунок не був проведений у встановлені статтею 116 КЗпП України строки, з вини підприємства.

Аналізуючи фактичні обставини звільнення позивача, суд погоджується з тим, що вказане звільнення відбулось в день, коли позивач не працював, оскільки наказ про звільнення №13 був підписаний позивачем підчас знаходження у відпустці (10.04.2006р.), а з наступного дня після підписання наказу він також не працював, оскільки на цей день вже був звільнений, про що вказано у самому наказі.

         Отже, відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України, розрахунок з позивачем мав бути проведений не пізніше наступного дня після його звернення як колишнього працівника з відповідною заявою

Але матеріали справи не містять даних щодо звернення позивача до керівництва ВАТ "Катран" з такою заявою. В судовому засіданні позивач не заперечував той факт, що він з письмовими заявами до відповідача про виплату йому компенсацій за невикористані відпустки та заробітної плати, несплачених при звільненні не звертався. При цьому сам наказ про звільнення від 10.04.2006р. №13 не можна вважати заявою, передбаченою ч.1 ст.116 КЗпП України, оскільки така заява має бути подана "звільненим працівником" тобто особою, яка на день подання заяви припинила трудові відносини з підприємством.

         Водночас, наказ позивача від 10.04.2006р. №13 був підписаний ним в період перебування на посаді голови правління ВАТ "Катран". Крім того, цей контракт був підписаний позивачем в якості голови правління ВАТ "Катран", хоча на цей час він, обіймаючи цю посаду, знаходився у відпустці, а функції голови правління підприємства виконувала інша особа - ОСОБА_3.

          Про це прямо вказано в наказі №4 від 09.02.2006 року, підписаним самим позивачем. Другий пункт цього наказу передбачає покладення виконання обов'язків голови правління ВАТ "Катран" на ОСОБА_3 з 09.02.2006р.

          Отже, в порушення вимог частини 1 статті 116 КЗпП України, позивач після свого звільнення не звернувся до відповідача з заявою про проведення з ним розрахунку.

          Також, суд сприймає посилання відповідача на вилучення бухгалтерської документації ВАТ "Катран" відповідно до постанови слідчого по ОВС слідчого управління ГУМВС України в Одеській області майора міліції Черкашина С.А. від 10.09.2007р.

          Згідно листа начальника СВ Овідіопольского РВ ГУ МВС України в Одеській області Баранова Г.А. від 07.04.2010р., мало місце вилучення документації. що стосується нарахування та виплати заробітної плати працівникам підприємства за період з 01.01.2003р. по 01.04.2006р.

         Відповідно до вказаного листа, сторони по справі, а отже й відповідач, не мав можливості отримати зазначені документи.

У зв'язку з цим, погоджуючись з доводами позивача про те, що відповідач мав можливість отримати дані, необхідні для обчислення розміру середньої заробітної плати ОСОБА_1, суд вважає, що у відповідача були відсутні документи, на підставі яких можна встановити, чи використовувались позивачем щорічні відпустки за період після 1995 року, а саме з 2003 року (рік, з якого були вилучені документи). Враховуючи це, відповідач не мав можливості вирішити питання про компенсацію позивачу днів невикористаних відпусток, бо не було можливості встановити, чи не були ці дні використані в період з 2003 року по кінець 2005 року (рік, коли позивач пішов у щорічну відпустку з 19.12.2005 року на підставі наказу від цієї ж дати №16) та чи не були отримані позивачем компенсації за вказані дні у разі їх не використання через касу підприємства.

Цей висновок відповідає й відповідям, отриманим позивачем з прокуратури Одеської області та територіальної державної інспекції праці у Одеській області.

При цьому слід зазначити, що в період після звільнення позивача на підставі наказу від 10.04.2006р. та по час вилучення документації в вересні 2007 року, відповідач володів необхідними документами для обчислення сум, належних до сплати ОСОБА_1 і у разі, якщо б позивач звернувся з відповідною заявою - розрахунок міг та мав бути проведений.

Таким чином, враховуючи, що з заявою про проведення розрахунку позивач після звільнення до відповідача не звертався, а з вересня 2007 року відповідач був позбавлений необхідних документів для вирішення питання про проведення вказаного розрахунку, відсутня вина ВАТ "Катран" у затримці виплат, що є умовою для застосування статті 117 КЗпП України.

При цьому суд виходить з того, що відповідачем в ході розгляду справи не доведено належними доказами факту виплати позивачу нарахованої заробітної плати за березень 2006 року, а також компенсації за невикористані дні щорічних відпусток.

У зв'язку з цим позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за березень 2006 року в сумі 1 272. гривні 62 копійки, підлягають задоволенню повністю, а в частині стягнення зазначеної компенсації - частковому задоволенню виходячи з того, що позивач не отримав компенсації за 203 дні невикористаних щорічних відпусток, у сумі 5 401 гривні 33 копійки (203дні х 34.35 грн. середньоденної зарплати, за вирахуванням податків та зборів).

        Стосовно стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Як було встановлено вище, позивач не дотримався процедури подачі заяви про проведення розрахунку, після свого звільнення, як цей передбачено частиною 1 статті 116 КЗпП України. Також, з 2007 року у відповідача відсутні первинні бухгалтерські документи, необхідні для встановлення кількості невикористаних днів щорічних відпусток.

Також, суд не може сприйняти доводи позивача про те, що йому створювались перешкоди у доступі на підприємство відповідача, а його звернення до керівництва ВАТ "Катран" залишались без відповіді.

Як вбачається з протоколів загальних зборів відповідача, позивач та його законний представник були присутні на кожних загальних зборах з 2007 по 2009 рік.

Так, на загальних зборах акціонерів ВАТ "Катран", що відбулись 06.04.2007 року був присутній представник позивача ОСОБА_6, діючий на підставі довіреності від 03.04.2007р. Підчас розгляду питань порядку денного, що стосувались діяльності підприємства у 2006 році (коли був звільнений позивач), представник ОСОБА_1, серед порушених ним питань, питання виплати заробітної плати та компенсацій його довірителю не висував.

На загальних зборах акціонерів ВАТ "Катран", що відбулись 29.08.2008р., позивач був присутній особисто, але питання належних йому виплат не порушував, хоча ставив інші питання щодо діяльності підприємства.

Аналогічно, в ході загальних зборів акціонерів ВАТ "Катран" 24.04.2009 року, ОСОБА_1, будучи присутнім особисто, зазначеного вище питання не порушував, хоча й серед інших питань цікавився розміром невиплаченої відповідачем заробітної плати на підприємстві. Отримавши відповідь про існування заборгованості за лютий та березень 2009 року, позивач питання про виплату йому грошових сум, належних при звільненні у 2006 році не порушував.

Наведені вище обставини свідчать про відсутність у позивача перешкод в доступі на територію відповідача, а також про наявність у нього можливості звернутись з відповідними вимогами до керівництва ВАТ "Катран" безпосередньо в ході проведення загальних зборів та в присутності цього керівництва та акціонерів, а також про відсутність таких звернень.  Крім того, позивач мав можливість поштою направити відповідачу  заяву про проведення відповідних  розрахунків рекомендованим листом з повідомленням, однак, вказаним правом позивач не скористався.

          Так само не доведені посилання позивача на його звернення до сторонніх осіб за матеріальною допомогою - не надані розписки про позичення коштів, не були заявлені клопотання про виклик свідків. Аналогічно - не надані позивачем докази погіршення його матеріального стану через неотримання заробітної плати у сумі 1272 гривні 62 копійки, а також компенсації за невикористані відпустки у сумі 5 401,33 грн.

Суд також враховує, що з моменту свого звільнення позивач не надав відповідачу дані про кількість використаних ним днів відпусток за останні роки перед звільненням, хоча знав про факт вилучення бухгалтерських документів цього періоду, отримавши вказану інформацію від державних органів, куди він звертався для вирішення спору.

          У зв'язку з викладеним вище суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

Керуючись ст.43 Конституції України, ст..47, ч.1 ст.116, ст.117 Кодексу Законів про ст..ст. 11, 60,  208-209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,   -

                                                                В И Р І Ш И В  :

Позов ОСОБА_1 до ВАТ «Катран» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні – задовольнити частково.

Стягнути з ВАТ «Катран» на користь ОСОБА_1 1272,62грн. невиплаченої заробітної плати, 5401,33грн. заборгованості з компенсації за невикористані відпустки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ВАТ «Катран» на користь держави судовий збір в сумі 66,74грн. та 120грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги  через Малиновський районний суд м.Одеси на протязі  десяти  днів з дня його проголошення.

          ГОЛОВУЮЧИЙ                       (підпис)                                   І.А.МАЗУН

З оригіналом згідно.

Суддя: