Справа № 2-1486/2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2010 року                                                                  Хустський районний суд

                                                                                                        Закарпатської області

                  в собі: головуючого-судді    Савицький С.А.

                                                     при секретарі:        Штенгель О.О.

                  з участю представника позивачки:        ОСОБА_1

                            представників відповідачки:         ОСОБА_2 та ОСОБА_3        

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в м. Хуст справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору дарування житлової квартири недійсним,–

встановив:

Позивачка звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 07.05.2009 року приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу було посвідчено договір дарування, за яким відповідачці – ОСОБА_5 було подаровано її дочкою ОСОБА_2 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Даний договір є недійсним правочином і підлягає скасуванню виходячи з наступного. Квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності за договором купівлі-продажу від 11.12.2006 року ОСОБА_2 В провадженні Хустського райсуду знаходилася цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності, виділ частки із спільної власності та стягнення суми. Відповідачка за цим позовом є дочкою обдарованої. 06.04.2009 року позивачкою було подано заяву про зміну позовних вимог та заяву про забезпечення позову. Відповідачка ОСОБА_2, довідавшись в судовому засіданні 09.04.2009 року про заяву про забезпечення позову, умисно, з метою уникнення відповідальності по борговому зобов’язанню, тобто в майбутньому звести до неможливості виконання рішення суду про стягнення з неї на користь ОСОБА_4 грошової суми ( у випадку задоволення позовних вимог позивачки), скориставшись відстрочкою суду, подарувала матері – ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_2, не маючи намір сплачувати позивачці кошти і не маючи можливість, оскільки, як вона заявила в судовому засіданні, вона ніде не працює, уклала з матір’ю фіктивний правочин, тобто правочин, що не має наміру створення правових наслідків. Відповідно до ст.203 ч.6 ЦК України правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх дітей. Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним. Згідно ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» та ст.71 ЦК України, при відчуженні батьками нерухомого майна, право володіння яким мають їх неповнолітні діти, потрібно згоду органу опіки та піклування. Таку згоду органом опіки було видано на підставі заяви обдарованої, яка нею гарантувала неповнолітній забезпечити її житлом у своїй квартирі за адресою АДРЕСА_2. А в газеті «Вісник Хустщини» за 01.08.2009 року серед оголошень «Продається» міститься оголошення про продаж квартири за адресою АДРЕСА_2. Тобто, в порушення зобов’язання про забезпечення житлом, відповідачка добровільно відчужує належне їй майно. Позивачка вважає, що договір дарування від 07.05.2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Хустського нотаріального округу Драгула Н.І. є фіктивним і просить визнати даний договір недійсним.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, посилаючись на наведені в заяві обставини, просив задоволити позов.

Представники відповідачки ОСОБА_2, ОСОБА_3 позовні вимоги заперечили, просили відмовити в задоволенні позову з наступних підстав. У провадженні Хустського райсуду знаходилася цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності, виділ частки із спільної власності та стягнення суми. Твердження позивачки про те, що дочка відповідачки ОСОБА_2 умисно, з метою уникнення відповідальності по борговому зобов’язанню, тобто в майбутньому звести до неможливості виконання рішення суду про стягнення грошової суми подарувала спірну квартиру, не відповідає фактичним обставинам справи. Позивачка при розгляді справи за її позовом до дочки відповідачки ОСОБА_2 про визнання права власності, виділ частки із спільної власності та стягнення суми, вказала на автомашини і просила їх виділити дочці відповідачки, хоча достовірно знала, що такі реалізовані ще за її спільного сумісного проживання з покійним чоловіком позивачки ОСОБА_7 ( в подальшому вона це особисто визнала у Виноградівському районному суді при розгляді справи про встановлення права власності на автомашину). Спірна квартира була придбана дочкою відповідачки 11 грудня 2006 року, а ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, отже дана квартира не має ніякого відношення ні до спільної сумісної власності, ні до спадщини, ні до часток спільної власності, а тим більше до позивачки.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки про визнання договору дарування недійним не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В ході судового розгляду представник позивача не навів переконливих доказів які б давали суду підстави визнати недійсним договір дарування, через те що він був укладений між сторонами без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним  є  правочин,  який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Судом встановлено, що 07.05.2009 року приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу було посвідчено договір дарування, за яким відповідачці – ОСОБА_5 було подаровано її дочкою ОСОБА_2 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Крім того відповідно до ч. 1 і 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона передає або зобов'язується передати у майбутньому другій стороні безоплатно майно у власність.

Дарування майна іншим особам належить до виключного права власника майна, що є предметом договору дарування.

Встановлено, що ОСОБА_2 була власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1 відповідно до витягу з свідоцтва про право власності від 20 грудня 2006 року. Відповідно до договору дарування від 07 травня 2009 року ОСОБА_2  подарувала ОСОБА_5  спірну житлову квартиру.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Сторони, які уклали вищевказаний договір дарування, не оспорюють договір і з відповідними позовами до суду не зверталися.

Позивачка по справі не є власником майна, яке передано за договором дарування та не  була стороною договору дарування. Оспорюваним договором дарування не були порушені будь-які речові права позивачки.

  Оцінивши в сукупності встановлені по справі докази, суд приходить до висновку що в задоволенні позову слід відмовити, оскільки дії відповідача при укладенні договору дарування носили правомірний характер.

Керуючись вимогами ст. ст. 10, 60, 209 212-215, 218 ЦПК України,  ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України, с у д  –

Р  І  Ш  И  В:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування житлової квартири АДРЕСА_1, укладений 07 травня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 і посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного  нотаріального округу Драгула Н.І. -  відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Закарпатської області.

    Головуючий:                      підпис                    Савицький С.А.

                З оригіналом вірно:

      Суддя Хустського

         районного суду                                    Савицький С.А.