Справа № 2-84/2010 р.    

  ТАТАРБУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ  

  23 грудня 2010 року Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:  

головуючого - судді                         Сивоконь Т.І.    

при секретарі                               Комерзан Л.І.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Татарбунари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Лиманська сільська рада, ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,-        

В С Т А Н О В И В:  

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на наступні обставини.  

15 листопада 1981 року сторони по справі уклали шлюб. Під час шлюбу 07 грудня 2001 року вони на спільні кошти придбали базу відпочинку «Колос» курорту Катранка Татарбунарського району за 11000 грн., шляхом укладання договору купівлі-продажу аукціонних основних фондів підприємств і організацій споживчої кооперації України. Це майно визначено родовими ознаками тому не було зареєстровано в БТІ.  

  З липня 2007 року позивачка та відповідач не проживають однією сім’єю, не ведуть спільного господарства, угоди про поділ спільного майна вони не досягли.  

  У відповідності Сімейного кодексу України, майно набуте подружжям під час шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності і у разі його поділу частки дружини та чоловіка є рівними. В зв’язку з цими обставинами, позивачка запропонувала відповідачу добровільно поділити спільне майно – базу відпочинку «Колос», але він відмовився. Тому позивачка вимушена звернутися до суду з даним позовом та просить при поділі спільного майна подружжя виділити їй з вказаної бази відпочинку 2 будиночки із 4-х кімнат розмірами 9х6 м кожен та виділити їй частину території, площею 0,145 га, необхідну для обслуговування даних будиночків.  

  В судовому засіданні позивачка та її представник повністю підтримали позовну заяву.  

  Відповідач позовну заяву визнав частково, не заперечуючи того, що база відпочинку «Колос» дійсно була придбана ним з позивачкою в період шлюбу, відповідач пояснив, що після того, як вони припинили шлюбні відносини, він розпорядився належною йому часткою нерухомого майна на користь сина, подарувавши йому свою частину будинку та передавши права на автомобіль, а також, залишивши позивачці майже все рухоме майно, перейшов проживати на оспорювану базу відпочинку, незважаючи на те, що там відсутні належні умови проживання, особливо взимку. Відповідач згоден сплатити позивачці половину вартості майна бази відпочинку, у відповідності до договору купівлі-продажу або на те, щоб позивачка забрала з бази будь-які 2 будиночки так як вони не є капітальними забудовами і тому їх можливо пересувати, тобто фактично вони є рухомим майном. Що стосується земельної ділянки, на яку претендує позивачка, відповідач пояснив, що він є лише її орендарем, земельна ділянка належить сільській раді і тому лише вона може нею розпоряджатися.  

  Представник третьої особи Лиманської сільської ради в судове засідання не з’явився, надав до суду заяву, згідно якої просив справу слухати у відсутності представника, рішення ухвалити у відповідності чинному законодавству та в заяві надав пояснення, що спірні будинки відпочинку розміщені на земельній ділянці сільської ради, яка знаходиться в користуванні відповідача, згідно договору оренди та на даний час на вказану земельну ділянку виготовляється технічна документація про надання її в довгострокову оренду «ОСОБА_4».  

Третя особа ОСОБА_3 надав до суду заяву, згідно якої просив справу заслухати у його відсутності та підтвердив, що між ним та відповідачем  ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу будинків відпочинку 10.03.2010 року.  

  Заслухавши пояснення та доводи сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява задоволенню не підлягає.  

  В судовому засіданні встановлено, що позивачка та відповідач дійсно перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.7) та під час шлюбу ними було придбано майно бази відпочинку «Колос», розташованої на курорті Катранка Лиманської сільської ради Татарбунарського району одеської області, згідно договору купівлі-продажу аукціонних основних фондів підприємств і організацій споживчої кооперації України, який був укладений 7 грудня 2001 року між ОСОБА_2 та Арцизьким СП «Хлібокомбінат» (а.с.9-10), що підтвердили у судовому засіданні і сторони по справі. На підставі вказаного договору та згідно акту приймання-передачі, покупцеві ОСОБА_2 продавцем, після укладення вищевказаного договору купівлі-продажу, було передано майно бази відпочинку, в тому числі і 4 спірних будиночки відпочинку, які складалися із 4-х кімнат, розміром 9х6 м кожен. Вказане майно, згідно ст.60 СК України, є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, що не заперечувалося сторонами у судовому засіданні та у разі його поділу, у відповідності до ст.70 СК України повинно розподілятися між подружжям у рівних частках, «…якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором».  

  10.03.2010 року відповідач ОСОБА_2 розпорядився спірними будиночками відпочинку на власний розсуд, а саме продав їх ОСОБА_3, який залучений судом до участі у справі в якості третьої особи, про що ними було укладений письмовий договір купівлі-продажу рухомого майна, так як вказані будиночки не є капітальними забудовами (а.с.55).  Тобто на даний час будиночки відпочинку перейшли у власність ОСОБА_3 і тому, на думку суду, не підлягають розподілу між подружжям ОСОБА_2.  

  Суд не погоджується з доводами представника позивача про те, що вищевказаний договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не має бути прийнятий до уваги тому що є нікчемним, так як не посвідчений сторонами нотаріально. Оскільки нотаріальному посвідченню, згідно ст.657 ЦК України, підлягають договори купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна, а будиночки відпочинку, які стали предметом купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не підпадають під перелік майна, визначеного вищевказаною статтею ЦК, тому даний договір не підлягає в обов’язковому порядку нотаріальному посвідченню, він не є нікчемним і повинен визнаватися в судовому порядку лише недійсним на вимогу однієї із сторін.  

Суд вважає, що якщо позивачкою оспорюється вищевказаний договір купівлі-продажу будиночків відпочинку, то вона мала можливість скористатися своїм правом звернення до суду з позовом про визнання цього договору недійсним, в порядку ст.65 СК України, як такого, що укладений відповідачем, а саме другим із подружжя тобто співвласником майна набутого в період шлюбу, без її згоди.  

Також не підлягають задоволенню вимоги позовної заяви в частині виділення позивачці земельної ділянки в розмірі 0,145 га території бази «Колос», оскільки вказана земельна ділянка, що розташована на курорті Катранка, відноситься до земель рекреаційного призначення та перебуває у комунальній власності Лиманської сільської ради Татарбунарського району, відповідачу передана в користування, згідно договору оренди (а.с.44), а тому вирішення питання про передачу у власність вказаної земельної ділянки відноситься виключно до повноважень сільської ради.  

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.      

Тому, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.  

Керуючись  ст.ст.60, 65, 70 СК України, ст.ст.657, 204, 215  ЦК України, ст.ст.58-60, 213-215 ЦПК України, суд  

В И Р І Ш И В:  

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Лиманська сільська рада, ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя відмовити.  

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.    

Суддя                  Сивоконь