Справа № 22-8791/2010 Головуючий у 1-й інстанції Чохонелідзе Л.М.
Категорія – 5, 20 Доповідач в П інстанції Єгорова С.М.
У Х В А Л А
Іменем України
21 грудня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі :
головуючого судді – Єгорової С.М.,
суддів – Дуковського О.Л., Савченко С.О.,
з участю секретаря – Аліксійчук І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 липня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Олександрійського міськвідділу УМВС України в Кіровоградській області, приватний нотаріус Олександрійського міського нотаріального округу Стенюхіна Ірина Володимирівна, про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: комісія з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Олександрійської міської ради, про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, -
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_4 звернулася із зазначеним позовом посилаючись на те, що вона за договором купівлі-продажу від 29 вересня 2009 року є власником житлового будинку з господарського-побутовими будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1. Відповідачка ОСОБА_3, яка продала їй цей будинок, не виселяється, чим порушує її право власності. Просила усунути перешкоди у користуванні житловим будинком і виселити ОСОБА_3 зі зняттям її з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.
ОСОБА_3 звернулася із зустрічним позовом посилаючись на те, що договір купівлі-продажу спірного будинку було укладено з порушенням законодавства, так як на той момент в будинку були зареєстровані неповнолітні діти. Просила визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 Під час розгляду справи ОСОБА_3 змінила підстави позову та просила вказаний договір купівлі-продажу будинку визнати недійсним з підстав, передбачених ст.230 ЦК України, як такий, що вчинений під впливом обману. Зазначала, що внаслідок неправомірних дій позивачки шляхом шахрайства була введена в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 липня 2010 року позов ОСОБА_4 задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні житловим будинком з господарсько-побутовими спорудами шляхом виселення ОСОБА_3 з житлового будинку АДРЕСА_1 Кіровоградської області та зняття її з реєстрації місця проживання. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 45 грн. 50 коп. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі представника ОСОБА_3 – ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду і направлення справи на новий розгляд. Зазначається, що воно ухвалене з порушенням вимог процесуального права та не відповідає вимогам матеріального права. Справа розглядалась з порушенням процесуальних прав позивачки по зустрічному позову та її представника, не було дано можливості надати всі докази на підтвердження своїх доводів та заперечень, внаслідок чого було неповно з»ясовано обставини справи, не враховано, що оспорюваний правочин був вчинений під впливом обману, про що свідчить постанова про порушення кримінальної справи по факту заволодіння спірним будинком шляхом обману (шахрайства), вона як продавець не отримала плату за проданий будинок.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення представника позивачки по первісному позову, який заперечував проти доводів скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що будинок АДРЕСА_1, перейшов у власність позивачки за первісним позовом за договором купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_3 (продавцем) та ОСОБА_4 (покупцем) від 29.09.2009 року, який посвідчено приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за №3603. Зі змісту договору вбачається, що спірний будинок було продано за 167000 грн., які повністю отримані продавцем від покупця до підписання договору. Сторони підтвердили факт повного розрахунку за будинок і відсутність у продавця будь-яких претензій фінансового характеру до покупця своїми підписами під цим договором. Продавець стверджував, що на момент укладення договору членів сім»ї – дітей, які б мали право проживання в будинку, не має, що підтверджує довідкою ПП «Житло-Сервіс- 2». Волевиявлення сторін з питань вартості будинку, що вказана в договорі, сформувалось за попередньою їх згодою, без обману, насильства, погроз, і є вигідною для обох сторін. Також сторонами зазначено, що договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного, удаваного, не є зловмисним, а також відсутні будь-які обставини помилки, обману, насильства, тяжких обставин для вчинення цього правочину. Підписання договору є підтвердженням попередніх домовленостей, відсутності взаємних претензій щодо ціни, отримання коштів в сумі 167000 грн. в рахунок повної оплати за житловий будинок. Договір був підписаний в присутності нотаріуса, який посвідчив його, і ця обставина сторонами не оспорюється.
Задовольняючи позов про виселення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка є власником спірного будинку, має право володіти, користуватися та розпоряджатися ним, це її право порушується відповідачкою. Одночасно суд зазначив відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного будинку.
Згідно з ЦК України особа, яка вважає, що її права речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним (ст.ст. 215 – 235 ЦК України).
Відповідно до правил ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (двостороння реституція), а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Двостороння реституція є загальним наслідком недійсності правочину, який настає незалежно від наявності вини сторін правочину у тому, що правочин є недійсним.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов’язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Відповідно до чч. 3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 229 ЦК України передбачено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Згідно ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в момент вчинення оспорюваного ОСОБА_3 правочину сторони дотрималися вимог, які встановлені законодавством, досягли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі, правочин не порушує прав та інтересів неповнолітніх дітей.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом були порушені або неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Висновки суду відповідають обставинам справи, ґрунтуються на досліджених ним доказах. Відповідачкою ОСОБА_3 не було доведено факт обману та ухилення покупця спірного будинку ОСОБА_4 від оплати його вартості. Наявність постанови про порушення кримінальної справи від 15 червня 2010 року за фактом заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайства) за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, в якій зазначено, що ОСОБА_3 після оформлення у нотаріуса спірного договору купівлі-продажу будинку не отримала від невстановлених осіб грошей в борг, не свідчить про навмисне введення її в оману щодо обставин, що мають істотне значення, з боку другої сторони правочину ОСОБА_6
Рішення суду ухвалене відповідно до вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України, є законним і обґрунтованим, судом правильно визначено правовідносини сторін та правові норми, які їх регулюють.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 відхилити
Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: