Справа № 2-2836/2010 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2010 року м.Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Рибалко Н.І., при секретарі Польській В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», третіх осіб – приватного нотаріуса Бєлка Валентини Миколаївни, Сугири Василя Савовича про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», в якому просить суд визнати недійсним кредитний договір № 79-07 квф від 18.04.2007 року, договір іпотеки № 445-07 іф від 18.04.2007 року, договір поруки № 456-07 ПФ від 18.04.2007 року, зобов»язати приватного нотаріуса Запорізького нотаріального округу Бєлку В.М. виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження нерухомого майна. яке було передано в іпотеку, зобов»язати банк прийняти від позивачки суму грошових коштів – 165548,65 грн., зазначивши наступне.
Кредитний договір № 79-07 квф від 18.04.2007 року укладений між позивачем та Банком є таким, що протирічить валютному і цивільному законодавству України, та має бути визнаний судом недійсним.
У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала повністю, просить їх задовольнити у повному обсязі, на підставах зазначених у позові.
Представник відповідача проти позову заперечує, надавши письмові заперечення на позов, відповідно до яких, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бєлка В.М. в судове засідання не з»явилася, письмово повідомила суд про слухання справи без її участі, надавши письмові заперечення проти позову.
Третя особа – Сугира В.С. в судове засідання не з»явився, надіславши письмову заяву про слухання справи без його участі.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 18.04.2007 року між позивачем та Банком було укладено Кредитний договір № 79-07 квф, відповідно до умов якого встановлювалась: процедура та умови надання Банком кредиту позичальнику на придбання нерухомості в сумі 79 000 доларів США, процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, а також взаємні права та обов’язки сторін, що виникнуть при наданні Банком кредитів.
Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За ч.3 ст. 533 вказаного Кодексу використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
На даний час чинне законодавство з цього питання керується у таких випадках вимогами Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 "Про банки і банківську діяльність" - на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, зокрема розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною 1 ст. 49 вказаного Закону розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією.
Згідно з п.п. 1, 2 і 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" - Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом (п.1); генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (п.2); індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема операції надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (п.п."в" п.4). Проте, на сьогодні чинним законодавством зазначені межі не встановлені.
Відповідно до п. 8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України 30.05.2007 року № 200, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за № 656/13923 – фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.
Також відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року №1429/10028 - використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
З вказаного вбачається, що уповноважені особи на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями вправі здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Тобто чинним законодавством передбачено право комерційних банків здійснювати валютні операції, у тому числі видавати кредити в іноземній валюті фізичним особам.
Таким чином, валютне кредитування резидентів України не порушує чинне законодавство України. Більше того, існує багато нормативних актів НБУ, які регулюють діяльність банків щодо кредитування позичальників, зокрема:
- інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 року №368 (передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику);
- положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене Постановою Правління НБУ від 06.07.2000 року №279 (встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті);
- зміни до вказаного Положення, затверджені Постановою Правління НБУ від 01.12.2008 року №406 (посилено вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті).
За таких обставин, видача Банком кредитів в іноземній валюті, здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України, оскільки на момент видачі кредиту в іноземній валюті Банк мав:
- банківську ліцензію № 1, видану Національним банком України 02.09.2009 року на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
- письмовий дозвіл Національного банку України № 1-3 від 02.09.2009 року на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 частини другої та частини четвертої ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з додатком до цього дозволу;
- додаток до дозволу Національного банку України № 1-3 від 02.09.2009 року, з правом залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Зазначене підтверджується і роз’ясненням, наданим Національним Банком України - уповноваженою державною установою при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль (лист Національного банку України вих.№13-210/7871-22612 від 07.12.2009).
Національний Банк України звернувся до Інституту Держави та права ім. В.М. Корецького. У підготовленому висновку науково-правової експертизи від 09.11.2006 року зазначено, що комерційні банки на підставі генеральної ліцензії мають достатні юридичні підстави та законне право для надання кредитів резидентам України в іноземній валюті.
Згідно ст. 24. Закону України «Про наукову та науково-технічну експертизу» № 51/95-ВР від 10.02.1995 року висновок державної наукової і науково-технічної експертизи є обов'язковим для прийняття фізичними і юридичними особами….».
Відповідно до пункту 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 вказаного ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Ч. 2 ст. 524 ЦК України, передбачено, що сторони в договорі мають право визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Відповідно ст. 1054 ЦК України, банк надає фінансові послуги у вигляді банківської операції, яка реалізується шляхом передачі грошових коштів позичальнику в строкове платне користування.
В кредитному договорі іноземна валюта виступає як предмет договору, а не як засіб платежу в розрахунках між резидентами (що не заборонено чинним законодавством).
Відповідно до статті 36 Закону України “Про Національний Банк України” офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.
Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, встановлюються НБУ за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, встановлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.
Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь – яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.
Позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.
Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на Позичальнику й не може бути підставою для визнання кредитного договору в іноземній валюті недійсним.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Принцип свободи договору передбачає, як це закріплено у ст. 627 ЦК України, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі у контрагентів та визначенні умов договору тощо.
Свобода договору полягає у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і відповідати їхній внутрішній волі.
Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В даному випадку було взаємне волевиявлення сторін на укладення кредитного договору в іноземній валюті.
Позивач, заявляючи позовні вимоги про визнання кредитного договору № 79-07 квф від 18.04.2007 року, недійсним, вважає, що він укладений з порушенням вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України та його зміст суперечить Цивільному Кодексу України, та іншим актам цивільного законодавства, зокрема Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.
Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України в п. 7 постанови № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Отже, підставою недійсності правочину за ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є суперечність саме змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умови.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо визнання недійсним кредитного договору № 79-07 квф від 18.04.2007 року, договору іпотеки № 445-07 іф від 18.04.2007 року, договору поруки № 456-07 ПФ від 18.04.2007 року, зобов»язання приватного нотаріуса Запорізького нотаріального округу Бєлка В.М. виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку, зобов»язання банку прийняти від позивачки суму грошових коштів – 165548,65 грн., є необґрунтованими, безпідставними, та не підлягають задоволенню.
На підставі ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», керуючись ст.ст.10,11,209,212,214-215 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», третіх осіб – приватного нотаріуса Бєлка Валентини Миколаївни, Сугири Василя Савовича про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним, - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя Рибалко Н.І.