Справа № 2-1277/2010 р.

                                                                            РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

24 грудня  2010 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської  області в складі:

головуючого судді – Вуїва О.В.,

при секретарі – Кашарайло А.А.,

за участю: позивачки ОСОБА_1, представника відповідача Дайнеки О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вознесенської міської ради Миколаївської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду,

ВСТАНОВИВ :

В травні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з таким позовом в якому вказувала, що рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 17 лютого 2010 року відповідача було зобов’язано укласти з нею трудовий договір про прийняття на посаду практичного психолога Управління на умовах сумісництва, але це рішення виконане не було.

Виходячи з цих обставин, позивачка просила про стягнення з відповідача на свою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 лютого 2010 року по день фактичного виконання рішення суду в розмірі 6 195,51 грн., а також моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду в розмірі 3 000 грн.

В подальшому позивачка надала суду уточнений позов в якому збільшила розмір вимог про стягнення моральної шкоди до 20 000 грн., яку обґрунтовувала наявністю моральних переживань, спричинених невиконанням рішення суду, що призвели до погіршення стану її здоров’я.

Також просила врахувати те, що в зв’язку неотриманням додаткового прибутку у вигляді заробітної плати за роботу, на яку розраховувала, їй довелося докладати додаткових зусиль для організації свого життя, бездіяльність відповідача позбавила її можливості реалізації своїх здібностей, принизила честь та гідність, ділову репутацію, як висококваліфікованого спеціаліста.

В червні 2010 року Управління праці та соціального захисту населення Вознесенської міської ради надало суду письмове заперечення проти позову в якому вказувало, що рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 лютого 2010 року не було виконане ним з поважних причин, а саме в зв’язку з тим, що посада практичного психолога в цей час була зайнята іншою особою, а також незрозумілістю рішення навіть після його роз’яснення апеляційним судом Миколаївської області.

Просило врахувати ту обставину, що з травня 2010 року вказана посада в складі виділеного з Управління праці та соціального захисту населення Вознесенської міської ради    відділу соціальної допомоги ввійшла до складу КУ «Територіальний центр соціального обслуговування м. Вознесенська», що є окремою юридичною особою. Вказана обставина унеможливила виконання рішення суду взагалі.

Також звертало увагу на те, що питання щодо стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв’язку з неукладенням з нею трудового договору фактично було предметом розгляду апеляційним судом Миколаївської області та рішенням цього суду від 17 лютого 2010 року ОСОБА_1 було відмовлено у позові про стягнення цих коштів.

Не вбачав відповідач й підстав для стягнення на користь позивачки моральної шкоди, вважаючи позов в цій частині є необґрунтованим та не доведеним належними доказами.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 збільшила розмір своїх вимог до            16 509,78 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в іншій частині вимоги залишила незмінними, надавши, пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Представник відповідача – Дайнека О.О. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надавши, пояснення, аналогічні викладеним в запереченні.

Заслухавши пояснення позивачки, представника відповідача, дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів, оглянувши матеріали цивільної справи №2-224/10 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вознесенської міської ради Миколаївської області про зобов’язання укласти трудовий договір та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд прийшов до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що в листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Вознесенської міської ради про зобов’язання укласти трудовий договір та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свій позов обґрунтовувала тим, що 08 липня 2009 року їй було необґрунтовано відмовлено в прийнятті на умовах сумісництва на посаду 0,5 ставки практичного психолога відділення соціальної реабілітації дітей-інвалідів відділу соціальної допомоги Управління праці та соціального захисту населення Вознесенської міської ради з мотивів недостатнього рівня професійної освіти та поганим станом здоров’я.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 грудня 2009 року в позові було відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 17 лютого 2010 року рішення місцевого суду було скасоване та постановлено нове, яким відповідача було зобов’язано укласти з ОСОБА_1 трудовий договір про прийняття на посаду практичного психолога Управління на умовах сумісництва відповідного до штатного розпису з дня набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

23 березня 2010 року відповідач звернувся до апеляційного суду Миколаївської області з заявою про роз’яснення його рішення від 17 лютого 2010 року, яке було роз’яснено ухвалою від 05 травня 2010 року.

В червні 2010 року Верховний Суд України призупинив виконання рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 лютого 2010 року до розгляду по суті касаційної скарги та своєю ухвалою від 30 вересня 2010 року підтвердив правильність рішення цього суду.

Разом з тим, своїм рішенням за №9 від 23 березня 2010 року Вознесенська міська рада вирішила створити комунальну установу «Територіальний центр соціального обслуговування м. Вознесенська», затвердивши відповідне положення.

21 травня 2010 року відомості про установу, як окрему юридичну особу були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та до неї в складі виділеного з Управління праці та соціального захисту населення Вознесенської міської ради    відділу соціальної допомоги ввійшла й посада практичного психолога.

Таким чином невиконання рішення суду було пов’язане з рядом обставин, а саме незрозумілістю механізму виконання рішення одній зі сторін, а також реорганізацією відділу Управління праці та соціального захисту населення (з 23 березня 2010 року по 21 травня 2010 рік) до складу якого входила посада практичного психолога та входження цього відділу до складу іншої установи, внаслідок чого припинився, як такий обов’язок відповідача щодо укладення трудового договору.

П. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», на яку посилається позивачка передбачено, що якщо внаслідок відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору працівник мав вимушений прогул, його оплата провадиться стосовно до правил ч. 2 ст. 235 КЗпП про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненому працівникові.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як вбачається з її змісту, ця норма регулює питання виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв’язку з відмовою роботодавця у прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору при прийнятті судом рішення про зобов’язання роботодавця укласти з працівником такий договір.

Однак таке питання вже вирішувалось під час розгляду справи №2-224/10 та знайшло своє відображення в рішенні апеляційного суду Миколаївської області від 17 лютого 2010 року.

Фактично ж позивачка ставить вимоги про стягнення в порядку розгляду трудового спору середнього заробітку за час невиконання вищевказаного рішення.

Проте така вимога не ґрунтується на нормах трудового законодавства, тим більше, що як встановлено судом та підтверджено висновком суду апеляційної інстанції по справі №2-224/10, передбачена законом виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу пов’язується з відмовою в укладенні або несвоєчасному укладенні трудового договору на загальних підставах, тобто коли потерпіла особа незаконно позбавляється права на отримання доходу за рахунок працевлаштування і не стосується аналогічних випадків щодо договорів на умовах сумісництва, оскільки при цьому особа не позбавляється доходу за своїм основним місцем роботи.

Що стосується вимог про стягнення моральної шкоди, то суд виходить з того, що                       п.п. 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено відшкодування такої шкоди в разі, якщо таке право передбачено в законі.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно ст. 237-2 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Таким чином моральна шкода в даному випадку, як вид цивільно-правової відповідальності передбачає протиправність дій (бездіяльності) заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв’язок між ними та наявність вини.

Проте, як раніше зазначалося судом, рішення не було виконане вчасно в зв’язку з об’єктивними причинами.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачкою не надано доказів спричинення їй моральних страждань, зокрема не доведені ті обставини, що невиконання рішення суду призвело до докладення нею додаткових зусиль для організації свого життя, приниження її честі та гідності, ділової репутації, а також погіршення стану здоров’я, а надані нею докази в цій частині вказують лише на те, що ОСОБА_1 з 2006 року є інвалідом 3-ої групи, часто хворіє, потребує періодичних обстежень та проходження  реабілітації та не підтверджують факту погіршення стану її здоров’я.

Разом з тим позивачкою не враховано те, що всі питання, пов’язані з виконанням рішення суду вирішуються відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 368 ЦПК України питання, пов’язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу.

За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист.

Згідно ст.ст. 5, 18 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа.

Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом

Рішення в немайнових спорах виконується в порядку, передбаченому главою 8 Закону України «Про виконавче провадження».

Як вбачається з матеріалів справи та матеріалів справи №2-224/10, ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу виконавчого листа для примусового виконання рішення  апеляційного суду Миколаївської області від 17 лютого 2010 року лише 26 березня 2010 року та отримала лист 08 квітня 2010 року.

27 квітня 2010 року позивачка подала  виконавчий документ відділу державної виконавчої служби Вознесенського МРУЮ для примусового виконання рішення суду.

30 квітня 2010 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження та боржнику надано семиденний строк для добровільного виконання постанови виконавця з моменту її одержання.

Вказана постанова була одержана відповідачем 12 травня 2010 року, однак в цей час вже проводилася реорганізація Управління.

Глава 10 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає заходи захисту прав стягувача, зокрема право державного виконавця на накладення штрафу на боржника за ухилення його від виконання рішення суду, а також притягнення винної особи до встановленої законом відповідальності.

В разі порушення виконавцем прав стягувача, зокрема нездійснення (невчасного здійснення) ним виконавчих дій, тощо, такі рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені стягувачем.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

За встановлених в своїй сукупності обставин, суд не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_1, а тому в позові необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вознесенської міської ради Миколаївської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення,  можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

             Суддя:      /підпис/

Згідно з оригіналом: суддя: