РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ                              Справа № 2-66/10  

  17 серпня 2010 року Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі :  

  головуючого – судді       Рибакової В.В.  

  секретаря                 Затуливітер Н.В.  

за участю позивача - ОСОБА_1, представника позивача – ОСОБА_2, представника відкритого акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» - Циплякова О.С., представника комітету Первинної організації Професійної спілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України у відкритому акціонерному товаристві «Нікопольський завод феросплавів» - Мітченка А.І., представника санаторія профілакторія «Електрометаллург» – Медведєвої Л.І., третьої особи – ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів», Профспілкового комітету відкритого акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів», санаторія профілакторія «Електрометаллург», Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, третьої особи -  ОСОБА_5, про поновлення строку звернення до суду, визнання наказу № 75 від 15.10.2003 року незаконним, визнання звільнення неналежною особою, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, визнання частково недійсним Положення про санаторій-профілакторій, покладення матеріальної відповідальності за незаконне звільнення, зобов’язання вчинити певні дії, -    

  ВСТАНОВИВ:  

  Позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на такі обставини.  

Вона 23.10.1986 року була прийнята на роботу до санаторію-профілакторію НЗФ на посаду медичної сестри підводного душ-масажу. Наказом головного лікаря санаторію-профілакторію № 75 від 15.10.2003 року її було звільнено з роботи на підставі п.4 ст. 40 КЗпПУ за прогули 17,18,18,20 вересня 2003 року.  

Вважає звільнення незаконним, так як вона була відсутня на роботі 17,18,19,20 вересня 2003 року  з поважних причин, про які вона завчасно усно та письмово повідомила адміністрацію санаторію-профілакторію.  

Посилається на те, що перебуваючи у тарифній відпустці з 16.08.2003 року по 16.09.2003 року вона вимушена була доглядати тяжко хворого батька, крім того вона доглядала і хвору матір. З 08.09.2003 року по 10.09.2003 року їй був виданий листок непрацездатності № 326459 по догляду за хворим батьком.  

17.09.2003 року вона повинна була приступити до роботи. Однак 15.09.2003 року вона разом із своєю сестрою прийшла до головного лікаря санаторію-профілакторію, для того щоб повідомити про те, що в неї 09.09.2003 року помер батько, а також для того, щоб написати заяву про продовження відпустки на три дні на підставі листка непрацездатності та на підставі діючого законодавства.  Крім того, посилається на те, що в цей же день нею була написана заява про надання їй неоплачуваної відпустки по догляду за хворою матір’ю.  

Однак по виходу на роботу головний лікар санаторію-профілакторію повідомила їй про те, що з 17.09.2003 року по 22.09.2003 року нею був здійснений прогул.  

Їй не було запропоновано надати пояснення з приводу невиходу на роботу, не було з’ясовано чи писала вона заяви з цього приводу, чи мала вона право на неоплачувану відпустку, чи отримала вона згоду або відмову головного лікаря санаторію-профілакторію на це, з яких причин вона приходила 15.09.2003 року.    

Вважає, що наказ № 75 від 15.10.2003 року винесений не належною особою, не відповідає типовим формам, відсутні реквізити підприємства, печатка підприємства, наказ не погоджений з профспілковим комітетом ВАТ «НЗФ». Також вважає, що вказаним вище наказом її безпідставно було позбавлено преміальної частини вартості робочого місця за жовтень 2003 року.  

Також посилається на те, що у її трудовій книжці запис про звільнення не відповідає формулюванню п.4 ст.40 КЗпПУ, резолютивній частині наказу про звільнення та інструкції про порядок ведення трудових книжок, не зазначена причина звільнення у відповідності до діючого законодавства.  

Вважає, що звільнення було проведено з порушенням трудового законодавства. Тому, на її думку, вона має право на стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, яка виразилася у моральних стражданнях від незаконного звільнення, вона зазнала матеріальних труднощів, погіршилося її здоров’я, вона вимушена була змінити звичайний спосіб життя, докладати додаткових зусиль для його організації.  

Крім того, посилається на те, що строк звернення до суду з даним позовом був нею пропущений з поважної причини, так як про вирішення трудових спорів у судовому порядку вона не знала, також після звільнення вона намагалася вирішити спір мирним шляхом, з приводу чого вона зверталася до різних інстанцій, а також у цей період в неї погіршилася здоров’я, вона вимушена була звертатися за медичною допомогою.  

Просить суд поновити строк звернення до суду, визнати наказ № 75 від 15.10.2003 року незаконним, визнати звільнення неналежною особою, поновити її на роботі, у праві на преміальну частину робочого місця, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 86854,40 грн., моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн., визнати частково недійсним Положення про санаторій-профілакторій, покласти матеріальну відповідальність за незаконне звільнення на ОСОБА_5, зобов’язати внести зміни у трудову книжку.  

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі.  

Представник відкритого акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Вважає, що позивача звільнено головним лікарем санаторію-профілакторію законно, згідно Положення про санаторій-профілакторій та у відповідності до діючого трудового законодавства.  

Представник комітету Первинної організації Професійної спілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України у відкритому акціонерному товаристві «Нікопольський завод феросплавів» у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову повністю. Вважає, що ОСОБА_1 звільнено з роботи на законних підставах. Пояснив, що ОСОБА_1 не перебувала у трудових відносинах з профспілковою організацією ВАТ «НЗФ», її позов в частині вимог до профспілки НЗФ є безпідставними.  

ОСОБА_5, як представник санаторію профілакторію «Електрометаллург», та як третя особа позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні, так як позивача було звільнено з роботи з дотриманням трудового законодавства.  

Представник Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у судове засідання не з’явився. У матеріалах справи наявне клопотання про розгляд справи за відсутності представника Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, у якому також зазначено, що ОСОБА_1 у трудових відносинах з відділенням Фонду не перебувала (а.с.5,6 том3).  

Суд, вислухавши позивача, її представника, представників відповідачів, третю особу, допитавши свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (дошлюбне прізвище «ОСОБА_8»), ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, вивчивши матеріали справи, оглянувши амбулаторну картку стосовно ОСОБА_1, прийшов до наступного.  

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку: 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.  

У разі самовільного залишення роботи звільнення проводиться з вказівкою останнього дня роботи як дня звільнення , хоча наказ про звільнення може бути виданий значно пізніше.  

Відповідно до ст.148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.  

  У ч.1 ст.149 КЗпП України     закріплено, що до застосування стягнення власник або                  уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові               пояснення .  

Відповідно до     п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду  України "Про практику розгляду судами трудових спорів"     від 06.11.1992 року № 9, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3,4,7,8 ст.40 і п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП  правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок  і попередня робота працівника. Згідно п.24 Постанови   ,   при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.  

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 23.10.1986 року була прийнята на роботу до санаторію-профілакторію НЗФ на посаду медичної сестри підводного душ-масажу. Наказом головного лікаря № 75 від 15.10.2003 року ОСОБА_1 було звільнено з 16.10.2003 року на підставі п.4 ст. 40 КЗпПУ за неявку на роботу 17,18,18 та 20 вересня 2003 року. Цим же наказом ОСОБА_1 було позбавлено преміальної частини робочого місця за жовтень 2003 року на підставі п.3.17 б колективного договору на 2003 рік, п.3.5 Положення про оплату праці (а.с.8,46 том1).  

Позивач з 16.08.2003 року по 16.09.2003 року перебувала у тарифній відпустці згідно наказу № 59 від 14.08.2003 року (а.с.63 том1), до роботи повинна була приступити 17.09.2003 року. Однак 17,18,19,20 вересня 2003 року позивач на роботу не вийшла, що не оспорювалося в судовому засіданні та підтвердилося матеріалами справи (а.с.61,62 том1).  

22.09.2003 року по виходу на роботу головним лікарем санаторію-профілакторію позивача було повідомлено про прогули 17,18,19,20 вересня 2003 року.  

Суд не може покласти в основу рішення посилання ОСОБА_1 на те, що нею 15.09.2003 року було надано головному лікарю санаторію профілакторію заяву про продовження відпустки на три дні на підставі листка непрацездатності та на підставі діючого законодавства, а також заяви про надання їй неоплачуваної відпустки по догляду за хворою матір’ю, так як ці обставини не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні ні матеріалами справи, ні показаннями свідків.  

Свідок  ОСОБА_7 суду показала, що 15.09.2003 року вона була присутньою на оперативній нараді у головного лікаря санаторію-профілакторію, однак ОСОБА_1 до кабінету не входила, ніяких заяв не подавала. Пояснила, що коли під час наради хтось заглядає до кабінету, то всі чекають її закінчення. Також пояснила, що існує порядок подання заяв, такі заяви реєструються. Який листок непрацездатності був у позивача вона не знає, не цікавилася цим питанням.  

Свідок ОСОБА_8 (дошлюбне прізвище «ОСОБА_8»), яка у той період працювала старшою медичною сестрою, суду пояснила, що до її обов’язків входило ведення обліку відпрацювання робочого дня (ведення табелю), до неї ОСОБА_1 у спірний період з будь-якими заявами не зверталася, причини невиходу на роботу їй не повідомляла, про те що помер батько та хворіла мати вона також не повідомляла. Також їй невідомо і про те, що ОСОБА_1 зверталася з заявами  до головного лікаря. До неї не надходило заяв завізованих головним лікарем про надання ОСОБА_1 відпустки. На оперативній нараді 15.09.2003 року вона-свідок була присутня, однак позивач ніяких заяв не приносила, до кабінету не заходила. Пояснила, що ОСОБА_1 повинна була в першу чергу повідомити її про причини невиходу на роботу, так як вона веде облік робочого дня. Заяв по догляду за хворою матір’ю до неї ОСОБА_1 не подавала. Також їй невідомо про те, що таку заяву вона подавала головному лікарю. Про те, що у позивача помер батько вона дізналася вже тоді, коли почали з’ясовувати причини невиходу позивача на роботу. Акт про відмову позивача надати пояснення з приводу невиходу на роботу складався у присутності ОСОБА_1, вона-свідок цей акт підписувала. Також пояснила, що чула про те, що у листку непрацездатності, який потім надала ОСОБА_1 були якісь невідповідності, але вона його не бачила.  

  Пояснення позивача та показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_10 щодо подій 15.09.2003 року суперечать один одному.  

Так, ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснювала, що 15.09.2003 року вона приїхала до санаторію-профілакторію разом із своєю сестрою ОСОБА_6 та чоловіком останньої ОСОБА_10, де вона разом із сестрою пішла до головного лікаря ОСОБА_5 щоб подати заяву про продовження відпустки на 17,18 вересня 2003 року на підставі лікарняного по догляду за батьком та надання двох днів 19,20 вересня 2003 року за свій рахунок.  ОСОБА_5 в цей час проводила оперативну нараду і сказала, щоб позивач переписала заяву, так як відпустка  продовжується автоматично, що вона – позивач і зробила, переписала заяву у кабінеті гідромасажу. Виправлену заяву вона  занесла у кабінет до головного лікаря і передала ОСОБА_5 у присутності інших працівників санаторію-профілакторію, які були присутніми на нараді. Також ОСОБА_1 пояснювала, що 15.09.2003 року прийшовши до кабінету головного лікаря, де проходила нарада, вона заглянула до кабінету у чорній пов’язці, так як 09.09.2003 року помер її батько, але ОСОБА_5 сказала їй почекати до закінчення наради, вона ж вибачилася та сказала, що не може чекати, зайшла до кабінету та віддала заяву ОСОБА_5 та пішла.  

Свідок ОСОБА_6, яка є рідною сестрою позивача, суду пояснила, що 15.09.2003 року вона з ОСОБА_1 приходили до санаторію-профілакторію, ОСОБА_1 у чорній пов’язці заглянула до кабінету головного лікаря, яка їй сказала написати заяву, сестра таку заяву написала у своєму кабінеті на аркуші зошиту і так як вони поспішали, то позивач залишила заяву на столі у головного лікаря в присутності працівників санаторію-профілакторію. Зміст заяви вона не пам’ятає, тільки пам’ятає, що позивач просила три дні, а у зв’язку з чим не пам’ятає.  

Свідок ОСОБА_10, який є чоловіком сестри позивача, суду надав суперечливі показання. Так, спочатку пояснив, що ОСОБА_1 писала заяву у кабінеті головного лікаря у присутності інших працівників. Потім пояснював, що позивач писала заяву у приймальній головного лікаря у присутності ОСОБА_6 та старшої медичної сестри. Потім пояснював, що у приймальну до ОСОБА_1 вийшла ОСОБА_5, у них була розмова, після чого остання забрала заяву у ОСОБА_1 і обурювалася, що в неї нарада. Зміст заяви йому невідомий. Також пояснював, що коли ОСОБА_1 вийшла, він у неї запитав, чи зареєструвала вона свою заяву, на що та відповіла «навіщо?», на що він пояснив їй, що необхідно було зареєструвати заяву або написати другий екземпляр заяви та поставили відмітку про отримання. Однак позивач відповіла «навіщо?».  

Суд дає критичну оцінку показанням свідків  ОСОБА_6, ОСОБА_10, вважає, що вони є заінтересованими у результатах розгляду справи, а крім того їх показання суперечать один одному.  

Також суд вбачає суперечності у поясненнях самого позивача. Так, у судовому засіданні позивач пояснювала, що у неї з колективом та з головним лікарем до цього були напружені відносини, щодо неї виносилися накази про притягнення неї до дисциплінарної відповідальності з якими вона не погодилася та оспорювала спочатку у досудовому порядку, потім звернулася до суду з позовом. Однак, враховуючи таке, позивач заяву, яку за її словами вона 15.09.2003 року подала головному лікарю все ж таки не зареєструвала.    

У відповідності до ч.1 ст. 25 Закону України, «Про відпустки», відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку: працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів (п.10).  

Враховуючи викладене, позивач мала право на отримання за своїм бажанням відпустки без збереження заробітної плати по догляду за хворою матір’ю. Однак ОСОБА_1 своїм правом не скористалася, з такою заявою за місцем роботи не зверталася, що підтвердилося в судовому засіданні матеріалами справи (а.с.105 том1), показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_7 та поясненнями самого позивача, з яких виходить, що 15.09.2003 року вона надала заяву про подовження відпустки на підставі лікарняного та про надання їй відпуски без утримання за сімейними обставинами.  Посилання позивача на існування довідки № 427 від 08.09.2003 року не є підставою для надання їй відпустки без оплати, так як у відповідності до п.10 ч.1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», такі відпустки надаються працівникам за їх бажанням.  

Згідно ксерокопії журналу реєстрацій заяв у санаторії-профілакторії за період з 05.08.2003 року по 24.10.2003 року, заяви на які посилається позивач не реєструвалися (а.с.105 том1).            

Згідно акту від 22.09.2003 року (а.с.103 том1) ОСОБА_1 на пропозицію головного лікаря санаторію-профілакторію надати письмові пояснення причини відсутності на робочому місці 17,18,19,20 вересня 2003 року відмовилася. Свідок ОСОБА_8 (дошлюбне прізвище «ОСОБА_8») у судовому засіданні викладене в акті підтвердила. Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні показав, що він підписував цей акт, а тому обставини викладені в ньому дійсно відбувалися.    

29.09.2003 року головний лікар санаторію-профілакторію направив голові профспілкового комітету санаторію-профілакторію подання на звільнення ОСОБА_1 згідно п.4 ст. 40 КЗпПУ за неявку на роботу 17,18,19,20 вересня 2003 року (а.с.102 том1).  

З виписки із протоколу № 19 від 06.10.2003 року розгорнутого засідання цехового комітету санаторію-профілакторію ( а.с.67-68 том1) вбачається, що на засіданні слухалася інформація голови цехкому ОСОБА_11 про надходження службової заяви старшої медичної сестри ОСОБА_8 стосовно ОСОБА_1, від якої поступило два листка непрацездатності на одну дату, однак з різними діагнозами, які були видані під час відпустки. Від надання усних пояснень ОСОБА_1 відмовилася. Було вирішено у разі відмови дати пояснення надати згоду на звільнення ОСОБА_1  

Згідно виписки із протоколу №20 від 14.10.2003 року засідання цехового комітету санаторію-профілакторію, на який була запрошена ОСОБА_1, цеховий комітет надав згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ст.40 КЗпПУ (а.с.104 том1).  

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснила, що у спірний період вона працювала медичною сестрою в санаторії-профілакторії, також була головою цехового комітету. ОСОБА_1 була членом профспілкового комітету. Після невиходу позивача на роботу, останню викликали з цього приводу на спілкування з колективом, вона-свідок особисто з нею розмовляла і пропонувала піти до головного лікаря і пояснити причини невиходу на роботу, на що ОСОБА_1 сказала «я подумаю». Також позивача запрошували прийти на цеховий комітет для надання пояснень, на що ОСОБА_1 повідомила, що не вбачає це за необхідне. Головний лікар звертався з поданням на звільнення ОСОБА_1 за прогули. Так як позивач на цеховий комітет на якому розглядалося питання про її звільнення з роботи не з’явилася і не надала ніяких пояснень з приводу поважних причин невиходу на роботу, то було надано згоду на її звільнення. Пояснила, що у санаторії-профілакторії існує порядок надання неоплачуваної відпустки, для чого необхідно подати заяву. На нараді у головного лікаря вона, як медична сестра, не присутня. Чи писала та чи подавала ОСОБА_1 якихось заяв вона не знає. Чула лише, що ОСОБА_1 начебто приходила на роботу і бажала передати заяву.      

На підставі викладеного суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 не вийшла на роботу 17,18,19,20 вересня 2003 року без поважної причини, подовжила собі відпустку самовільно, а по виходу 22.09.2003 року на вимогу надати пояснення з приводу невиходу на роботу, відмовилася від їх надання, на пропозицію надати пояснення на засіданні цехового комітету з приводу невиходу на роботу та наявності непорозумінь щодо листків непрацездатності також не відреагувала.  

Як з’ясувалося у судовому засіданні позивачем по виходу на роботу був пред’явлений листок непрацездатності № 326338 по догляду за батьком з 08.09.2003 року по 12.09.2003 року, коли 09.09.2003 року її батько вже помер, а потім 29.09.2003 року цей листок непрацездатності був замінений на дублікат № 326459 по догляду з 08.09.2003 року по 10.09.2003 року (а.с.6 том1, 85-88 том3). З відповіді прокурора (а.с.166) вбачається, що за поясненнями головного лікаря міської лікарні Ємець Т.О. лікарняний лист № 326338 виданий лікарем Шевцовим Ю.Ю. був зіпсований (помилково закритий по захворюванню гіпертонічний криз) і його замінено головним лікарем Ємець Т.О. на лікарняний лист за № 326459.  

З приводу видачі листків непрацездатності за скаргою головного лікаря санаторію-профілакторію ОСОБА_5 було проведено прокурорську перевірку, за наслідками якої порушень законодавства не встановлено (а.с.100,154-164,166 том1).  

Згідно відповіді прокурора від 30.03.2010 року матеріали наглядових проваджень знищені за часом зберігання (а.с.60 том3).  

З відповіді головного лікаря міської лікарні №3 від 11.08.2010 року вбачається, що лікарняний лист видається на підставі запису лікаря в медичній карті амбулаторного хворого. Така карта стосовно ОСОБА_1 в реєстратурі поліклініки відсутня.  

З амбулаторної картки ОСОБА_1 вбачається, що 10.09.2003 року позивач зверталася до лікаря зі скаргою на своє здоров’я, їй був встановлений діагноз гіпертонічний криз та зазначено, що вона перебуває на лікарняному по догляду, однак відмітка про видачу лікарняного листа відсутня (а.с.181 том1).  

Суд також не може покласти в основу рішення ствердження позивача про те, що її незаконно позбавили преміювальної частини вартості робочого місця за жовтень 2003 року. Так, згідно наказу №75 від 15.10.2003 року преміювальної частини позивач позбавлений на підставі п.3.17б колективного договору на 2003 рік, п.3.5 Положення про оплату праці (а.с.5 том1, 90-100 том 3). У відповідності до п.6.6. Положення про санаторій-профілакторій «Електрометалург» ВАТ «НЗФ», головний лікар має право позбавляти працівників санаторію-профілакторію до 100 % преміальної частини вартості робочого місця, квартальної премії, винагороди за вислугу років за порушення трудової дисципліни згідно з Положенням про оплату праці працівників заводу та за інші порушення (а.с.96 том1). Тому суд прийшов до висновку, що позбавляючи ОСОБА_1 преміювальної частини робочого місця за жовтень 2003 року головним лікарем ОСОБА_5 не було порушено трудове законодавство.  

Також не знайшло свого підтвердження і посилання позивача на те, що звільнення проведено неналежною особою. Так згідно п.6.2. Положення Про санаторій-профілакторій «Електрометалург» ВАТ «НЗФ» головний лікар санаторію-профілакторію має право приймати на роботу та звільняти з роботи працівників санаторію-профілакторію згідно з штатним розкладом, затвердженим керівником Фонду соціального страхування (а.с.95 том1). Санаторій-профілакторій є структурним підрозділом ВАТ «НЗФ», тому в даному випадку головний лікар є уповноваженою особою власника і на підставі Положення наділена правом звільнення з роботи працівника санаторію-профілакторію.    

Щодо вимог позивача про визнання недійсним цього Положення в частині його незаконного затвердження та вводу в дію, існування в ньому протизаконних положень про прийом на роботу і затвердження штатів санаторію-профілакторію, що призвело до порушень трудових прав працівників, погіршенню їх прав,  то суд вважає їх також безпідставними, виходячи з такого.  

Санаторій-профілакторій  «Електрометалург» ВАТ «НЗФ» діє на підставі Положення Про санаторій-профілакторій «Електрометалург» ВАТ «НЗФ», затвердженого головою правління – директором заводу 26.04.2002 року, погодженого з директором виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 29.04.2002 року, згідно п.1.4. якого санаторій-профілакторій є структурним підрозділом  ВАТ «НЗФ», підпорядковується його власнику та не має статусу юридичної особи. Цим Положенням не створено новий підрозділ ВАТ «НЗФ», а лише встановлений правовий статус санаторію-профілакторію, визначено умови та порядок часткового фінансування оздоровчих заходів за рахунок коштів Фонду і здійснення фінансування господарчої діяльності за рахунок коштів ВАТ «НЗФ» (п.п.1.1.,1.2. Положення). Сам же санаторій-профілакторій був створений у 1984 році на підставі постанови ВЦСПС № ст-37-18 від 28.11.1984 року, постанови профкому Нікопольського заводу феросплавів від 29.11.1984 року (а.с.66 том1).  

Також суд звертає увагу на те, що позивач не довів у судовому засіданні, що оспорюваним Положенням були порушені її права та інтереси. Навпаки у судовому засіданні позивач пояснила, що після звільнення вона більше не влаштовувалася на роботу, пішла за вислугою років, отримує пенсію.  

Не підлягає задоволенню позов і в частині зобов’язання внести записи до трудової книжки, вказавши дійсну належність санаторію-профілакторію, так як позивач працюючи у санаторії-профілакторії отримувала заробітну плату, після її звільнення вона отримує пенсію, що свідчить про те, що проведені у її трудовій книжці записи не порушують її прав та інтересів.  

Крім того, судом не встановлено поважних причин пропуску строку звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду. Так з наказом № 75 від 15.10.2003 року позивач була ознайомлена 15.10.2003 року (а.с.5 том1), що підтвердилося її поясненнями в судовому засіданні. В цей же день вона отримала трудову книжку, що також підтвердилося поясненнями позивача у судовому засіданні. Суд не може прийняти до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що вона намагалася вирішити спір мирно у досудовому порядку, шляхом звернення з заявами та скаргами до різних інстанцій,  так як існує порядок вирішення трудових спорів, позивач мала можливість звернутися за вирішенням спору безпосередньо до суду, однак такий порядок позивачем не дотриманий. З матеріалів справи вбачається, що позивач зверталася зі скаргами, заявами після спливу місячного строку для вирішення трудового спору у судовому порядку (а.с.21-24,36,53 том1).  Посилання позивача на те, що вона за станом здоров’я не мала можливості своєчасно звернутися до суду також свого підтвердження у судовому засіданні не знайшло. Так, з амбулаторної картки позивача вбачається, що остання викликала лікаря додому 24.10.2003 року та 01.12.2003 року (а.с.110,111 том3), що на думку суду, не перешкоджало їй своєчасно звернутися з позовом до суду. Крім того, з відповіді в.о. прокурора м. Нікополя від 16.04.2004 року на запит суду (а.с.178 том1), вбачається, що під час давання пояснень ОСОБА_1 з приводу скарги головного лікаря, прокурором Ярощук О.В. їй було роз’яснено порядок звернення до суду. А такі пояснення ОСОБА_1 давала прокурору 31.10.2003 року (а.с.157-164 том1).  

Інших доказів на підтвердження поважності пропуску звернення до суду позивачем, всупереч ст.10 ЦПК України, не надано.  

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1 звільнено з дотриманням трудового законодавства, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого проступку, обставин за яких вчинено проступок, попередньої роботи позивача, а тому позивачу слід відмовити у задоволенні позову повністю.      

Керуючись ст.ст.10,11,14,15,60,209,212-215,218 ЦПК України, п.4 ст.40, ст.ст.148,149,221,231-233 КЗпП України,-                                                                              

            ВИРІШИВ :  

У задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити.  

  Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення через Нікопольський міськрайонний суд.  

    СУДДЯ: