Справа № 2–1615/2010                                                                                              

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

22  грудня 2010 року   Вознесенський міськрайонний суд  Миколаївської області в складі:  головуючого – судді   Серебрякової Т.В.,

при секретарі судового засідання   Фінько  О.П.,

за участю: позивачки  ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні в залі суду  в  місті  Вознесенськ Миколаївської області  цивільну справу за   позовом  ОСОБА_1  до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє  самостійних вимог щодо предмета спору -  Сектор громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб  Вознесенського  МВ (з обслуговування  міста Вознесенська  та Вознесенського району) УМВС України в Миколаївській області,  про  визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1  про  вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,   -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2010 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4   про  визнання особи такою,  що втратила право користування житловим  приміщенням.

В  позовній   заяві  зазначено, що позивачка ОСОБА_1   є  власником квартири №19 (дев’ятнадцять) у  будинку  №63 (шістдесят три), що розташований по АДРЕСА_1 на підставі письмового  договору купівлі–продажу квартири, посвідченого Платовською П.О., приватним нотаріусом  Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області  19 липня  2002 р., зареєстрованого  за  р. №1703. Починаючи з 18 вересня  2003 р. у вищевказаній квартирі також  зареєстрований відповідач ОСОБА_4, але  з 24 березня 2009 р.  останній   у квартирі   не  проживає та  у добровільному порядку  знятися з реєстраційного обліку  не бажає.

  Посилаючись на викладене, а  також на те, що відповідач порушує  її права як власника, оскільки у вказаній  квартирі зареєстрований, але не проживає,   позивачка  ОСОБА_1  просила позов задовольнити, визнати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1,  уродженця  ІНФОРМАЦІЯ_2,  таким, що втратив  право  користування  житловим приміщенням, а саме -  квартирою АДРЕСА_1 та виселити останнього   із спірної квартири.

 В подальшому, позивачка ОСОБА_1 надала до суду уточнену позовну заяву, відповідно до якої просила визнати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1,  уродженця  ІНФОРМАЦІЯ_2,  таким, що втратив  право  користування  житловим приміщенням, а         саме -  квартирою АДРЕСА_1.

Ухвалою судді Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області  від                          16 серпня 2010 р.   до участі у справі в якості третьої  особи, яка не заявляє самостійних  вимог щодо предмета спору залучено  Сектор громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб  Вознесенського  МВ  (з обслуговування  міста Вознесенська  та Вознесенського району)   УМВС України в Миколаївській області.

В жовтні  2010 р.  відповідач ОСОБА_4   звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1  про вселення та усунення перешкод  у  користуванні  житловим приміщенням, посилаючись на  те, що   з листопада  2009 р. позивачка чинить йому перешкоди в користуванні квартирою, оскільки не допускає його в квартиру,                    внаслідок чого останній  був змушений мешкати за іншою адресою.      

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області  від                               21 жовтня   2010 р.  зустрічна позовна заява  ОСОБА_4  була об’єднана  в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1.

Позивачка ОСОБА_1  та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні   позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на підстави  звернення до суду, викладенні  в позовній заяві. Проти задоволення зустрічної  позовної заяви  ОСОБА_4  заперечували.

Представник відповідача ОСОБА_3  в судовому засіданні   позовні вимоги  ОСОБА_1 не визнав та  просив відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому пояснив, що відповідач, як колишній член сім’ї позивачки, дійсно не проживає за місцем реєстрації  починаючи з  24 березня 2009 р. та по теперішній час, але з поважних причин, оскільки є  моряком  та  саме в цей час перебував у  плаванні. Зустрічну позовну заяву  ОСОБА_4 підтримав  в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся  належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору  -  Сектор громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб  Вознесенського  МВ  (з обслуговування  міста Вознесенська  та Вознесенського району)   УМВС України в Миколаївській області, в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, направив на адресу суду  письмову заяву, відповідно до якої просив розглянути справу у його відсутність.

Ухвалою суду справа розглянута  у відсутність відповідача ОСОБА_4 та  представника третьої  особи, які не заявляє  самостійних вимог щодо предмета  спору,   оскільки в  справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Дослідивши та оцінивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, відповідно до вимог ст.11 ЦПК України,  судом встановлені  наступні факти  і відповідні їм правовідносини.

Так, з матеріалів  справи   вбачається, що позивачка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та відповідач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1,  з                                       26 вересня   2003   р. перебували  в  зареєстрованому шлюбі.  

Шлюб між сторонами розірвано. Розлучення зареєстровано в органах реєстрації актів цивільного стану по  місту Вознесенську   Вознесенського  міськрайонного управління  юстиції  Миколаївської   області,   про  що 24 березня  2009 р. було видано свідоцтво про розірвання шлюбу. Після  реєстрації розірвання шлюбу позивачці присвоєно прізвище  „ОСОБА_1”.  

Згідно письмового договору купівлі – продажу квартири, посвідченого 19 липня 2002 р.             Платовською П.О., приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області,  позивачка є власником   квартири АДРЕСА_1.

У вищевказаній квартирі, окрім позивачки та її дітей, зареєстрований  відповідач              ОСОБА_4, дата реєстрації якого 18 вересня 2003 р., що підтверджується будинковою книгою, копія якої долучена до матеріалів справи, а також адресною довідкою СГІРФО Вознесенського МВ  УМВС України в Миколаївській області  від 01 вересня 2010 р..    

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_4 з  24 березня 2009 р.  за місцем реєстрації не проживає, витрати по утриманню нерухомого майна не несе, особистих речей останнього  в будинку немає, що визнано відповідачем, тому приймається судом, відповідно до ст. 61  ЦПК України.

Разом з тим, Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася  17  липня  1997  року  відповідно   до  Закону України від 17 липня 1997 року  № 475/97-ВР “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”,  закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди,  відповідно  до  закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316,  317,  319,  321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав,  хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно  до  ч.1 ст. 156 ЖК  України    з    урахуванням    положень  ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.  

Згідно  положень  ч.7 ст. 8 ЦПК України, ст.ст. 71,72 ЖК України, наймач або члени його сім’ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право  користування жилим приміщенням, зокрема, якщо вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців.  

Тобто, з урахуванням викладеного, судовому дослідженню  підлягають лише причини не проживання відповідача в зазначеній квартирі протягом встановленого законодавством строку.  

Відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.  

При цьому, фактичні дані (докази), які мають значення для вирішення справи, встановлюються на підставі пояснень сторони, третіх осіб,  їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів.  

Так,  судом встановлено, що з 24 березня 2009  р.  відповідач ОСОБА_4  в квартирі   не проживає, витрати по утриманню квартири не несе, що підтверджується актом від                             20 липня 2010 р.,  а також поясненнями свідків ОСОБА_6 і  ОСОБА_7

Разом з тим, позивачка  не надала  достовірних доказів на підтвердження того, що відповідач  не проживає в спірній квартирі понад встановленого  законом строку   без поважних причин.

Натомість з матеріалів справи встановлено, що відповідач  постійно не проживав в спірній квартирі, оскільки є моряком та починаючи з  травня 2009 р. перебував у плаванні, що підтверджується  наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Посилання позивачки на те, що відповідач фактично створив нову сім’ю та постійно проживає за іншою адресою судом також не приймаються до уваги, оскільки не знайшли свого підтвердження.  Будь – яких інших  доказів, які свідчать  про обрання  відповідачем іншого місця проживання  і таке місце проживання  для нього було постійним позивачка  допустимими та належними доказами  не довела, хоча  за ст. 60 ЦПК України, це є її обов’язком.      

Щодо вимог  ОСОБА_4 про усунення перешкод  в користуванні квартирою та вселення,  суд виходить з наступного.

За   правилами  ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.   

Відповідно до ст.ст.10,11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін.   

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.   

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.   

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст.61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.   

Ст.60 ЦПК України однозначно визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.   

Так, в судовому засіданні  встановлено, що відповідач ОСОБА_4 не втратив  зв’язок зі спірним приміщенням та право користування  ним, так як причини  його відсутності понад  встановлені строки, були поважними.

Разом з тим,  суд приходить до висновку про безпідставність  зустрічного позову відповідача, оскільки доказів  того, що позивачка створює перешкоди  в користуванні  квартирою  останній не надав.    

До того ж, з часу розірвання шлюбу з позивачкою  й по теперішній час відповідач  ОСОБА_4  в спірну квартиру не вселявся, а позивачка ніяких перешкод йому  в цьому не чинила (протилежного в судовому засіданні не встановлено).   

Доказів, що останній  намагався вселитися в спірну квартиру, але йому  чинили перешкоди у користуванні нею, зокрема, звернення до органів міліції чи до суду з відповідними заявами про порушення  житлових прав, вимогами про вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою, останнім не  заявлялися  до звернення позивачки з позовом до нього.  

За таких обставин, суд вважає, що   відповідачем  не надано суду жодного належного та незаперечного доказу  про те, що його  не проживання в спірній квартирі було викликано діями позивачки.

При цьому, суд вважає, що зазначені   висновки не суперечать нормам ст.47 Конституції України, ст.9 ЖК України, ст.311 ЦК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

За такого, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що  позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.  

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 212, 213, 215 ЦПК України, суд, -     

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1  до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє  самостійних вимог щодо предмета спору -  Сектор громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб  Вознесенського  МВ (з обслуговування  міста Вознесенська  та Вознесенського району) УМВС України в Миколаївській області,  про  визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням   -  відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1  про  вселення та усунення перешкод у  користуванні житловим приміщенням   - відмовити.

Рішення  може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області  через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області  шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти  днів з  дня  його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                         (підпис)                                         Т.В. Серебрякова

 З оригіналом згідно:

 Суддя: