ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2006 р. | № 47/629-05 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Комунального закладу охорони здоров’я “Міська стоматологічна поліклініка №8 Ленінського району” на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2006р. та рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2006р.
у справі №47/629-05 господарського суду Харківської області
за позовом Державного підприємства “Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування”
до відповідача Комунального закладу охорони здоров’я
“Міська стоматологічна поліклініка №8 Ленінського району”
про розірвання договору оренди та стягнення 7 322,39грн.
третя особа з
самостійними
вимогами Товариство з обмеженою відповідальністю “Мегарон”
до Комунального закладу охорони здоров’я
“Міська стоматологічна поліклініка №8 Ленінського району”
про розірвання договору
за участю представників:
ДП “Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування” –Косенко В.В.;
КЗ “Міська стоматологічна поліклініка №8 Ленінського району” –Мозгова О.А.;
ТОВ “Мегарон” –Ситник О.Б.
в с т а н о в и л а :
Державне підприємство “Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування” звернулося до господарського суду Харківської області з позовом та просило:
- розірвати договір оренди №21/4 від 01.03.2001р., укладений між ним та відповідачем –Комунальним закладом охорони здоров’я “Міська стоматологічна поліклініка №8 Ленінського району”;
- стягнути з відповідача 7 322,39грн., у т.ч. 6 872,07грн. заборгованості з орендної плати та 450,32грн. пені
Вимоги позивача обґрунтовані порушення відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати у встановленому договором розмірі та строк, а також переобладнання орендованого приміщення без дозволу орендаря (т.1 а.с.2-4).
Відповідач у справі – Комунальний заклад охорони здоров’я “Міська стоматологічна поліклініка №8 Ленінського району” у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що розмір орендної плати визначений п.10 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95р. №786 у розмірі 1 грн. Протягом 2001-2003рр., стверджує відповідач, ним перераховано позивачу 7 664,56грн., що значно більше, ніж належить до оплати з урахуванням встановлених ставок вказаною Методикою (т.1 а.с.34-38).
Крім того, доповнюючи доводи відзиву, відповідач вказує на те, що позивач на даний час не є власником орендованого приміщення, у зв’язку з чим не є належним позивачем в частині вимог щодо розірвання договору оренди №21/4 від 01.03.2001р. (т.2 а.с.29-33).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, ТОВ “Мегарон”, подавши позов до відповідача щодо розірвання договору оренди №24/1 від 01.03.2001р., звернулося до суду з заявою у якій просить допустити його до участі у справі в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору (т.2 а.с.12-14).
У поданій позовній заяві ТОВ “Мегарон” стверджує, що відповідно до договору купівлі-продажу від 07.09.2005р. є новим власником орендованих згідно умов договору №21/4 від 01.03.2001р., укладеного сторонами у справі, приміщення. Обґрунтовуючи позов щодо розірвання вищевказаного договору, ТОВ “Мегарон” посилається на порушення його умов відповідачем в частині сплати орендної плати в установлений договором строк (т.2 а.с.13-14).
Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.12.2005р. ТОВ “Мегарон” допущений до участі у справі в якості третьої особи з самостійними вимогами не предмет спору. (т.2 а.с.37-38).
Комунальний заклад охорони здоров’я “Міська стоматологічна поліклініка №8” у відзиві на позов ТОВ “Мегарон” заявлені вимоги відхиляє з тих підстав, що:
- ТОВ “Мегарон” не направляло йому додаткових угод або листів щодо реквізитів рахунків, на які потрібно сплачувати орендну плату згідно з п.4.2 договору оренди №24/1 від 01.03.2001р.;
- третя особа має право вимагати виконання умов договору оренди №24/1 від 01.03.2001р. лише з моменту набуття ним права власності на приміщення, які є об’єктом оренди за умовами договору;
- ТОВ “Мегарон” у встановленому порядку не зверталось з вимогою щодо розірвання вищевказаного договору;
- надмірно перерахована орендна плата має бути зарахована в рахунок майбутніх платежів (т.2 а.с.40-43).
Рішенням господарського суду Харківської області від 10.01.2006р.:
- позов ДП “Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування” задоволено в частині стягнення з відповідача 6872,07грн. основної заборгованості та 450,32грн. пені, в іншій частині - відмовлено;
- позов ТОВ “Мегарон” задоволено, договір оренди нежилого приміщення №24/1 від 01.03.2001р. розірвано (т.2 а.с.53-58).
Задовольняючи заявлені ДП “Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування” вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати та пені, суд першої інстанції виходив з того, що:
- відповідач порушив умови договору оренди №24/1 від 01.03.2001р. в частині своєчасної та повної сплати орендної плати, допустивши заборгованість перед позивачем у розмірі 6 872,07грн.;
- за порушення зобов’язання в частині сплати орендної плати договором передбачена відповідальність у вигляді пені.
Вимоги позивача щодо розірвання договору оренди визнані судом першої інстанції безпідставними, оскільки на момент звернення до суду з позовом, позивач вже не був власником орендованих відповідачем приміщень.
Вимоги третьої особи щодо розірвання договору оренди №24/1 від 01.03.2001р. задоволені, оскільки Комунальний заклад охорони здоров’я “Міська стоматологічна поліклініка №8 Ленінського району” порушує умови договору, що надає право третій особі як правонаступнику орендаря за договором вимагати його розірвання.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2006р. рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2006р. змінено в частині розміру сум основної заборгованості, пені та судових витрат, які підлягають стягнення з відповідача на користь позивача. Відповідно до внесених змін з Комунального закладу охорони здоров’я “Міська стоматологічна поліклініка №8 Ленінського району” на користь ДП “Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування” підлягає стягненню 4710,98грн. основної заборгованості, 364,75грн. пені, 102грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита, 81,80грн. –судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (т.2 а.с. 171-175).
Рішення суду першої інстанції у зазначеній частині змінено судом першої інстанції з огляду на уточнений розрахунок орендної плати, наданий позивачем.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Комунальний заклад охорони здоров’я “Міська стоматологічна поліклініка №8 Ленінського району” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, в у задоволенні позовів позивача та третьої особи відмовити.
Вимоги касаційної скарги мотивовані допущенням судами першої та апеляційної інстанцій порушенням норм матеріального та процесуального права.
Третя особа –ТОВ “Мегарон” у відзиві на касаційну скаргу просить у її задоволенні відмовити, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2006р. залишити без змін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Під час розгляду спору у даній справі та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами встановлено, що 01.03.2001р. між сторонами у справі –ДП “Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування” та Державним комунальним закладом охорони здоров’я “Міська стоматологічна поліклініка №8 Ленінського району, правонаступником якої є відповідач –Комунальний заклад охорони здоров’я “Міська стоматологічна поліклініка №8 Ленінського району”, укладено договір оренди нежилого приміщення №21/4, предметом якого є передача у строкове платне користування нежилого приміщення, яке знаходиться у буд. №59 по вул. Клапцова у м. Харкові, і перебуває у державній власності.
Строк оренди визначений п.1.3 договору і становить 1 рік.
Як встановлено судами, строк оренди, за взаємною згодою сторін продовжено до 28.02.2007р.
Даний договір є підставою для виникнення у його сторін певних прав та обов’язків, визначених ним з огляду на наступне.
Відповідно ст. 4 ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент укладення договору) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.151 ЦК УРСР, договір (багатостороння угода) є однією з підстав виникнення зобов’язань.
Предметом спору у даній справі за позовом ДП “Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування” є розірвання вищевказаного договору оренди у зв’язку з не виконанням відповідачем обов’язків за договором щодо сплати орендних платежів у встановлений договором строк, а також стягнення заборгованості з орендної плати та пені.
Відносини сторін у зв’язку з укладенням зазначеного договору виникли до прийняття ЦК та ГК України, але права та обов’язки, що виникли в силу укладення такого договору, продовжують існувати після 01.01.2004р. Таким чином, з урахуванням п.4 Прикінцевих положень ГК України та п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, судами вірно до взаємовідносин сторін застосовувались норми ЦК України та помилково не застосовувались норми ГК України, які також підлягали застосуванню, враховуючи характер відносин, що виникли між сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором майнового найму, оскільки, в силу ч.1 ст.283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
До відносин оренди, що визначено ч.6 зазначеної норми, застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Під час вирішення спорів у даній справі, судом першої інстанції встановлено, що 07.09.2005р. ДП “Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування” та третьою особою - ТОВ “Мегарон” укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого третій особі у власність передані нежилі приміщення, загальною площею 1 327,6кв.м., розташовані у будинку №59 по вул. Клапцова у м. Харкові, у т.ч. орендовані відповідачем. Даний договір посвідчено нотаріально, зареєстровано у Державному реєстрі правочинів 26.09.2005р.; право власності на відчужене майно зареєстровано КП “Харківське міське бюро технічної інвентаризації” 28.09.2005р.
Відповідно до ст.770 ЦК України, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Аналогічне правило містить і ч1 ст.23 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, що регулює відносини, зокрема, оренди майна державної власності, в силу якої у разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.
Таким чином, після відчуження орендованого майна, вищевказаний договір оренди зберіг свою чинність для нового власника –ТОВ “Мегарон”, яке набуло всіх прав та обов’язків наймодавця.
На момент звернення ДП “Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування” з даним позовом до суду, позивач вже не був наймодавцем (орендодавцем) майна, переданого за умовами договору оренди нежилого приміщення №21/4 від 01.03.2001р., отже, не мав права вимагати його розірвання з підстав не виконання зобов’язань за ним орендарем.
Відповідне суб’єктивне матеріальне право, за змістом норм §1 гл.58 ЦК України, п.3 ст.291 ГК України, належить наймодавцю (орендодавцю), яким позивач на момент звернення до суду з відповідним позовом вже не був. Отже, дійшовши висновку про те, що позивач не є особою, якій належить право вимоги, в частині розірвання вищевказаного договору, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові в цій частині і рішення суду щодо цих вимог правомірно залишено без змін апеляційною інстанцією.
Між тим, касаційна інстанція не може погодитись з висновком судів щодо обґрунтованості заявлених вимог третьої особи –ТОВ “Мегарон” про розірвання договору оренди нежилого приміщення №24/1 від 01.03.2001р.ё укладеного між позивачем та відповідачем, враховуючи, що такого висновку суди дійшли помилково не застосувавши до взаємовідносин сторін наступних норм ГК України, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до ч.3 ст.291 ГК України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст.188 ГК України.
Згідно ст.782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. При цьому, у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Під час розгляду справи судом першої інстанції та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судом апеляційної інстанції не встановлено, що ТОВ “Мегарон”, набувши прав наймодавця за договором оренди нежилого приміщення №21/4 від 01.03.2001р., до звернення з відповідним позовом до суду, повідомив відповідача про відмову від договору в порядку, передбаченому ст.782 ЦК України, що б свідчило про розірвання договору.
Крім того, судами не встановлено, що третя особа вимагала розірвання договору в порядку, передбаченому ст.188 ГК України, з підстав порушення умов договору в частині внесення орендних платежів.
Однак, порядок зміни або розірвання господарських договорів визначений ст.188 ГК України.
Зазначена норма встановлює, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. При цьому, сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. Спір на вирішення суду передається у випадку, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу.
Отже, із змісту зазначеної норми вбачається, що суб’єктивне матеріальне право, а саме право розірвати договір, можна вважати порушеним лише у випадку відмови іншої сторони від пропозиції розірвати господарський договір або не направлення відповіді у встановлений ст.188 ГК України строк.
Встановлений ст.188 ГК України порядок не є досудовим порядком врегулювання спору, оскільки не визначає процесуальних передумов, необхідних для виникнення права на пред’явлення позову (право на позов в процесуальному розумінні). Так, зазначена норма визначає момент виникнення суб’єктивного матеріального права, відсутність порушення якого тягне за собою відмову у позові, оскільки рішення про захист відповідного права приймається судом за умови, зокрема, встановлення факту його порушення.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов ТОВ “Мегарон” і рішення суду у відповідній частині, а також постанова апеляційної інстанції щодо залишення рішення суду першої інстанції у цій частині без змін підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення щодо відмови у позові ТОВ “Мегарон”.
Позов ДП “Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування” в частині стягнення заборгованості з орендної плати та пені вирішений судами з неповним з’ясуванням всіх обставин справи, що підлягали встановленню з огляду на наступне.
Основним обов’язком орендаря, що визначено п.1 ч.1 ст.265 ЦК УРСР, ч.3 ст.18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (чинними на момент укладення договору, а також у період за який позивач також просить стягнути заборгованість), так і ч.3 ст.285, ст.286 ГК України, ст.762 ЦК України (чинними на момент звернення до суду та виникнення частини заборгованості), є обов’язок своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату. Зазначений обов’язок орендаря визначений і п.3.2 договору.
Задовольняючи заявлені вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати та пені, суди виходили з того, що відповідач допустив порушення вищевказаного обов’язку.
При цьому, судами не з’ясовані обставини справи, що підлягали встановленню для правильного вирішення спору у цій частині.
Відповідно до п.4.1 договору, розмір орендної плати визначається розрахунком, що додається до договору. Зазначений розрахунок здійснено на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінетом Міністрів України від 04.10.95р. №786. При цьому, розмір орендної плати за базовий місяць визначений розрахунком і згідно п.4.2 договору підлягає корегуванню кожного місяця з урахуванням індексу інфляції.
Заперечуючи щодо заявлених вимог в частині стягнення заборгованості з орендної плати, відповідач вказував на неправомірність розрахунку орендної плати. Так, на думку відповідача, такий розрахунок здійснено без врахування розміру орендної плати, встановленої для бюджетних організацій п.10 Методики.
Між тим, відповідно до п.10 Методики (в редакції, чинній у період за який нарахована орендна плата, заборгованість з якої просить стягнути позивач) визначено, що річна орендна плата у розмірі 1грн. встановлена, зокрема, для бюджетних організацій, які утримуються за рахунок державного бюджету.
Однак, засновником Комунального закладу охорони здоров’я “Міська стоматологічна поліклініка №8 Ленінського району”, як встановлено, є Харківська міська рада (п.1.2) і основним джерелом фінансування його є кошти, що виділяються з районного бюджету (п.7.4 статуту). Таким чином, відповідач не є організацією, що фінансується з державного бюджету, у зв’язку з чим не підлягає застосуванню п.10 Методики при визначені розміру орендної плати.
Також безпідставні і посилання відповідача на помилкове не застосування судами рішення Харківської міської ради від 30.03.2000р. “Про затвердження Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Харкова” (т.1 а.с.46-47).
Так, відповідно до п.1 рішення та п.1 Методики, зазначеним рішенням визначається методика розрахунку орендної плати лише у випадку, якщо в оренду передається майно комунальної власності. Між тим, за умовами договору оренди нежилого приміщення №21/4 від 01.03.2001р. в оренду передавалось майно –нежилі приміщення, що були віднесені до державної власності (т.2 а.с.6) Отже, норми рішення Харківської міської ради від 30.03.2000р. правомірно не застосовані судами до взаємовідносин сторін.
У даному випадку, з огляду на належність права власності на об’єкт оренди (державна власність), встановлення розміру орендної плати належить до компетенції Кабінету Міністрів України, що визначено ч.2 ст.19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.
Отже, застосування Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінетом Міністрів України від 04.10.95р. №786, під час визначення розміру орендної плати, що підлягала сплаті за договором, є правильним.
Згідно з умовами договору, об’єктом оренди є: лікувальне відділення площею 927,9кв.м., склади лікувального відділення площею 295,8кв.м.; ортопедичне відділення площею 210,3кв.м. та склади ортопедичного відділення 20 кв.м. (п.1.2 договору)
Заперечуючи проти заявлених вимог в частині стягнення заборгованості та пені, відповідач, зокрема, вказував, що фактично йому передане в оренду приміщення, значно меншого розміру ніж було передбачено умовами договору.
В матеріалах справи є акт прийому-передачі від 01.03.2001р., відповідно до якого передано відповідачу нежиле приміщення площею 454кв.м. на 1 та 2 поверхах будинку №59 по вул. Клапцова у м. Харкові, якому суди не надали належної оцінки не зважаючи на заперечення відповідача щодо заявлених вимог.
Однак, згідно вищевказаної Методики розмір орендної плати залежить від розміру орендованого приміщення; розмір орендної плати визначений у розрахунку до договору з огляду на розмір приміщень, визначених договором.; ст. 263 ЦК УРСР (чинному на момент укладення договору), ст.766 ЦК України визначають право наймача відмовитись від договору у разі невиконання наймодавцем зобов’язань з передачі об’єкта оренди.
Таким чином, вирішуючи спір у цій частині по суті, суд першої інстанції мав з’ясувати: чи виконані позивачем зобов’язання за договором щодо надання визначеного у ньому майна у користування відповідачу; чи досягли сторони згоди щодо надання в оренду приміщення меншого розміру, ніж передбачено договором; орендна плата у якому розмірі підлягає сплаті відповідачем, виходячи з встановленої Методики її визначення.
Неповне з’ясування обставин справи, що підлягали встановленню є порушенням ст.ст.47, 38 ГПК України .
Порушення норм процесуального права, які не усунуті апеляційною інстанцією, призвели до неповного з’ясування обставин справи, в зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо прав і обов’язків сторін.
Враховуючи наведене, прийняті судові рішення в частині вимог позивача щодо стягнення заборгованості з орендної плати та пені підлягають скасуванню, з передачею справи цій частині на новий розгляду до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Комунального закладу охорони здоров’я “Міська стоматологічна поліклініка №8 Ленінського району” задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2006р. в частині залишення в силі рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2006р. у справі №47/629-05 щодо відмови у позові Державного підприємства “Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування” про розірвання договору оренди нежилих приміщень №21/4 від 01.03.2001р. залишити без змін.
3. В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2006р. у цій справі та рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2006р. щодо задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Мегарон” про розірвання договору, а також позову Державного підприємства “Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування” про стягнення заборгованості з орендної плати та пені скасувати.
4. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Мегарон” відмовити.
5. В частині вимог Державного підприємства “Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування” про стягнення заборгованості з орендної плати та пені справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.