Справа № 22ц - 5067/2010 Головуючий у 1-й інстанції Ярошенко С.М.
Доповідач в 2-й інстанції Даценко Л.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Приходька К.П.
суддів Даценко Л.М., Волохова Л.А.
при секретарі Джафаровій Т.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" на заочне рішення Сквирського районного суду Київської області від 03 грудня 2009 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди,
встановила:
У жовтні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, в якій посилався на те, що з 27.03.2000 року він працював у відповідача економістом по оплаті праці та головним економістом.
10 квітня 2009 року він подав відповідачу заяву про звільнення з роботи за власним бажанням і продовжував працювати до 24 квітня 2009 року включно. Після 25 квітня 2009 року відповідач звільнення не провів, не видав працівнику трудову книжку та не провів розрахунок при звільненні.
Тому позивач просив стягнути з відповідача на його користь 9000 грн. заробітної плати, у тому числі 2400 грн. компенсації працівнику втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків її виплати, 10509,08 грн. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, 2000 грн. моральної шкоди та вказати дату звільнення позивача - день видачі трудової книжки.
Заочним рішенням Сквирського районного суду Київської області від 03 грудня 2009 року позовну заяву задоволено, змінено дату звільнення позивача з роботи - з 23.10.2009 року, день видачі трудової книжки, стягнуто з відповідача на користь позивача 9000 грн. заробітної плати, у тому числі 2400 грн. компенсації працівнику втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків її виплати, 12209,08 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за затримку розрахунку при звільненні та 2000 грн. моральної шкоди
У лютому 2009 року відповідач звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, яка ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 22 березня 2010 року залишена без задоволення.
В апеляційній скарзі відповідач просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд, посилаючись на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.
В ході розгляду справи апеляційним судом представник відповідача просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, враховуючи зміни до Цивільного процесуального Кодексу України від 07.07.2010 року.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із середньомісячної заробітної плати позивача 1700 грн. та обґрунтовував свої висновки тим, що з вини відповідача не були виплачені позивачу в день звільнення всі суми, належні йому при звільненні, після 25.04.2009 року відповідач звільнення не провів, трудову книжку працівнику не видав, розрахунок при звільненні не здійснив.
Проте, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені судом з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред"явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
За змістом ч. ч. 2, 3 та 4 ст. 60 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з”ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, згідно ст. ст. 3, 10, 60, 119, 212-213 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обґрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи об”єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав та предмету позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.
Проте, суд належним чином не з”ясував характер та зміст заявлених позовних вимог і, задовольняючи позов, не з"ясував, коли укладений трудовий договір між сторонами, коли позивач був зарахований на роботу, на яку посаду та з яким посадовим окладом, коли звільнений з роботи, чи працював він у день звільнення, чи отримував він заробітну плату у відповідача і в якому розмірі, чи існує заборгованість із заробітної плати та за який період і в якому розмірі, чи належали йому які-небудь суми до виплати від відповідача та чи були вони виплачені в день звільнення, чи видана позивачу в день звільнення трудова книжка, чи існує затримка розрахунку при звільненні, яка причина такої затримки та чи є вина відповідача в цьому, що є суттєвим для вирішення даної справи.
Встановлено, що позовна заява подана без додержання вимог, викладених у п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України, оскільки позивач не виклав вищезазначені обставини в своїй позовній заяві, а суд всупереч вимогам ч. 1 ст. 121 та ст. 122 ЦПК України відкрив провадження у даній справі.
Крім того, як убачається з ухвали від 10.11.2009 року, суд задовольнив клопотання позивача про витребування від відповідача доказів, в тому числі доказів на підтвердження вищезазначених обставин.
Однак, без одержання від відповідача належних та допустимих доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування, та при наявності розписки про вручення відповідачу судової повістки 28.11.2009 року в судове засідання, призначене на 3.12.2009 року, тобто всупереч вимогам ч. 4 ст. 74 ЦПК України, яка діяла на час розгляду справи судом, суд 3.12.2009 року вирішив справу у відсутність представника відповідача.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в порушення принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, передбачених ст. ст. 10, 11 ЦПК України, не сприяв всебічному і повному з"ясуванню обставин справи та не дав оцінки зібраним у справі доказам.
Тобто, суд, ухвалюючи 3.12.2009 року заочне рішення, не виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу в порушення вищезазначених норм матеріального і процесуального права.
Крім того, під час розгляду справи апеляційним судом представник відповідача посилається на те, що на день звільнення позивача з роботи відповідач не має заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_2, оскільки останній отримував заробітну плату в грошових знаках та частково товаром, що передбачено п. 5.12 колективного договору товариства. Звільнений з роботи 24.04.2009 року за власним бажанням, трудову книжку не забирав, хоча не раз приходив в товариство, доробляв свої недооформлені документи.
В своїй позовній заяві, позивач посилається на те, що з 27.03.2000 року він працював у відповідача економістом по оплаті праці та головним економістом, 10 квітня 2009 року подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням і продовжував працювати до 24 квітня 2009 року включно.
Із наданих відповідачем доказів убачається, що позивач прийнятий на роботу в 1999 році з окладом 190 грн., звільнений з роботи з 24.04.2009 року.
Оскільки належним чином повідомлений позивач не з"явився в судове засідання, то суд апеляційної інстанції позбавлений можливості перевірити зазначені обставини та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, заочне рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" задовольнити.
Заочне рішення Сквирського районного суду Київської області від 03 грудня 2009 року скасувати і ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді