Справа № 2- 7209
2010 рік
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 грудня 2010 року Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя
у складі: головуючого судді Гнатик Г.Є.
при секретарі Корягіній Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Запорізький титано- магнієвий комбінат» треті особи: Первинна організація профспілки на казенному підприємстві“Запорізький титано-магнієвий комбінат”, ОСОБА_2 про поновлення на роботі, визнання наказу №38 від 13.09. 2010 року незаконним, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди,
в с т а н о в и в :
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
У позові вказав, що 19.09.2006 року його було прийнято на роботу в КП «ЗТМК», а з 16.06.2009 року переведено на посаду заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення №7 цеху № 30 КП «ЗТМК».
13 вересня 2010 року згідно з наказом № 38 КП «ЗТМК» його було звільнено з роботи за скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає наказ незаконним.
23.06. 2010 року відповідачем було видано наказ № 221, згідно з яким з 31.08.2010 року зі штатного розпису виключався підрозділ «Відділ матеріально-технічного постачання» з номером 7 цеху № 30 комбінату. Натомість на підставі вказаного наказу з 01.09.2010 року у цеху № 30 передбачалося створення підрозділу «Відділ забезпечення виробництва» з тим же номером 7. Внаслідок реорганізації відбулося скорочення штату працівників, у тому числі скорочена одна посада заступника начальника відділу, яку відповідачем не було запропоновано ні позивачу, ні ОСОБА_3, яка теж обіймала посаду заступника відділу, а на посаду заступника начальника відділу забезпечення виробництва був прийнятий ОСОБА_4, який до того на комбінаті не працював взагалі.
24.06. 2010 року, на виконання наказу №221 від 23.06. 2010 року, був виданий наказ № 195/ОК, за яким працівники, в тому числі і він, попереджалися про майбутнє скорочення штату та звільнення з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України. З цим наказом він був ознайомлений 01.07. 2010 року.
03 вересня 2010 року йому була запропонована посада начальника відділу регулювання власності та майнових відносин (тимчасово, на період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами начальника відділу ОСОБА_5). 08 вересня 2010 року йому пропонували вакансії за професіями інженер з комплектації обладнання першої категорії, агент з постачання. Від обох пропозицій він відмовився.
13 вересня 2010 року профком комбінату постановив рішення не давати згоду на його звільнення з вказаної посади за скороченням штату через недотримання відповідачем вимог ст.ст. 42, 42-1, 49-2 КЗпП України. Однак, того ж дня всупереч рішенню профкому та вимоги ч. 1 ст. 43 КЗпП України відповідачем було видано наказ про його звільнення.
Незаконне звільнення з роботи порушило нормальний уклад його життя, позбавило його можливості продовжити трудову династію, започатковану на заводі у 1956 році ще його дідом ОСОБА_6, який пройшов шлях від майстра до головного технолога заводу, став Лауреатом державної премії, кавалером орденів Знак Пошани та Трудового Червоного Прапора. За час роботи на комбінаті він сумлінно працював, щоб продовжити традиції сім’ї, але внаслідок незаконного
звільнення був позбавлений не тільки цього, а й можливості купити необхідні ліки для мами, яка хворіє, що завдало і продовжує завдавати йому моральних страждань. Він змушений пояснювати родині, друзям, знайомим, сусідам, що втратив роботу через порушення закону відповідачем, змушений відкласти створення власної сім’ї, бо втративши роботу, він не має можливості її забезпечити.
Оскільки все це сталося внаслідок грубого порушення відповідачем трудового законодавства, вважає, що йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 10000 гривень.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представники відповідача проти позову заперечували. Суду пояснили, що однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Право власника визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у ч. 3 ст. 64 ГК України. Вважають, що відповідач провів процедуру звільнення відповідно до встановленого законом порядку, оскільки позивач був звільнений не в період його тимчасової непрацездатності та він не перебував у відпустці. Відмову профкому у наданні згоди на звільнення позивача вважають не обґрунтованою. Вимоги щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними, бо ст. 237-1 КЗпП України не передбачає наявність вини як умови відшкодування моральної шкоди, відшкодування шкоди позивачу не є обов’язком відповідача, тому просить позов залишити без задоволення.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представників відповідача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, надані докази, оцінивши їх у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з КП «ЗТМК» з 19.09. 2006 року, а з 16.06.2009 року його переведено на посаду заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення №7 цеху № 30 КП «ЗТМК», що підтверджується наказом №40 від 14.09. 2006 року та трудовою книжкою позивача.
13 вересня 2010 року наказом № 38 КП «ЗТМК» позивача було звільнено з роботи за скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
23 червня 2010 року відповідачем було видано наказ № 221, згідно з яким з 31.08.2010 року зі штатного розпису виключався підрозділ «Відділ матеріально-технічного постачання» з номером 7 цеху № 30 комбінату. Натомість на підставі вказаного наказу з 01.09.2010 року у цеху № 30 передбачалося створення підрозділу «Відділ забезпечення виробництва» з тим же номером 7. Внаслідок реорганізації відбулося скорочення штату працівників, у тому числі скорочена одна посада заступника начальника відділу.
Судом у процесі розгляду справи, встановлено, що в порушення вимог колективного договору підприємства, зазначений наказ з профспілковим комітетом комбінату не погоджувався.
Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини визнані сторонами та іншими учасниками процесу не підлягають доказуванню.
24 червня 2010 року, на виконання наказу №221 від 23.06. 2010 року, був виданий наказ № 195/ОК, за яким працівники, в тому числі і позивач, попереджалися про майбутнє скорочення штату та звільнення з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України. З цим наказом позивач був ознайомлений 01.07. 2010 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України у разі реорганізації дія трудового договору працівника продовжується.
На цю вимогу закону звертає увагу і Верховний Суд України у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11. 1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів”.
В порушення вимог ст. 42 КЗпП України відповідачем не було запропоновано посаду заступника начальника реорганізованого відділу забезпечення виробництва ні позивачу, ні ОСОБА_3, яка теж обіймала посаду заступника відділу, а на цю
посаду 03.09. 2010 року був прийнятий ОСОБА_4, який до того на комбінаті не працював взагалі.
03 вересня 2010 року позивачу була запропонована посада начальника відділу регулювання власності та майнових відносин (тимчасово, на період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами начальника відділу ОСОБА_5).
08 вересня 2010 року йому пропонували вакансії за професіями інженер з комплектації обладнання 1 категорії, агент з постачання. Від обох пропозицій позивач відмовився.
Згідно зі ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації до уваги беруться додаткові показники, зокрема відсутність в сім’ї інших працівників із самостійним заробітком.
Указані норми також були порушені відповідачем. Так, не була врахована та обставина, що позивач на момент звільнення був єдиним працюючим членом сім’ї – його мама є безробітною та перебуває на обліку в Орджонікідзевському районному центрі зайнятості м. Запоріжжя, що підтверджується довідкою № 2238 від 14.09.2010 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстави, передбаченої п. 1 ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
На цю вимогу закону звертає увагу і Верховний Суд України у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11. 1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів”, у п. 15 якої вказано, що відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.
13 вересня 2010 року профком комбінату постановив рішення не давати згоду на звільнення позивача з вказаної посади за скороченням штату через недотримання відповідачем вимог ст.ст. 42, 42-1, 49-2 КЗпП України, але того ж дня, всупереч рішенню профкому та вимоги ч. 1 ст. 43 КЗпП України відповідачем було видано наказ про звільнення позивача.
Таким чином, твердження відповідача щодо не обґрунтованості рішення профкому про відмову у наданні згоди на звільнення спростовується рішенням профкому від 13.09. 2010 року.
Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Незаконне звільнення з роботи порушило нормальний уклад життя позивача, позбавило його можливості продовжити трудову династію, започатковану на заводі у 1956 році ще його дідом ОСОБА_6, який пройшов шлях від майстра до головного технолога заводу, став Лауреатом державної премії, кавалером орденів Знак Пошани та Трудового Червоного Прапора. За час роботи на комбінаті позивач сумлінно працював, що підтвердили у судовому засіданні представники відповідача, але внаслідок незаконного звільнення був позбавлений нормального укладу життя, чим, суд вважає позивачеві завдано моральних страждань. Оскільки все це сталося внаслідок грубого порушення відповідачем трудового законодавства, суд вважає, що позивачу завдано моральної шкоди і з відповідача необхідно стягнути у рахунок її відшкодування 2000 грн.
Відповідно до ст.. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
З викладеного вище вбачається, що обставини викладенні у позовній заяві позивачем, знайшли підтвердження доказами у процесі їх дослідження у суді, відповідач не довів суду підстав своїх заперечень, тому, суд вважає позовні вимоги позивача у частині визнання наказу незаконним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, підлягаючими задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 43 Конституції України, ст.ст. 2, 40, 42, 43, 49-2, 221, 232, 235, 237-1 Кодексу законів про працю України, п. 15, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року, ст. ст. 3, 4, 15, 30, 57, 60, 81, 88, 119-121, 367 ЦПК України, –, суд,-
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Запорізький титано- магнієвий комбінат» про поновлення на роботі, визнання наказу №38 від 13.09. 2010 року незаконним, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу забезпечення виробництва цеху №30 Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»
Визнати незаконним наказ № 38 від 13.09. 2010 року КП «Запорізький титано- магнієвий комбінат».
Стягнути з Казенного підприємства «Запорізький титано- магнієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.09. 2010 року по день винесення рішення судом у сумі 9102 гривні 72 копійки.
Стягнути з Казенного підприємства «Запорізький титано- магнієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 2000 гривень.
Стягнути з Казенного підприємства «Запорізький титано- магнієвий комбінат» на користь держави судовий збір у сумі 111 гривень 03 копійки, витрати на ІТЗ у розмірі 120 гривень.
Рішення суду підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів через Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя.
Суддя: Гнатик Г. Є.