справа № 2-6635/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 грудня 2010 року Гірницький районний суд м. Макіївки Донецької області у складі:
головуючого судді Кульбакова І.В.,
при секретарі Тураєвої Г.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Макіївка справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту, -
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту.
У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги, зазначивши суду, що 09 червня 2008 року між ним та відповідачем був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11357142000. Відповідно до умов п.5.2 договору про надання споживчого кредиту, банк може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі порушення позичальником кредитної дисципліни (зокрема, неналежного виконання умов цього договору, та/або умов договорів, за яким надано забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором), та/або погіршення фінансового стану позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводиться банком відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи тощо, а також даних щодо дотримання позичальником кредитної дисципліни (зокрема, своєчасного погашення заборгованості та/або виконання інших зобов'язань позичальника за цим договором), та/або здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ (наприклад, девальвація курсу гривні до курсу долара США більше ніж на 5% у порівнянні з курсом гривні до долара США, установленого НБУ на дату укладання цього договору чи останнього перегляду процентної ставки; підвищення ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); та/або підвищення ставки на 3 (три) відсоткових пункту за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки.
Вищевказані умови проведення моніторингу фінансового стану позичальника, які проводяться відповідно до внутрішніх документів банку, є неконкретними та невизначеними. Зокрема, з них не ясно, які саме обставини можуть вплинути на погіршення фінансового стану позичальника, і як саме ці обставини визначаються; яким чином, і за якими критеріями визначається вплив обставин на виконання зобов'язань за договором, в чому саме такий вплив полягає.
Відповідно, невизначеність зазначених умов, застосування такого формулювання для визначення фінансового стану позичальника як «тощо» обумовлює і неможливість визначення документів, якими підтверджується наявність обставин, які також є невизначеними.
Ні перед підписанням договору, ні після цього він не був ознайомлений з внутрішніми нормативними документами відповідача, відповідно до яких проводиться щорічний моніторинг.
Крім того, п. 5.2 договору про надання споживчого кредиту обумовлює не тільки можливість проведення перевірки його фінансового стану за методикою, яка йому не відома, але і як результат такої перевірки - необмеженого збільшення процентної ставки.
Таким чином, умови п. 5.2. договору про надання споживчого кредиту є несправедливими, оскільки відповідно до абз. 4 ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Крім того, п.п. 6.1.1. п. 6.1. договору про надання споживчого кредиту, передбачає, що банк має право відмовити позичальнику в наданні кредиту, а п.п. 6.1.2. п. 6.1. договору про надання споживчого кредиту, надає банку право визнати термін повернення кредиту, таким, що настав та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення. Він вважає, ці умови договору несправедливими, оскільки згідно з вимогами п. п. 3. п. З ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.
Крім того, згідно п. 7.5. договору про надання споживчого кредиту, банк має право збирати, зберігати, використовувати, поширювати і отримувати інформацію (дані про позичальника, відомі банку та/або третім особам, у зв'язку з укладенням та виконанням даного договору, в тому числі банківську та комерційну таємницю) .... необхідну приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку, відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються основної діяльності банку, яку він здійснює на підставі отриманих банківської ліцензії та письмових дозволів; необхідну в інших випадках, у відповідності до вимог законодавства України. Згідно п. 3 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту. Персональні дані, одержані від споживача або іншої особи у зв'язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого кредиту, можуть використовуватися виключно для оцінки фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов'язання за таким договором.
Згідно з п. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача, такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому.
Оскільки, зміна положень 5.2. договору про надання споживчого кредиту у разі визнання його недійсним зумовлює зміну п. 5.3. цього договору, оскільки цей пункт містить посилання на п. 5.2. договору, а зміна п.п. 6.1.2. договору про надання споживчого кредиту, у разі визнання його недійсним, зумовлює зміну п.п. 1.2.2., п.п. 3.1.3., п. 6.2. цього договору, вважає необхідним визнати договір про надання споживчого кредиту від 09.06.2008 р. № 11357142000 недійсним в цілому.
Крім того, відповідно до декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України, а застосування кредитування в іноземній валюті на території України потребує індивідуальної ліцензії Національного Банку України. Таким чином, п. 1.1. договору про надання споживчого кредиту не відповідає вимогам Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93.
Крім того, позивач зазначив, що наслідком дій відповідача, стало те, що він під впливом обману співробітників відповідача, які надали йому на підпис договір саме в зазначеній редакції, запевняючи, що така редакція в жодній мірі не суперечить нормам закону, стало те, що він підписав договір, який містить несправедливі для нього умови та вимоги.
Відповідно до умов договору про надання споживчого кредиту № 11357142000 від 09.06.2008 року ним було здійснені відповідачу виплати на загальну суму 9001,31 доларів США (вартість купівлі валюти 64583,66 грн.)
Таким чином, позивач прохав суд визнати несправедливими та недійсними п. 5.2., п.п. 6.1.1., 6.1.2. договору по надання споживчого кредиту № 11357142000, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1; визнати договір про надання споживчого кредиту № 11357142000, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 недійсним в цілому; стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 подвійну суму завданих збитків, а саме 129167.32 грн., що є еквівалентом 18002.76 доларів США; стягнути з ПАТ «Укрсиббанк» на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинення моральної шкоди у розмірі 15780,00 грн., що є еквівалентом 2000,00 доларів США; припинити взаємні права та обов'язки сторін за договором про надання споживчого кредиту від 09 червня 2008 року № 11357142000, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» та взаємні права та обов'язки, які випливають із даного договору, шляхом їх взаємного зарахування; припинити взаємні права та обов’язки сторін, за договорами, які забезпечують виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту від 09 червня 2008 року № 11357142000, а саме договору іпотеки та договору поруки, укладеними між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2.
Представник позивача ОСОБА_3 позов підтримала та прохала суд задовольнити його в повному обсязі.
Третя особа ОСОБА_2 вважала позов обґрунтований та підлягаючий задоволенню навівши аналогічні мотиви, що і позивач.
Представник відповідача Ровенчак Г.В. заперечувала проти задоволення позову, вважала дії представників банку при укладенні договору споживчого кредиту № 11357142000 09 червня 2008 року із позивачем законними, оскільки умови договору були доведені до ОСОБА_1, перед укладенням договору ОСОБА_1 був ознайомлений з текстом договору та підписаний, ні яких претензій щодо умов договору позивач не виказував.
Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, третьої особи та представника відповідача вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
09 червня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11357142000, за умовами якого позивач отримав суму у розмірі 20000 доларів США.
Згідно п. 1.2.2 договору позичальник зобов’язався повернути кредит у повному обсязі не пізніше 11 червня 2018 року. (а.с. 10-16)
Відповідно до вищезазначеного договору було розроблено додаток № 1 із встановленням графіку заборгованості, який також було підписано ОСОБА_1 (а.с. 17-24)
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо неправомірності вираження зобов'язання у Кредитному договорі в іноземній валюті, позивач посилається на Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93. Позивач звернув увагу суду, що в цьому нормативному акті встановлено загальне правило - національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Але цим же самим актом, та й іншими нормативними актами встановлено, що використання іноземної валюти на території України дозволяється у випадках, встановлених законом.
Стаття 192 ЦК України визначає, що іноземна валюта може використовуватись на території України у випадках і порядку, встановлених законом.
Стаття 1054 ЦК України передбачає, що за кредитним договором, банк або інша фінансова установа зобов'язується надати кредит позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст.2 Закону України «Про банківську діяльність», кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки та банківську діяльність.
Ст. 47 та 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті,: є: Закон України «Про банки і банківську діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про Національний банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.
НБУ було видано АКІБ «УкрСиббанк» банківську ліцензію №75 (а.с. 78) на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій дозвіл № 75-2 від 24 грудня 2001 року (а.с. 79) на право здійснювати операції з валютними цінностями. Відповідно до ч. 3 ст. 14 ГК України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.
Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України. Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з зміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною ст. 49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень зазначеного Закону банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
НБУ прийнято Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, (затверджених постановою Правління НБУ 17 липня 2001 року № 275), відповідно до п. 5.3 якого письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року за № 15-93. Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу НБУ, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України . Оскільки банк отримав банківську ліцензію та дозвіл НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, він має право на постійній здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти.
Відповідно до зазначеного Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
За таких підстав, хибним є висновок позивача про обов’язковість отримання банком або позичальником індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком, оскільки суперечить положенням ст. 19 Конституції України, за якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Оскільки чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, банк не має зобов'язань щодо отримання індивідуальних ліцензій НБУ для надання кредитів в іноземній валюті резидентам.
Положення ст. 47 та ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних грацій є достатньою підставою для здійснення банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою НБУ від 14 листопада 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.
Таким чином, НБУ у своєму нормативно - правовому акті підтвердив позицію, закріплену в Декреті, та встановив, що операції з використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії, якщо однією стороною операції є банк, який має генеральну ліцензією.
Як було встановлено у судовому засіданні АКІБ «УкрСиббанк» отримав банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, тому використання Банком і позичальником іноземної валюти як засобу платежу за Кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства.
До того ж слід зазначити наступне.
Зміст кредитного договору (п. п. 1.1 та 7.13) містить положення, з яких встановлено, що позивачем погоджено кредитування в іноземній валюті - доларах США.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Тому погодившись з умовами договору позивачем було підписано текст договору.
До того ж п. 7.13 кредитного договору зазначено, що підписанням цього говору позивач свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього. (а.с. 16)
Таким чином, з боку відповідача були вчинені всі необхідні дії, які передбачені чинним законодавством, щодо роз'яснення умов кредитування та надання достовірної інформації позивачу.
Суд не приймає до уваги доводи позивача в тій частині, що кредитний договір був підписаний ним під впливом обману співробітників банку, оскільки обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України. Позивач у даному випадку не надав жодного достатньо обґрунтованого аргументу щодо наявності умислу представників банку ввести в оману позивача та укласти договір з останнім з використанням саме валюти – долар США.
Позивач, посилаючись на ч.2 ст. 230 ЦК України, зазначає на те, що обман має місце тоді, коли сторона замовчує або заперечує існування обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину.
Ні на момент підписання кредитного договору, ні на теперішній, час таких обставин не існувало і не існує, оскільки висновки позивача щодо невідповідності кредитного договору нормам законодавства побудовані на невірному тлумаченні норм права з метою уникнення фінансової відповідальності зі свого боку та невиконання своїх обов'язків за кредитним договором, за яким банк свої обов'язки виконав в повному обсязі.
Позивач також в своєму позові просить визнати несправедливим та недійсним кредитний договір в цілому, оскільки на його думку він містить положення, які вносять істотний дисбаланс прав та обов'язків на шкоду споживача. Під такими положеннями позивач вважає положення п. 5.2 договору, в якому за згодою сторін встановлено право банка змінювати розмір процентної ставки в сторону збільшення в ряді випадків, положення п. 6.1.1 договору, в якому йдеться про відмову в наданні кредиту або скорочення його термінів повернення, та п. 7.5, в якому мова йде про згоду позичальника на право використовувати інформацію щодо нього у визначених договором випадках.
Проте ці доводи позивача спростовуються його ж діями, а саме підписавши договір позивач надав згоду з усіма його положеннями, крім того, ні до підписання ні після нього, позивач не звертався до банку з пропозицією змінити несправедливі або дискримінаційні (якщо такі і були встановлені на його думку) умови кредитного договору.
Судом було встановлено, що коли у позивача виникли ускладнення з погашенням кредиту, тобто погіршився його фінансовий стан, він звернувся до банку з проханням зробити реструктуризацію кредиту (а.с. 83), в результаті чого банк погодився на підписання додаткової угоди, згідно якої позичальнику встановлено інший графік з погашення кредиту, а саме: відстрочено виконання обов'язків по кредитному договору за друге півріччя 2009 року на інші періоди. (а.с. 84 - 88)
Право банку змінювати розмір процентної ставки в сторону збільшення за згодою сторін передбачено п. 5.2 договору на підставі ст. 651 ЦК України, якою встановлено, що зміна чи розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Доводи позивача про те, що він не ознайомлений з внутрішніми документами банку щодо проведення моніторингу фінансового стану позичальника, що умови договору щодо кола документів для підтвердження його фінансового стану невизначені та неконкретні, є необґрунтованими, оскільки ні договором, ні будь-яким діючим нормативним актом не встановлено обов’язок банка надавати свої внутрішні документи для ознайомлення позичальнику.
Крім того, хибною є думка позивача щодо порушення банком п. 3 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме наявність в кредитному договорі п. 7.5, оскільки цей пункт є письмовою згодою позивача та вираженням надання права банку збирати, зберігати, поширювати і отримувати інформацію про позичальника у визначених договором випадках та відповідно до вимог законодавства.
За таких підстав суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 10, 15, 214, 215, 218 ЦПК України,
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту, - відмовити в повному обсязі .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя