ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" листопада 2007 р. Справа № 2/157-Д
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гулової А.Г.
суддів: Пасічник С.С.
Щепанської Г.А.
при секретарі Кулик О.А. ,
за участю представників сторін:
від позивача: Сопіної Ф.М. - представника за довіреністю від 15.10.2007 року, Тренової О.В. - представника за довіреністю від 29.12.2006 року,
від відповідача: Бородіна Д.В. - представника за довіреністю від 14.02.2007 року,
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Електровимірювач", м.Житомир
на рішення господарського суду Житомирської області
від "15" лютого 2007 р. у справі № 2/157-Д (суддя Тимошенко О.М.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Електровимірювач", м.Житомир
до Приватного підприємства "Відлуння", м.Житомир
про визнання недійсним договору оренди майна №26/98 від 11.05.1998р.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 15.02.2007р. у справі №2/157-Д відмовлено у позові Відкритого акціонерного товариства "Електровимірювач" (м.Житомир) до Приватного підприємства "Відлуння" (м.Житомир) про визнання недійсним договору оренди №26/98 від 11.05.1998р.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач у справі подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржене рішення скасувати з підстав, наведених у скарзі, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначив наступне:
- при прийнятті рішення суд першої інстанції не врахував, що в спірному договорі оренди не зазначені передбачені Законом України №2269-ХІІ від 10.04.1992р. "Про оренду державного та комунального майна" істотні умови договору: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації), порядок використання амортизаційних відрахувань, страхування орендарем взятого ним в оренду майна, обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки. Орендна плата, як істотна умова, досить мала і не відповідає умовам ринкових відносин;
- в оспорюваному договорі оренди зазначено, що в користування орендарю передається приміщення та територія на стадіоні для організації ринку (речового, продовольчого), складських приміщень, офісів, магазинів, торгівельних точок і для організації автостоянки по вул.Домбровського,25, а фактично в оренду було передано земельну ділянку, на якій розташовано стадіон "Авангард", тобто договір оренди від 11.05.1998р. укладений без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода) і відповідно до ст.58 Цивільного кодексу УРСР (1963р.) має бути визнаний недійсним;
- укладений договір оренди також суперечить інтересам акціонерів товариства, оскільки метою діяльності ВАТ "Електровимірювач", як зазначено в Статуті даного товариства, є одержання прибутку шляхом здійснення виробничої, комерційної та інших видів діяльності, які не заборонені чинним законодавством. Зокрема: мізерна орендна плата та поступове руйнування стадіону спричинили позивачу збитки, тоді як діяльність керівника, спрямована на збільшення прибутку товариства, не повинна здійснюватись на шкоду товариству. Згідно ж статтею 50 ЦК Української РСР (1963р.) угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності, є недійсною;
- не взято судом до уваги й ту обставину, що договір оренди майна (стадіону "Авангард") з ПП "Відлуння", як значна угода для діяльності товариства, був укладений всупереч інтересам позивача: волевиявлення його не відповідало внутрішній волі через усунення колегіальних органів при прийнятті рішення про здачу в оренду цілісного спортивного комплексу, який використовувався для задоволення фізкультурно-оздоровчих потреб працівників підприємства.
Відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу позивача не надав.
Представники позивача в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи. Просять рішення господарського суду Житомирської області від 15.02.2007р. у даній справі скасувати як незаконне, необґрунтоване та таке, що прийняте неповним з'ясуванням обставин справи, й направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, надавши пояснення в обґрунтування своїх заперечень. Вважає, оскаржене рішення законним та обґрунтованим й просить залишити його без змін.
Враховуючи, що ст.96 Господарського процесуального кодексу України не встановлює обов'язком сторони подання відзиву на апеляційну скаргу, а також, беручи до уваги положення ст.101 Господарського процесуального кодексу України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, колегія суддів вважає, що неподання відповідачем письмового відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає розглядові апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи доказами.
Розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
11.05.1998р. між відкритим акціонерним товариством "Електровимірювач" та приватним підприємством "Відлуння" було укладено договір №26/98 (а.с.7-8) оренди майна (приміщення), згідно якого ВАТ "Електровимірювач" (за договором "орендодавець") зобов'язалось на підставі акта прийому-передачі (додаток №1 до договору) передати ПП "Відлуння" (за договором "орендар") в орендне користування приміщення та територію на стадіоні:
пл.№1 – для організації ринку (речового, продовольчого), складських приміщень, офісів, магазинів, торговельних точок;
пл.№2 – для організації автостоянки по вул.Домбровського (пункти 1.1, 1.2 договору).
13.10.1998р. представниками сторін вищезазначеного договору було складено акт прийому-передачі майна, яке знаходиться на балансі ВАТ "Електровимірювач" (а.с.9).
05.12.2006р. ВАТ "Електровимірювач" звернулось в господарський суд Житомирської області з позовом до ПП "Відлуння" про визнання договору оренди від 11.05.1998р. недійсним на підставі ст.ст.215,234 Цивільного кодексу України із застосуванням двосторонньої реституції.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що в акті приймання-передачі майна від 13.10.1998р. вказано, що майно передається орендарю в строкове платне володіння та користування й зазначення вислову "володіння" є істотним порушенням чинного законодавства, яке регулює надання наймачу в оренду власного майна.
Крім того, зазначає позивач, ПП "Відлуння" в своїй виробничій діяльності використовує спортивний павільйон, де розміщена адміністрація ринку "Тетерів", учбовий тир, в якому розміщена лабораторія санепідемстанції цього ж ринку, а решта майна, взятого підприємством в оренду, не використовується, що призвело до занепаду стадіону "Авангард" як спортивного фізкультурно-оздоровчого комплексу, і з цього випливає, що договір оренди від 11.05.1998р. є фіктивним, оскільки для відповідача важливим було отримання саме земельної ділянки, належної ВАТ "Електровимірювач" на праві повного господарського відання, для організації ринку "Тетерів", а не для використання стадіону в фізкультурно-оздоровчих цілях.
Підтвердженням недійсності договору оренди від 11.05.1998р. позивач також вказує відсутність у ньому, всупереч ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" таких істотних умов, як порядок використання амортизаційних відрахувань та страхування орендарем взятого ним в оренду майна, та, крім того, відсутність волевиявлення трудового колективу на укладення даного договору, тоді як згідно з ст.203 Цивільного кодексу України умовою дійсності правочину є вільне волевиявлення учасника правочину та відповідність його внутрішній волі.
Як стверджує позивач, голова правління Працюк Г.О., який укладав і підписував оспорений договір оренди, одноособово вирішував питання здачі майна в оренду і не виражав волю трудового колективу, а після звільнення з ВАТ "Електровимірювач" 17.02.2000р. перейшов працювати директором ПП "Відлуння".
Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву (а.с.13-16) заперечив проти доводів позивача, зазначивши, що позивач вимагає недійсним спірного договору оренди з підстав, які не передбачені законом.
Так, вказує відповідач, ст.ст.48-58 ЦК УРСР не містять такої підстави для визнання недійсною угоди як невикористання майна, переданого в оренду. Вважає безпідставними посилання позивача на норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна", стверджуючи, що на момент укладання оспореного договору частка держави в статутному фонді товариства складала 78%, й, з моменту передачі державного майна до статутного фонду ВАТ "Електровимірювач" держава в особі ФДМ України набула права власності на емітовані акції товариства, і саме з цього моменту держава, як засновник господарського товариства, вже не була власником майна цього товариства. В зв'язку з тим, що на час укладення оспорюваного договору оренди позивач існував у формі ВАТ, вважає відповідач, включення в цей договір норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не вимагалось.
Стосовно тверджень позивача, що підставою для визнання недійсним договору оренди від 11.05.1998р. є відсутність волевиявлення трудового колективу на укладення даного договору, відповідач зазначив, що повноваження Працюка Г.О. визначені статутом ВАТ "Електровимірювач" та контрактом №238 від 10.10.1997р. (а.с.17-28), укладеним між Фондом державного майна України та головою правління Працюком Г.О., і вказаними документами для цієї посадової особи не встановлено жодних обмежень щодо одержання попередньої згоди будь-яких осіб, а також трудового колективу ВАТ, на укладання договору оренди майна товариства.
Посилання позивача на норми ст.ст.215,234 Цивільного кодексу України як на підставу визнання нечинним оскаржуваного правочину відповідач вважає неправомірним, в зв'язку з тим, що Цивільний кодекс України набув чинності лише з 01.01.2004р., тоді як оспорюваний договір було укладено 11.05.1998р. і на той час діяв Цивільний кодекс Української РСР.
Крім того, відповідач просив застосувати в порядку ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України позовну давність та відмовити в позові ВАТ "Електровимірювач" за пропуском терміну позовної давності, встановленого ст.257 Цивільного кодексу України. Аналогічне клопотання викладено у заяві від 15.02.2007р. (а.с.35).
Судовою колегією враховується наступне.
Відповідно до п.7 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
На момент укладення між сторонами у справі договору оренди від 11.05.1998р. діяв Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963р.
У відповідності зі ст.71 ЦК УРСР до позовів про визнання угод недійсними застосовується загальний строк позовної давності - три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст.76 ЦК УРСР).
Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову, згідно ст.80 ЦК УРСР, є підставою для відмови в позові.
Оскільки Відкрите акціонерне товариство "Електровимірювач" є стороною оспорюваного договору, йому було відомо про підписання угоди з дати її укладення, а саме з 11.05.1998р., в зв’язку з чим перебіг строку позовної давності починається з цієї дати.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що строк позовної давності закінчився до пред'явлення позову відкритим акціонерним товариством "Електровимірювач" без наведення поважності причин пропуску цього строку.
Проте, у відповідності до ст.74 Цивільного кодексу Української РСР, вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом незалежно від закінчення строку позовної давності.
У випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.80 ЦК УРСР ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.
Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.
Оскільки предметом спору є вимога про визнання заперечуваної угоди недійсною, а не вимога про виконання триваючих зобов'язань за угодою, до спірних правовідносин застосовуються положення Цивільного кодексу УРСР.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Так, як на підставу для визнання договору оренди від 11.05.1998р. недійсним, позивач зіслався на відсутність у ньому передбачених ст.10 Закону України від 10.04.1992р. "Про оренду державного та комунального майна" таких істотних умов як порядок використання амортизаційних відрахувань та страхування орендарем взятого ним в оренду майна.
Місцевий господарський суд прийшов до висновку, що зазначений Закон не регулює правовідносини щодо оренди майна, яке не є державною та комунальною власністю, тобто не є обов'язковим до застосування у спірних правовідносинах, в зв'язку з чим недотримання вимог цього Закону при укладенні оспорюваного договору оренди не є підставою для визнання цього договору недійсним.
Проте, колегія суддів з таким висновком суду не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України від 10.04.1992р. "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного договору) оренда майна інших (ніж державна) форм власності (згідно довідки Головного управління статистики у Житомирській області №14/76 від 25.01.2006р. (а.с.34) позивач має приватну форму власності), може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.
Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди від 11.05.1998р. не містить застережень про те, що сторони домовились не застосовувати до своїх договірних відносин положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна", отже до спірних відносин можуть застосовуються положення даного Закону.
Проте, відсутність у договорі визначених законом всіх істотних умов не є підставою для визнання цього договору недійсним.
Виходячи із змісту ст.153 ЦК УРСР, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі не досягнуто згоди по всіх істотних умовах, договір вважається неукладеним.
Відповідно до ч.1 ст.154 ЦК УРСР, коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.
Матеріали справи свідчать про те, що сторони домовились укласти договір оренди у певній формі, узгодили його умови, підписали договір та приступили до його виконання.
За таких обставин, коли договір виконувався обома сторонами у передбачений ним спосіб, відсутні підстави вважати, що сторони не досягли згоди по всіх істотних умовах договору, а відсутність в договорі положень, які містяться в ст.10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, не свідчить в даному випадку про невиникнення між сторонами зобов’язальних відносин та не є перешкодою для здійснення сторонами цивільних прав.
Доводи позивача про те, що ПП "Відлуння" не використовує частину отриманого за оспорюваним договором оренди від 11.05.1998р. майна, що призвело до занепаду стадіону "Авангард" як спортивного фізкультурно-оздоровчого комплексу, і з цього випливає, що договір оренди від 11.05.1998р. є фіктивним та мнимою угодою, оскільки для відповідача важливим було отримання саме земельної ділянки, належної ВАТ "Електровимірювач" на праві повного господарського відання, для організації ринку "Тетерів", а не для використання стадіону в фізкультурно-оздоровчих цілях, всупереч правилам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, яка покладає на сторони обов'язок доказування і подання доказів в обґрунтування своїх доводів, є недоведеними.
При цьому, слід зазначити, що в п.п.1.1, 1.2 договору вказано, про використання орендованого майна для організації ринку (речового, продовольчого), складських приміщень, офісів, магазинів, торговельних точок, автостоянок по вул.Домбровського, й не зазначено про його використання в фізкультурно-оздоровчих цілях.
Не заслуговують на увагу й твердження позивача про те, що в акті приймання-передачі майна від 13.10.1998р. вказано, що майно передається орендарю в строкове платне володіння та користування й зазначення вислову "володіння" є істотним порушенням чинного законодавства, яке регулює надання наймачу в оренду власного майна.
Предметом позову є договір оренди від 11.05.1998р., а не акт приймання-передачі, і в цьому договорі прямо зазначено, що власником майна, яке передається відповідачу в оренду згідно акту прийому-передачі, залишається позивач. До того ж, титульне володіння як елемент інших майнових прав може належати іншим особам (наймачеві, орендареві при наймі чи оренді майна, тощо), однак, абсолютну владу власника над майном закріплює право розпорядження даним майном, якого позбавлений користувач цього майна.
Безпідставними є й доводи позивача, що згідно з ст.203 Цивільного кодексу України є умовою дійсності правочину є вільне волевиявлення учасника правочину та відповідність його внутрішній волі, а відсутність волевиявлення трудового колективу ВАТ "Електровимірювач" на укладення оспореного договору оренди є підставою для визнання цього договору недійсним.
Як вбачається з п.8.4.5 Статуту "Електровимірювач", зареєстрованого Житомирською міською Радою народних депутатів за №2986 від 06.11.1996р., а також з контракту №238 від 10.10.1997р., укладеного між Фондом державного майна України та головою правління ВАТ "Електровимірювач" Працюком Г.О., останній за межі визначених даними документами повноважень при укладенні оспорюваного договору не виходив. Протилежного позивачем не доведено.
Недоведеними є й доводи позивача про те, що спірний договір оренди також укладений в суперечності з встановленими цілями діяльності ВАТ "Електровимірювач", зокрема, отримання прибутку, в зв'язку з тим, що укладенням даного договору позивачу спричинено збитки.
З врахуванням наведеного вище, судова колегія приходить до висновку, що господарський суд першої інстанції, оцінивши доводи сторін та наявні в матеріалах справи докази, прийняв цілком правильне рішення про відмову в позові ВАТ "Електровимірювач".
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним і не являються підставою для скасування рішення господарського суду Житомирської області від 15.02.2007р. у даній справі.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 15 лютого 2007 року у справі №2/157-Д залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Електровимірювач" - без задоволення.
2. Справу №2/157-Д повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Гулова А.Г.
судді:
Пасічник С.С.
Щепанська Г.А.
Віддрук. 4 прим.:
1 - до справи
2 - позивачу
3 - відповідачу
4 - в наряд