Справа № 2А -1668/10  

П О С Т А Н О В А  

І М Е Н Е М   УК Р А Ї Н И  

м. Ковель                                                                                                           28 грудня 2010 року

Ковельський міськрайсуд Волинської обл.

в складі: головуючого-судді Логвинюк І.М.,

розглянувши у письмовому скороченому провадженні в м. Ковелі Волинської обл. справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Ковелі Волинської області  про визнання дій протиправними, зобов»язання провести нарахування та виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни,  

ВСТАНОВИВ:  

Позивач ОСОБА_1, 1930 р. н., 13.12.10 р. звернулась до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного Фонду України у м. Ковелі (далі – відповідач, управління ПФ України у м. Ковелі) про  визнання дій протиправними, зобов»язання провести нарахування та виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни,  мотивуючи тим, що вона має статус дитини війни та має право на отримання державних соціальних гарантій дітям війни, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни». Цим Законом передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком, що відповідно до вимог закону має проводитись відповідачем. Вважає нарахування та виплату такої надбавки до пенсії не у повному обсязі незаконною та такою, що порушує її право, гарантоване законодавчо. Зазначає, що державні соціальні гарантії, встановлені законом, не можуть бути обмежені або скасовані, що гарантовано Конституцією України. Зазначає, що така надбавка повинна бути виплачена без обмеження строком відповідно до законодавства. Просить позов задовольнити, визнати діяння відповідача, що полягає у ненарахуванні і невиплаті їй державної соціальної допомоги як дитині війни – 30 % надбавки до пенсії, протиправними; зообов»язати відповідача нарахувати та виплатити їй недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу – 30% надбавку відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а також нараховувати і виплачувати їй 30 % надбавку до пенсії як дитині війни у повному розмірі в подальшому.  

Ухвалою суду від 14.12.10 р. позовні вимоги позивача за період з 01.01.06 р. по 12.05.10 р. включно залишено без розгляду.          

Щодо решти позовних вимог, обґрунтування яких наведено вище, відповідач 24.12.10 р. подав суду письмове заперечення проти позову, мотивоване тим, що позивач дійсно є отримувачем пенсії за віком в управлінні ПФ України у м. Ковелі та, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має статус дитини війни. Однак вона з 15.01.10 р. є отримувачем підвищення до пенсії як дружина померлого інваліда ВВв відповідно до положень ст. ст. 10, 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що нараховується за вибором його утримувача згідно за одним із законів. Позивач не зверталась до відповідача із заявою про припинення виплати отримуваного нею підвищення згідно з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та нарахування і виплату підвищення до пенсії як дитині війни згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни». Зазначає, що хоча особи, які мають статус дитини війни при отриманні передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії і мають право на отримання його у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, однак, він вважає, що згідно з Законом України «Про мінімальний розмір пенсії за віком, відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», визначення розміру такого підвищення застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Крім того, ухвалою Конституційного Суду України від 19.05.09 р. № 27-у/2009 підтверджено, що у ч. 3 ст. 28  Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», закладено однозначну вимогу щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком (встановленого абз.1 ч.1 цієї статті) виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом та не поширення вказаного мінімального розміру пенсії за віком на правовідносини, що виникають на підставі інших Законів. Зазначає, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів та кошти для проведення виплат, пов»язаних з гарантіями, зазначеними у Законі України «Про соціальний за хист дітей війни», отримує з Державного бюджету України. Просить у позові відмовити.  

Суд, дослідивши письмові докази у справі, з’ясувавши обставини справи, вважає, що позов безпідставний та не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як слідує з копії посвідчення серії НОМЕР_1, виданого на ім”я позивача, що дійсно, їй призначена пенсія за віком довічно та вона має статус дитини війни, що відповідачем не оспорюється.  

Як слідує з довідки № 486 від 10.12.10 р., виданої відповідачем, позивачеві як дитині війни, відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, за період з 01.01.07 р. по 01.03.10 р. включно нараховано та виплачено надбавку до пенсії як дитині війни, з  березня 2010 р. позивачеві нараховується та виплачується надбавка до пенсії як дружині померлого інваліда війни.  

Ненарахування та невиплату відповідачем позивачеві як дитині війни надбавки до пенсії за період з 13.06.10 р. по 31.10.10 р. включно у розмірі, визначеному статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни, суд вважає правомірним з огляду на наступне.

Згідно статті 1 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.04 р., дитина війни – це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Державна соціальна гарантія – це   встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільг з метою надання соціальної підтримки дітям війни.  

Та, згідно із статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком, що є державною соціальною підтримкою дітей війни.  

Однак, позивач скористалась своїм правом вибору на отримання іншої надбавки до пенсії, що передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», так як це передбачено ч. 2 ст. 6 “Про соціальний захист дітей війни”: «Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».

Таким чином, суд прийшов до переконання, що хоча позивач має статус дитини війни,

однак, за наявності вищезазначених обставин посилання відповідача, наведені у письмовому запереченні, заслуговують на увагу та не спростовуються доводами позивача, наведеними у позовній заяві.  

Отже, нарахувати підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.04 р. № 2196-1У.позивачу за період з 13.05.10 р. по 31.10.10 р. включно відповідач обов»язку не мав, право позивача відповідачем не порушено, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Також ухвалою суду від 14.12.10 р. залишено без розгляду позовні вимоги позивача за період з 01.01.06 р. по 12.05.10 р., провадження у справі відкрито щодо позовних вимог позивача за період, починаючи з 13.05.10 р. з огляду на положення ст. ст. 99, 100 КАС України, якою передбачено шестимісячний строк звернення з позовом до адміністративного суду.  

Виходячи з положень ст.ст. 99, 100 КАС України, суд вважає, що оскільки позивачем пропущено строк звернення з даним позовом до адміністративного суду, не наведено мотивів пропуску вказаного строку, що могли б бути розцінені судом як поважні, у задоволенні позовних вимог позивача за період з 13.05.10 р. по 12.06.10 р. також слід відмовити з причин пропуску строку звернення з даними позовними вимогами до адміністративного суду.    

Крім того, відповідно до змісту ст. 2 КАС України, захисту підлягає порушене право. А тому в частині позовних вимог позивача за період, початок якого визначено судом як день - 13.06.10 р., та по «даний час» як зазначено позивачем у позовній заяві, на думку суду, захисту підлягає період до дня звернення позивача з позовом до суду, тобто, до 13.12.10 р. включно.  

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 21, 22, 64, ч.2 ст.19, ст. 92 Конституції України, ст. ст. 2, 9, 10, 11, 99, 100, 159 - 163, 167, 183-2 КАС України, ст. ст. 1, 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.04 р., Законом України “Про державний бюджет України на 2010 р.”, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд

ПОСТАНОВИВ:  

У задоволенні позову відмовити.  

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Ковельський міськрайонний суд Волинської обл.  шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду.  

Особи, які брали участь у справі можуть подати апеляційну скаргу протягом  десяти днів з дня отримання копії постанови.

 Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги,  якщо апеляційну скаргу подано не було.  

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

   Головуючий: