печерський районний суд міста києва

справа № 2-а-280-1/10

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

13 грудня 2010 року                               м. Київ

Суддя Печерського районного суду м. Києва Кирилюк І.В., розглянувши відповідно до ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку скороченого провадження без виклику осіб, які беруть участь у справі, без проведення судового засідання, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1.) звернулась до суду з вказаним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва (далі – відповідач, Управління ПФУ в Печерському районі м. Києва), в якому просить визнати дії відповідача неправомірними, стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу до пенсії за період з січня 2007 року по травень 2008 року, з січня 2009 року по вересень 2010 року включно в сумі 5 746,10 грн.; зобов’язати відповідача нараховувати щомісячну соціальну державну допомогу, відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни", надалі при нарахуванні пенсії.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є "дитиною війни" в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і має право на пільги, передбачені цим Законом, зокрема, на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, згідно ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Позивач також вказав, що відмова відповідача грубо порушила його законні права, позбавила права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку відповідача.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.11.2010 року було відкрито провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги.

Вказану ухвалу та позовну заяву з додатками Управління ПФУ в Печерському районі м. Києва одержало 29.11.2010 року. Справа розглядається за місцем знаходження відповідача. Проте, станом на 09.11.2010 року відповідач письмові заперечення на позов не надав.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, 1940 року народження, є особою, що належить до соціальної категорії громадян «Діти війни» в розумінні ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що не заперечується відповідачем, а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", перебуває на обліку в Управлінні ПФУ в Печерському районі м. Києва і отримує пенсію за віком, що не заперечується відповідачем.

Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» особам, що належать до соціальної категорії громадян «Діти війни», з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, яке не виплачувалось належним чином.

Разом з тим, позивач одержує вказану надбавку в значно меншому розмірі.

У відповідь на заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату як дитині війни 30 % надбавки до пенсії за період з 2007 по 2010 роки, Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва відмовило у здійсненні такого перерахунку пенсії, посилаючись на те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» редакція статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» неодноразово зупинялась та змінювалась, а також зазначило, що позивачеві призначено та виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни в розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до пенсії позивачу в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", відповідачем не здійснено.

Встановлює правовий статус дітей війни і визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки Закон України «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону від 18.11.2004 року № 2195-ІV, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Статтею 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Положення ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року, втратило чинність, як таке, що визнано неконституційним   на підставі Рішення Конституційного Суду № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року (справа про соціальні гарантії громадян).

Статтею 41 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" від 28.12.2007 року № 107-VІ, текст ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється  дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього  Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів".

Вказані зміни внесені ст. 41 розділу ІІ Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", в ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.

Таким чином, дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції, яка передбачає виплату дітям війни підвищення у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, була відновлена з 22.05.2008 року.

28 травня 2008 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", згідно абз. 1 п. 8 якої визначено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України  "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні.

Постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом, який повинен забезпечувати виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Разом з тим, у вказаній Постанові Кабінету Міністрів України, відсутнє посилання на відповідну норму закону (назва закону, номер статті та ін.), яку даний підзаконний нормативно-правовий акт регулює та конкретизує.

Згідно ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскільки Постанова Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" не регулює та не забезпечує виконання ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції Закону від 18.11.2004 року № 2195-ІV), яка полягає у виплаті позивачу державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, а лише звужує обсяг існуючих прав та свобод, то вона не підлягає застосуванню.

Крім того, суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги.

Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це державна соціальна підтримка дітей війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

У Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Відтак, враховуючи викладене, суд зазначає, що за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 13.12.2010 року соціальну допомогу, визначену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 18.11.2004 року № 2195-ІV, слід рахувати в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 46 Конституції України, встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

Статтею 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Враховуючи викладене, в контексті положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції Закону від 18.11.2004 року № 2195-ІV) та частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Управління ПФУ в Печерському районі м. Києва не надало суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.

Згідно ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач дізнався про порушення права на виплату 30 % надбавки до пенсії з відповіді Управління ПФУ в Печерському районі м. Києва від 27.10.2010 року. Таким чином, позивачем не пропущено шестимісячний строк на звернення до адміністративного суду.

Відтак, позовні вимоги про зобов’язання перерахувати та виплатити пенсію з урахуванням доплати в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком підлягають задоволенню за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 13.12.2010 року.

При цьому, суд звертає увагу, що з 22.05 2008 року і по даний час підвищення до пенсії виплачувалось позивачеві у розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, отже, нарахування та виплату такої допомоги слід провести відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та з урахуванням раніше нарахованих та здійснених виплат.

Щодо позовних вимог зобов’язати відповідача нараховувати щомісячну соціальну державну допомогу, відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни", надалі при нарахуванні пенсії, то суд здійснює захист лише порушених та невизнаних прав, та не може здійснювати захист права, яке можливо буде порушено в майбутньому.

Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та, відповідно, такими, що підлягають задоволенню частково, а саме, в частині визнання дій Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва щодо виплати щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни, з порушенням вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 18.11.2004 року № 2195-ІV) – протиправними та зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва перерахувати та виплатити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 18.11.2004 року № 2195-ІV), у вигляді надбавки до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 13.12.2010 року з урахуванням проведених виплат.

В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 19, 22, 46 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум", ст.ст. 2, 21, 71, 87, 99, 102, 105, 158-163, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги – задовольнити частково.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва щодо виплати щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни, з порушенням вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 18.11.2004 року № 2195-ІV) – протиправними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва перерахувати та виплатити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 18.11.2004 року № 2195-ІV), у вигляді надбавки до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 13.12.2010 року з урахуванням проведених виплат.

В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 (три) гривні 40 копійок у відшкодування судових витрат.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з моменту отримання її копії.

Суддя                                     І.В.Кирилюк