ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
«8» грудня 2010 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим
у складі: головуючого, судді САВРАНСЬКОЇ Т.І.
при секретарі Юрченко С.В.
за участю :
представника позивача на підставі довіреності від 20 жовтня 2010 року
ОСОБА_3
представника позивача на підставі ордеру адвокатського об’єднання та договору від 6 грудня 2010 року
ОСОБА_4
відповідача ОСОБА_5
представника відповідача ОСОБА_6 на підставі довіреності від 1 грудня 2010 року ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_8 до ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про виплату грошової компенсації за частку у спільному майні та припинення права власності на цю частку,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_8 звернувся до Ялтинського міського суду АРК із зазначеною позовною заявою в порядку цивільного судочинства і просить суд:
- Припинити право власності на 1/9 частку квартири АДРЕСА_1 яка йому належить на праві власності, стягнувши з відповідачів на його користь суму компенсації за частку у праві спільної часткової власності в розмірі 119 250 гривень.
Позовні вимоги з підстав ч. 3 статті 358 ЦК України обґрунтовуються тим, що виділ у володіння та користування позивача відповідної частки спільного майна в натурі є неможливим, а відтак він має право на виплату компенсації від інших співвласників.
Представник позивача на підставі довіреності від 20 жовтня 2010 року ОСОБА_3 та представник позивача на підставі ордеру адвокатського об’єднання та договору від 6 грудня 2010 року ОСОБА_4 наполягали на задоволенні позовної заяви з викладених підстав.
Відповідач ОСОБА_5 та представник відповідачки ОСОБА_6 на підставі довіреності від 1 грудня 2010 року ОСОБА_7 позову не визнали. Зокрема, не заперечуючи самого права позивача на частку у справі спільної часткової власності на квартиру і права на отримання відповідної компенсацію за таку частку у разі неможливості виділу у володіння та користування, вони вважають розмір компенсації, яку вимагає позивач, завеликим і неприйнятним.
Під час попереднього судового засідання ні позивач, ні його представники не заявили клопотань про зміну підстав та предмету позову або про призначення судової будівельно-технічної експертизи на предмет встановлення ринкової вартості квартири, хоча у відповідністю зі ст. ст. 11, 60 ЦПК України саме на позивача покладений тягар доказування обґрунтованості позову, що сторонам судом було роз’яснено.
Сторони та їх представники не заявили у суді, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, тому не вирішувалося питання про їх допит як свідків згідно зі ст. 184 ЦПК України.
Вислухавши пояснення представників сторін і відповідача ОСОБА_5, з’ясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви з таких підстав.
Як убачається зі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 квітня 2010 року (реєстровий № 1-758) та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26179867, ОСОБА_8 є власником 1/9 частки квартири АДРЕСА_1
Співвласниками квартири також є ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що підтверджується Свідоцтвом про право особистої власності на житло А/30-ІІ від 12 липня 1993 року.
Вартість квартири належними доказами не підтверджена, клопотання про призначення експертизи на предмет встановлення дійсної ціни цього майна позивач та його представники не заявили.
Відповідно до ч. 3 статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
У відповідністю з ч. 1 статті 61 ЦПК України сторони та їх представники визнають неможливість надання у володіння та користування позивача 1/9 частки квартири в натурі.
Разом з тим аналіз норми ч. 3 статті 358 ЦК України вказує на те, що нею регламентоване виділення у володіння та користування відповідної частки у праві спільної часткової власності, отже, за змістом наведеної норми вимагається встановлення матеріальної компенсації не за припинення права власності на частку у спільній частковій власності, а виключно за обмеження права володіння та користування спільним майном, що не тягне припинення права особи на частку у праві спільної часткової власності.
При цьому суд враховує, що у законі відсутня така окрема підстава припинення права власності як неможливість надання у володіння та користування частки у праві спільної власності (ст. ст. 346 - 354 ЦК України).
Якщо позивач вважає, що виділ його частки неможливий в натурі (ч. 2 статті 183 ЦК України), але все одно бажає виділу, то йому належало заявляти позов з підстав ч. 2 статті 364 ЦК України.
Дійшовши цього висновку суд передусім виходив з того, що права співвласників у праві спільної часткової власності є рівними, і будь-яке їх обмеження, так саме як й підстави припинення права власності, має бути передбачено законом.
Отже, спосіб захисту, про застосування якого просить позивач, є хибним, а суд, керуючись приписами ч. 1 статті 11 ЦПК України, вирішує цивільні справи виключно у межах заявлених вимог і не вправі змінювати підстави та предмет позову.
Таким чином, розглянувши цивільну справу в присутності представників сторін і відповідача ОСОБА_5, повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви.
Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог статті 88 ЦПК України.
На підставі викладеного і керуючись ч. 3 статті 358 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 3, 4, 10, 11, 14, 15, 60, 61, 158 ч. 1, 179, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_8 до ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про виплату грошової компенсації за частку у спільному майні та припинення права власності на цю частку – відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Т.І. Савранська