ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
20 червня 2006 р. |
№ 32/182пд |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.04.2006р. та рішення господарського суду Донецької області від 23.01.2006р.
у справі №32/182пд господарського суду Донецької області
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності
ОСОБА_1
до відповідача Комунального підприємства “Житлово-експлуатаційна контора №2 Кіровського району м. Донецька”
третя особа Донецька міська рада,
Управління житлового господарська Донецької міської ради
про визнання недійсною додаткової угоди
за участю представників:
СПД ОСОБА_1 - не з'явилися;
КП “Житлово-експлуатаційна контора №2 Кіровського району м. Донецька” -не з'явилися;
Донецька міська рада - не з'явилися;
УЖГ Донецької міської ради -не з'явилися
в с т а н о в и л а :
суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Донецької області з позовом та просила суд визнати недійсною додаткову угоду від 18.02.2004р. до договору оренди від 08.08.2003р., який укладено між нею та відповідачем -КП “Житлово-експлуатаційна контора №2” Кіровського району м. Донецька.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач стверджує, що:
- не додержано нотаріальної форми угоди;
- спірна угода укладена внаслідок погроз (т.1 а.с.2).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач, звернувшись до суду з заявою від 06.09.2005р., доповнив підстави заявленого позову. Так, у поданій заяві СПД ОСОБА_1 стверджує, що спірна додаткова угода в частині визначення розміру орендної плати не відповідає ст.19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” щодо максимальної річної суми орендної плати (т.1 а.с.74).
Також, заявою від 13.10.2005р. позивачем доповнено позов вимогою визнати недійсним договір НОМЕР_1 в частині визначення розміру орендної плати. Вимоги в цій частині обґрунтовані невідповідністю спірного договору у цій частині ст.10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” в частині зазначення у договорі вартості орендованого майна з урахуванням її індексації (т.1 а.с.97).
У подальшому, позивач змінив підстави позову та просить визнати недійсним договір оренди НОМЕР_1 посилаючись на те, що, в порушення вимог ст.5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, майно передано в оренду не його власником. Крім того, відповідач просить залишити в його володінні та користуванні нежиле приміщення в АДРЕСА_1 площею 50м2 та встановити сервітут до встановлення власника будівлі (т.1 а.с.130-131).
Відповідач у справі - КП “Житлово-експлуатаційна контора №2 Кіровського району м. Донецька” у відзиві на позов заявлені вимоги спростовує, вказуючи на те, що спірна додаткова угода підписана за взаємною згодою сторін (т.1 а.с.19).
Доповнюючи обґрунтування відзиву на позов, КП “Житлово-експлуатаційна контора №2 Кіровського району м. Донецька”, вказує на те, що майно, що є об'єктом оренди за спірним договором, знаходиться у комунальній власністю і передано йому на баланс (т.1 а.с.141-142).
Господарським судом Донецької області до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору залучено Донецьку міську раду ухвалою від 20.09.2005р. та Управління житлового господарська Донецької міської ради ухвалою від 27.09.2005. (т.1 а.с.89, 93).
Третя особа -УЖГ Донецької міської ради у поясненні на позов вважає спірний договір таким, що відповідає чинному законодавству, вказуючи на те, що майно в оренду передано належною особою (т.1 а.с.139-140).
Третя особа -Донецька міська рада у поясненні на позов також вважає спірний договір таким, що відповідає чинному законодавству (т.1 а.с.146-147).
Рішенням господарського суду Донецької області від 23.01.2006р. у задоволенні позову відмовлено (т.2 а.с.6-7).
Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що:
- відповідач є балансоутримувачем майна, переданого в оренду за умовами спірного договору і яке відноситься до комунальної власності, у зв'язку з чим, у відповідності до ст.5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, може бути його орендодавцем, враховуючи, що площа нежилого приміщення, яке передавалась в оренду, не перевищує 200кв.м.;
- спірний договір фактично укладено в момент підписання додаткової угоди від 18.02.2004р,, якою визначено вартість об'єкта оренди з урахуванням індексації;
- на момент укладення спірного договору чинним законодавством встановлювалось, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди строком на один рік і більше підлягає посвідченню у нотаріальному порядку.
Оскільки спірний договір та додаткова угода є недійсними в силу закону, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що саме його недійсність (як позовна вимога) не розглядається судом, оскільки відсутнє право, яке підлягає захисту.
У задоволенні позову в частині залишення у володінні та користуванні позивача об'єкта оренди відмовлено з тих підстав, що відповідач, який передав майно позивачу, мав на це відповідні повноваження.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.04.2006р. мотивувальна частина рішення господарського суду Донецької області від 23.01.2006р. змінена (т.2 а.с.28-29).
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з помилковості застосування норм ЦК України під час визначення форми договору. При цьому, Донецький апеляційний господарський суд виходив з того, що вимоги щодо форми договору визначаються законом, чинним на момент його укладення, у зв'язку з чим спірний договір укладений сторонами у належній формі і є дійсним. Вимоги в частині визнання недійсною додаткової угоди від 18.02.2004р. визнані необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено, що така угода суперечить вимогам закону, а також моральним засадам суспільства.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, СПД ОСОБА_1 звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийнявши нове рішення щодо задоволення заявлених вимоги.
Вимоги касаційної скарги обґрунтовані неправильним застосуванням судами норм матеріального права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами, між сторонами у справі -СПД ОСОБА_1 та КП “Житлово-експлуатаційна контора №2 Кіровського району м. Донецька” укладено договір НОМЕР_1, предметом якого є передача в строкове платне користування нежилого приміщення площею 50м2 у АДРЕСА_1.
У подальшому, додатковою угодою від 18.02.2004р. до вищевказаного договору внесені зміни, у т.ч. щодо розміру орендної плати та порядку її внесення.
Дійсність зазначеного договору, а також додаткової угоди, є предметом спору у даній справі.
Оспорюючи даний договір та додаткову угоду, позивач вказував на відсутність права у відповідача передавати в оренду приміщення, що є об'єктом оренди за умовами спірного договору.
Разом з тим, суди обґрунтовано, відхилили такі доводи позивача з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що об'єктом оренди за спірним договором є майно комунальної власності.
Так, розпорядженням від 06.04.2001р. №75-р, Представництвом Фонду державного майна України в м. Донецьку за згодою Донецької міської ради прийнято безоплатно до комунальної власності м. Донецька гуртожитки, у т.ч. АДРЕСА_2.
Зазначений гуртожиток відповідно до розпорядженням Донецького міського голови від 08.05.2001р. № 631 переданий з балансу ВАТ “Донецький текстиль” на баланс третьої особи -УЖГ Донецької міської ради.
У подальшому, на виконання розпорядження Донецького міського голови від 12.06.2001р. №160 та наказу УЖГ Донецької міської ради від 22.06.2001р. №119-ОС, створено КП “Житлово-експлуатаційна контора №2 Кіровського району м. Донецька” шляхом виділення відповідного структурного підрозділу та передачею йому майна за розподільчим балансом.
Гуртожиток АДРЕСА_1 переданий третьою особою відповідачу 30.09.2002р. і знаходиться у нього на балансі. При цьому, право власності на таке майно належить територіальній громаді м. Донецька.
Відносини щодо оренди державного та комунального майна врегульовані нормами Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Так, ст.5 Закону визначені особи, які можуть бути орендодавцями майна державної та комунальної власності. Зокрема, відповідно до абзацу четвертого зазначеної норми (в редакції, чинній на момент укладення договору), орендодавцями щодо нерухомого майна площею до 200 м2 є підприємства.
Таким чином, з урахуванням положень вказаної норми, суди дійшли правильного висновку щодо наявності у відповідача відповідних повноважень на передачу в оренду нежилого приміщення за спірним договором.
Крім того, дійсність договору оренди НОМЕР_1 та додаткової угоди до нього від 18.02.2004р. оспорюється позивачем з посиланням на недотримання встановленої законом форми.
Розглядаючи доводи позивача в цій частині, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що до відносин сторін щодо укладення спірного договору підлягають застосуванню норми ЦК УРСР.
Спірний договір за своєю правовою природою відноситься до договору майнового найму. Спеціальним законом - Законом України “Про оренду державного та комунального майна” не встановлено обов'язкової нотаріальної форми для договору оренди комунального майна.
Загальні норми, що діяли на момент укладення спірного договору також не передбачали обов'язкове дотримання нотаріальної форми для договору найму.
Так, з огляду на приписи ст.ст.42,44,257 ЦК УРСР (чинного на момент укладення спірного договору), для договору такого виду, як був укладений сторонами, передбачена проста письмова форма, що була дотримана сторонами.
Спірною угодою від 18.02.2004р. вносились зміни до договору оренди від 08.08.2003р., що укладений у простій письмовій формі.
Відповідно до ст.654 ЦК України, зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо помилковості доводів суду першої інстанції про недотримання сторонами форми спірних угод, у зв'язку з чим змінив рішення суду.
Враховуючи, що не надано доказів того, що спірні угоди не відповідають вимогам закону, а також не встановлено інших підстав недійсності таких угод, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості позову у цій частині.
У задоволенні позову щодо встановлення сервітуту обґрунтовано відмовлено, оскільки позивач набув право користування відповідним майном в силу договору оренди НОМЕР_1
За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 05.04.2006р. не має.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.04.2006р. у справі №32/182пд господарського суду Донецької області залишити без змін, а касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 -без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.