УХВАЛА

06 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 347/721/22

провадження № 61-12631св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 , в інтересах якої діє ОСОБА_7 , на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2023 року у складі судді Крилюк М. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2023 року у складі колегії суддів: Луганської В. М., Девляшевського В. А., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6 , про визнання недійсними та скасування державної реєстрації договорів дарування житлового будинку, земельної ділянки, скасування державної реєстрації.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що між нею та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 24 липня 2017 року укладено договір позики на суму 61 468 дол. США, що підтверджується підписаною відповідачами розпискою, в якій вони зобов`язуються у солідарному порядку повернути кошти у розмірі 61 468 дол. США до 26 січня 2019 року.

У встановлений строк відповідачі взятих на себе зобов`язань не виконали, кошти їй не повернули.

Позивачка звернулась до суду з позовом до одного з боржників - ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 березня 2021 року (справа № 347/1779/19), стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 61 468 дол. США.

На виконання вказаного рішення 29 жовтня 2020 року відкрите виконавче провадження, після чого ОСОБА_1 стало відомо що садиба, яка належить ОСОБА_2 , перебуває в іпотеці у банку. 17 лютого 2020 року AT «ОТП Банк», як іпотекодержатель садиби, не надав згоди ДВС на реалізацію майна.

Оскільки вказане судове рішення не було виконане, нею подано позов до решти боржників - ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про стягнення боргу, інфляційних витрат та 3 % боргу, справа перебуває в суді першої інстанції (справа № 347/193/22).

Позивачка зазначила, що 25 червня 2019 року між нею та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено інший договір позики на суму 5 250 дол. США, які вони в солідарному порядку зобов`язалися повернути до 25 серпня 2019 року, про що власноручно написали розписку, однак взяті на себе зобов`язання не виконали та гроші не повернули, у зв`язку з чим вона була змушена також звернутися до суду.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року (справа № 347/2063/20) задоволено її позовні вимоги до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу. Стягнуто у солідарному порядку із відповідачів заборгованість у розмірі 5 250 дол. США.

Позивачка зазначила, що зазначені кошти відповідачі мали використати на будівництво будинку, в який вони мали переїхати жити і продати садибу, яка була їхнім місцем реєстрації/проживання і об`єктом туристичного бізнесу. Новобудова і садиба розташовані поруч за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

07 жовтня 2019 року ОСОБА_3 набула право власності на житловий будинок загальною площею 134,8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,0662 га, кадастровий номер 2623610100:01:001:0282, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Земельна ділянка перебувала у її власності з 27 квітня 2009 року.

Під час виконавчого провадження щодо стягнення боргу ОСОБА_1 стало відомо, що у липні 2020 року ОСОБА_3 подарувала вказаний будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, своїй невістці ОСОБА_4 , яка у свою чергу 19 березня 2021 року подарувала це майно своїй матері - ОСОБА_5 .

Позивачка зазначила, що відповідачі переїхали жити у новобудову, де і проживають на тепер. Доказом того що вони проживають у новобудові за адресою: АДРЕСА_1 , і більше не проживають за місцем реєстрації на АДРЕСА_1 , є акт державного виконавця, складений 26 жовтня 2021 року, де вказано, що у будинку на АДРЕСА_1 , були виявлені тільки 3 кондиціонери та одна праска, а жодних меблів чи речей побутового вжитку, які можуть свідчити про проживання там людей, у будинку не було.

Відповідно до довідки з реєстру майна ОСОБА_2 є власником 1/5 частки житлового будинку де проживають його батьки, що знаходиться у АДРЕСА_2 . Незалежна оцінка вартості цього майна на 23 лютого 2022 року становить 541 060 грн.

Враховуючи, що садиба перебуває в іпотеці банку, боржники не мають майна, яке би компенсувало повну суму їхнього боргу, оспорювана новобудова була відчужена після пред`явлення позову про стягнення заборгованості на підставі договору дарування близьким родичам, а боржники проживають у відчуженому будинку, позивачка вважає, що усі правочини, що вчинялися для відчуження житлового будинку, на який можна було звернути стягнення для погашення заборгованості, є фіктивними та вчиненими виключно для уникнення боржниками повернення позичених ними коштів та відповідальності за їх неповернення.

Позивачка зазначила, що під час розгляду справи № 347/1779/19 судом вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 , в межах ціни позову - 61 468 дол. США боргу, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ, становить 1 518 874,28 грн. Проте у липні 2020 року дружина боржника, ОСОБА_3 відчужила належні їй житловий будинок та земельну ділянку під час чинного арешту нерухомого майна. Вказане нерухоме майно було набуте під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю. Боржник ОСОБА_2 , знаючи про накладення судом арешту на все його нерухоме майно та надаючи згоду на відчуження належної йому частки нерухомого майна на користь невістки ОСОБА_4 , діяв недобросовісно, метою таких дій було виключно уникнення сплати боргових зобов`язань.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просила суд:

- визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію договору дарування житлового будинку, загальною площею 134,8 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію договору дарування земельної ділянки площею 0,0662 га, кадастровий номер 2623610100:01:001:0282, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію договору дарування житлового будинку, загальною площею 134,8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;

- визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію договору дарування земельної ділянки площею 0,0662 га, кадастровий номер 2623610100:01:001:0282, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами виникли правовідносини з приводу укладених договорів позики та неповернення позивачці ОСОБА_1 позичених грошових коштів.

Суд встановив, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до суду з позовами про стягнення з відповідачів боргу, її позовні вимоги були задоволені. Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 вересня 2019 року у справі № 347/1779/19 накладено арешт на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 Будинок, який розташований на АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_2 та перебуває в іпотеці банку. На житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку, на якій він розташований не було накладено арешт, оскільки ОСОБА_2 не був його власником. Власником вказаного будинку є ОСОБА_3 , яка мала право розпорядитися вказаним будинком на власний розсуд, подарувавши його і земельну ділянку на якій він розташований, ОСОБА_4 у липні 2020 року, яка у свою чергу подарувала вказане майно ОСОБА_5 .

Суд зазначив, що позивачка, звертаючись до суду, не зазначила конкретних підстав для визнання договорів дарування недійсними, твердження позивачки про те, що правочини вчинені під час дії арешту нерухомого майна не знайшли підтвердження.

Суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 здійснила відчуження майна протягом тривалого часу, що спростовує твердження позивачки про фіктивність правочинів та вчинення їх виключно для уникнення боржниками повернення позичених ними коштів та дійшов висновку, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами того, що спірні договори укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним чи інші, передбачені нормами чинного законодавства, підстави щодо визнання таких договорів недійсними.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 червня 2023 року ОСОБА_6 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача щодо предмета спору.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2023 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 20 липня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Тонюк М. М., за реєстровим номером 1006.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 2623610100:01:001:0282, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 20 липня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Тонюк М. М., за реєстровим номером 1007.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 2623610100:01:001:0282, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського нотаріального округу Івано-Франківської області Маркуц У. М., за реєстровим номером 466.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 2623610100:01:001:0282, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , укладений між

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського нотаріального округу Івано-Франківської області Маркуц У. М., за реєстровим номером 468.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку, кадастровий номер 2623610100:01:001:0282, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мав місце непогашений борг за договором позики, а кредитором ініційований судовий спір. На момент надання ОСОБА_2 своїй дружині нотаріально посвідченої письмової згоди на відчуження будинку та земельної ділянки відповідач очевидно та поза всяким розумним сумнівом був обізнаний як про факт неповернення ним коштів за договором позики, так і про ініціювання кредитором ОСОБА_1 судової справи щодо повернення боргу, а тому міг передбачати негативні для себе наслідки задоволення цих позовних вимог. ОСОБА_3 на момент відчуження будинку та земельної ділянки мала непогашений борг перед ОСОБА_1 , не могла не знати про ініціювання кредитором ОСОБА_1 судового позову про повернення боргу до ОСОБА_2 , а тому могла передбачати негативні для себе наслідки задоволення цих позовних вимог. Отже, оспорювані правочини були укладені з метою уникнення звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно з їх власності, під час існування у них боргових зобов`язань, з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання на підставі рішення суду.

Після відчуження житлового будинку та земельної ділянки ОСОБА_3 . ОСОБА_4 , остання 19 березня 2021 року подарувала майно ОСОБА_5 .

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заявлених вимог позивачці в цій частині, не врахував, що ОСОБА_4 є дружиною ОСОБА_9 . ОСОБА_9 є однин із боржників за договором позики від 24 липня 2017 року, строк виконання якого сплив 26 січня 2019 року. Договори дарування, вчинені ОСОБА_4 у період наявності непогашеного боргу її чоловіка, майно відчужене на підставі безоплатних договорів на користь фізичної особи, яка є близьким родичем, а саме матері ОСОБА_4 , що має ставитися під сумнів у частині їх добросовісності та набувають ознак фраудаторного правочину.

Апеляційний суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладеного 20 липня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та про визнання недійсним договору дарування житлового будинку і земельної ділянки, укладеного 19 березня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2023 року ОСОБА_6 , в інтересах якої діє ОСОБА_7 , подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17, від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 та Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а, від 19 січня 2022 року у справі № 359/861/19.

Також у касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання впливу на права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, при порушенні порядку залучення до розгляду справи такої особи судом апеляційної інстанції згідно із статтею 365 ЦПК України.

Провадження у суді касаційної інстанції

18 грудня 2023 року ухвалою Верховного Суду поновлено ОСОБА_6 , в інтересах якої діє ОСОБА_7 , строк на касаційне оскарження рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2023 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

14 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_6 , в інтересах якої діє ОСОБА_7 , про зупинення дії постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2023 року.

Позиція та висновки Верховного Суду

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною п`ятою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про проведення підготовчих дій та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, колегія суддів встановила відсутність підстав, передбачених частинами третьою, четвертою статті 401 ЦПК України, а тому призначає справу до судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Керуючись статтями 34, 401, 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6 , про визнання недійсними та скасування державної реєстрації договорів дарування житлового будинку, земельної ділянки, скасування державної реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_6 , в інтересах якої діє ОСОБА_7 , на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2023 року призначити до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Інформацію про дату розгляду справи і персональний склад колегії суддів оприлюднити на офіційному веб-порталі судової влади.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська