ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6163/24 Справа № 210/722/24 Суддя у 1-й інстанції - Скотар Р. Є. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року                                                                м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді Тимченко О.О.,

суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.,

за участю секретаря судового засідання Бортника В.А.

       розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 210/722/24 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`ю,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 квітня 2024 року (суддя Скотар Р. Є.), ухвалене в приміщенні Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області,

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що вона з 27.11.2002 року по 01.05.2023 року працювала на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» машиністом крану металургійного виробництва цеху Блумінг № 2 на гарячих роботах з правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1. 01.05.2023 року звільнилася з підприємства за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. 05.10.2023 року Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини їй було встановлено захворювання з діагнозом: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії ускладненої дисциркуляторною енцефалопатією з вестибулопатією, синдром полірадикулонейропатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового пера артрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з пері артрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ступеня). Захворювання було визнане професійним. 25.01.2024 року висновком МСЕК їй було встановлено 60% втрати працездатності по вібраційній хворобі та третя група інвалідності безстроково. В Акті розслідування хронічного професійного захворювання від 22.11.2023 року в п. 18 зазначено, що причиною отримання професійного захворювання є тривалий час роботи в умовах вібрації, пилу та важкої фізичної праці, що перевищували ГДН. У зв`язку з вказаними хронічними професійними захворюваннями позивач змушена постійно бути під наглядом лікарів, проходити стаціонарне лікування, численні медичні огляди та лікування. Внаслідок отриманих професійних захворювань, позивач постійно відчуває стійкий біль та обмеження рухів у шийному та попереково-крижовому відділі хребта з іррадіацією в кінцівки порушилася хода, а тривалий процес лікування позбавляє можливості вести повноцінний спосіб життя.

Просила суд стягнути з відповідача на її користь 380 000,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди без утримання податків, зборів та обов`язкових платежів.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`ю частково задоволено: стягнуто з ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження її здоров`я у розмірі 230 000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ» на користь держави судовий збір у розмірі 2 300,00 грн.

Рішення суду мотивоване тривалістю праці позивачки на підприємстві відповідача в умовах шкідливих факторів 19 років 11 місяців, характером та обсягом її душевних та фізичних страждань, тривалістю перенесених страждань; змінами в житті, викликаними втратою професійної працездатності, зокрема 60 % втрати працездатності та третьою групою інвалідності, тобто невідворотністю та сталістю наслідків від професійного захворювання протягом тривалого часу, у зв`язку із чим вважає за можливе стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, грошові кошти в сумі 230 000 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, позивачка посилається на неврахування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, просить рішення суду змінити, збільшивши розмір стягнутої моральної шкоди до 380 000 грн.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер, тривалість та глибину фізичних ії моральних страждань, стан її здоров`я, істотність вимушених змін у її житті та наслідків, що наступили, а також ступінь вини відповідача. З урахуванням того, що 25 січня 2024 року їй було встановлено 60% втрати професійної працездатності по вібраційній хворобі та 3 група інвалідності з 08 січня 2024 року безстроково, незворотності негативних змін у її здоров`ї та неможливості відновлення попереднього стану професійної працездатності, тривалість праці на підприємстві відповідача в умовах шкідливих факторів 19 років 11 місяців, їй завдано значної моральної шкоди, яку вона оцінює в розмірі 380 000 грн.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Від відповідача у справі відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, надавши до суду апеляційної інстанції заяву про розгляд апеляційної скарги без її участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилася, надавши до суду апеляційної інстанції заяву про розгляд апеляційної скарги без її участі.

Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_1 з 27.11.2002 року працювала машиністом крану металургійного виробництва цеху Блумінг №2 на КДГМК «Криворіжсталь», 01.05.2023 року звільнена з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 19-25).

У зв`язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, Позивачем отримані хронічні професійні захворювання.

По факту даних професійних захворювань було складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 22 листопада 2023 року (а.с. 6-10).

Відповідно до пункту 17 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 22 листопада 2023 року (надалі акт Форми П-4), причиною виникнення професійного захворювання Позивача є те, що ОСОБА_1 працюючи машиністом крану металургійного виробництва цеху блюмінг з 27.11.2002 року по 01.05.2023 року переміщувала вантажі в процесі виконання технологічних та ремонтних операцій на складі готової продукції. Виконувала завантаження-розвантаження залізничних вагонів готової продукції. Прибирала, складувала та сортувала готову продукцію в штабелі. Під час виконання трудових обов`язків діяв шкідливий фактор, такий як вібрація (а.с. 9).

Відповідно до пункту 18 акту Форми П-4, причиною виникнення професійного захворювання Позивача є – вібрація: фактичне значення еквівалентного коригованого рівня віброприскорення становило 62/62/56 дБ при нормативному значенні 59/59/59 дБ в період роботи позивача на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (а.с. 9).

Згідно із виписки із акту огляду МСЕК серії 12 ААГ № 187483 від 25.01.2024 року Позивачу протипоказана важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження (а.с. 12).

Згідно із виписки із акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 129868 від 25.01.2024 року Позивачу було встановлено 60% втрати професійної працездатності по вібраційній хворобі та 3 група інвалідності з 08 січня 2024 року безстроково (а.с. 11).

Позивачу визначено потребу в медикаментозному лікуванні, забезпеченні засобами медичного призначення (а.с. 11).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з тривалості праці позивачки на підприємстві відповідача в умовах шкідливих факторів 19 років 11 місяців, характера та обсяга її душевних та фізичних страждань, тривалості перенесених страждань; змін в житті, викликаних втратою професійної працездатності, зокрема 60 % втрати працездатності та третьою групою інвалідності, тобто, невідворотністю та сталістю наслідків від професійного захворювання протягом тривалого часу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди через отримані останнім при виконанні трудових обов`язків професійних захворювань. Разом з тим, апеляційний суд вважає частково обґрунтованими доводи позивача щодо заниженого розміру відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що, згідно із виписки із акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 129868 від 25.01.2024 року позивачу було встановлено 60% втрати професійної працездатності по вібраційній хворобі та 3 група інвалідності з 08 січня 2024 року безстроково.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до частин другої – четвертої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язківчерез неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 року встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Відповідно до п. 4.1 цього ж рішення ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

У справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у справі № 210/5258/16-ц, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтовано заниженого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача, у зв`язку з чим, вважає, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (230 000,00 грн) не відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами, а також критеріям розумності, виваженості і справедливості в його ситуації.

Так, колегією суддів встановлено, що позивач зазнав фізичного болю, а також страждання у зв`язку з ушкодженням свого здоров`я. Лікування позивача вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів виходить з такого: життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Якщо втрачене здоров`я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації позивачеві моральної шкоди буде 350 000 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

       ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, враховуючи обставини в даній справі, та приймаючи до уваги, втрату позивачем професійної працездатності первинно, що в процентному вираженні становить, 60 %, встановлення 3 групи інвалідності та характер немайнових втрат, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити такий розмір з 230 000 грн до 350 000 грн.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню з відповідача на користь позивача, то і в частині розміру судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, які слід стягнути з ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ» в дохід держави, рішення суду підлягає зміні з 2 300 грн до 3 500 грн.

З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги позивача, з ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ» в дохід держави необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 3 177,60 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 квітня 2024 року змінити, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 з 230 000 гривень до 360 000 (трьохсот шістдесяти тисяч) гривень, відповідно, збільшивши розмір судового збору, стягнутого з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» в дохід держави з 2 300 гривень до 3 600 (три тисячі шістсот) гривень.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» в дохід держави витрати по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 3 177 (три тисячі сто сімдесят сім) гривень 60 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий                                                                О.О.Тимченко

Судді:                                                                        В.П.Зубакова

                                                                        В.О.Остапенко