Справа  № 11– 825/2010                                          Головуючий у 1 інстанції: Воронцова С.В.  

Категорія : ст. 286 ч.2  КК України                                     Доповідач : Шахова О.Г.

  УХВАЛА  

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ  

  16 грудня  2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних  справах  апеляційного  суду Чернігівської  області  в  складі:  

головуючого-судді    Навозенко Л.С.      

суддів :   Шахової О.Г.,  Миронцова В.М.  

з  участю  прокурора    Шваб Л.В.  

захисників: ОСОБА_1, ОСОБА_2  

потерпілого: ОСОБА_3                                                                                                      

засудженого: ОСОБА_4  

розглянула у  відкритому  судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_4 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 жовтня 2010 року.  

Цим  вироком :        

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Камень, Новгород-Сіверського району, Чернігівської області,  громадянин України, з вищою освітою, непрацюючий, одружений, має неповнолітню дитину, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2,  раніше не судимий,  

засуджений:  

-   за ст. 286 ч. 2 КК України до 4-х років позбавлення волі без позбавлення права керувати всіма видами транспортних засобів.  

  На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку 1 року не вчинить нового злочину і виконає покладений на нього обов’язок, передбачений ст.76 КК України, а саме: повідомляти органи кримінально- виконавчої системи про зміну місця проживання та роботи.  

Позовні вимоги прокурора про відшкодування затрат пов’язаних з лікуванням потерпілого ОСОБА_3 в умовах медичного закладу задоволено в повному обсязі.   Стягнуто  з ОСОБА_4  на користь держави  в особі фінвідділу Чернігівської міської ради-4042 грн.  

Також стягнуто  з засудженого  на користь держави  1331 грн.34 коп. судових витрат по справі, пов’язаних з проведенням НДЕКЦ при УМВВС України в Чернігівській області автотехнічних експертиз.  

Д   оля речових доказів вирішена відповідно   до вимог ст.81 КПК України.  

  Вироком суду ОСОБА_4 визнаний винним та засуджений за те, що  він   21.11.2009 року приблизно о 02 годині 10 хвилин, керуючи автомобілем марки «Daewoo Lanos TF69Y» реєстраційний номер НОМЕР_1 рухався в м. Чернігові по вул. Київській зі сторони вул. Грибоєдова в напрямку вул. Горького.  В районі  будинку №85  по  вул. Київській ОСОБА_4 не стежив за дорожньою обстановкою, проявив неуважність, під час виникнення небезпеки для руху негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки та перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, в результаті чого виїхав на смугу зустрічного руху де скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3, який перебігав проїжджу частину в стані алкогольного сп'яніння з права наліво відносно напрямку руху автомобіля.                                                                                                

В результаті ДТП ОСОБА_3  отримав тілесні ушкодження у вигляді: відкритого уламкового перелому лівої великогомілкової кістки в середній третині зі зміщенням, які згідно висновку судово-медичної експертизи №228 відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.  

В даній дорожній обстановці водій ОСОБА_4 грубо порушив вимоги п. п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху. Порушення ним вимог п. п. 10.1., 12.3. цих Правил стало причиною та умовою настання події даної дорожньо-транспортної пригоди.  

  В апеляції  захисник ОСОБА_1 в інтересах засудженого   просить вирок суду скасувати, а справу  повернути прокурору на додаткове розслідування. Посилається на допущену неповноту досудового і судового слідства, яка полягає в поверхневому дослідженні доказів вини ОСОБА_4 Зазначає, що вихідні дані, для проведення автотехнічної експертизи були отриманні при проведенні відтворення обстановки і обставин події ДТП, яке  проведено  з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а саме те, що  відтворення не відповідало обставинам при яких сталося  ДТП, тому є недопустимим джерелом доказів вини ОСОБА_4 Вважає, висновок суду про те, що сама поведінка потерпілого ОСОБА_3 була віктивною, вказує на відсутність в діях водія ОСОБА_4 порушень Правил дорожнього руху України, оскільки з моменту перебування водія в умовах аварійної ситуації, з технічної точки зору, його дії вже не регламентуються Правилами дорожнього руху України.    

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого ОСОБА_4, який підтримав апеляцію захисника та просив скасувати вирок , захисника, який просив задовольнити його апеляцію з вказаних в ній підстав, потерпілого та його представника, які заперечували проти задоволення апеляції, думку прокурора, який вважав вирок суду законним та обґрунтованим,  дослідивши  матеріали  справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.  

  Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні зазначеного у вироку діяння за обставин, встановлених судом ґрунтується на допустимих і достатніх, ретельно досліджених у судовому засіданні доказах, детально викладених у вироку, які узгоджуються між собою та яким суд дав належну юридичну оцінку.  

  Сам засуджений на досудовому слідстві та в суді 1 інстанції вину свою у скоєному  не визнав. На досудовому слідстві він показував, що  21.11.09 року, приблизно о 2 год.10 хв. він керував своїм автомобілем по вул. Київський,  йому назустріч, ближче до центру проїжджої частини, рухався автомобіль і він увімкнув ближнє світло фар. Коли розминулися з зустрічним автомобілем, то він перемкнув на дальнє світло фар і в цей час побачив пішохода, який рухався справа-наліво відносно руху його автомобіля, в темпі швидкого бігу перпендикулярно до меж проїжджої частини та дивився на його автомобіль, напевне бажаючи його зупинити. Як тільки він побачив пішохода відразу застосував екстрене гальмування та прийняв вліво для того, щоб уникнути наїзду. Не визнає винним себе  тому, що пішохід несподівано появився на проїжджій частині у невстановленому для переходу місці.  

В судовому засіданні він дещо по іншому виклав обставини наїзду, показуючи, що зустрічний автомобіль їхав з включеними фарами та   засліпив   його, тому він не бачив що в нього спереду. Коли він розминувся з вказаним автомобілем та включив дальнє світло фар, побачив чоловіка який   стояв   з піднятими верх руками і  коли він взяв вліво, щоб об’їхати його,   тоді він побіг   , він був змушений загальмувати , після зупинки він зрозумів що сталось та викликав співробітників ВДАЇ та швидку допомогу, було близько 02 години 10 хвилин. Стверджував що потерпілий вибіг   метрів за шість   від таксі та знаходився на його смузі руху. На ближньому світлі фар побачити пішохода він не міг. Заявив, що з схемою до протоколу огляду місця події, схемою до протоколу відтворення обстановки та обставин події ДТП не згоден, підписав їх не читаючи,  що протокол огляду місця події ДТП не відповідає дійсності, також не погодився з висновком експерта. Стверджував, що саме пішохід створив йому аварійну ситуацію, а він зробив все для того, щоб уникнути наїзду.  

  Хоча засуджений  і не визнав своєї вини в скоєному, але його винність підтверджується частково і його показаннями, в тій частині, що при роз’їзді з зустрічним автомобілем, його осліпило,  він не бачив, що в нього спереду, але все ж продовжував їхати з тією ж швидкістю (50-55 км/год), коли він в даній ситуації повинен діяти відповідно до вимог п.12.3 ПДР – у разі виникнення небезпеки для руху  негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу. Вина підтверджується також показаннями потерпілого ОСОБА_3, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та іншими матеріалами справи, які узгоджуються між собою.  

  Потерпілий ОСОБА_3 показував, що він в зазначений вище день і час йшов додому по дорозі з вул. Кільцева на вул. Горького, вирішив зупинити автомобіль таксі, був в нетверезому стані, однак орієнтувався, він пройшов декілька зупинок, але ніхто не зупинявся. За  метрів 100 побачив, що наближається автомобіль таксі, у якого світились шашечки, він спочатку зупинився на тротуарі, а потім вирішив вийти на проїжджу частину, щоб водій його помітив і коли побачив, що той не зупиняється пішов на зустрічну смугу руху, щоб зупинити таксі з пішохідного переходу. Після чого відчув удар та втратив свідомість. Стверджував що зустрічного транспорту не було, якби був, то він би не пішов на зустрічну смугу, швидкість в автомобіля була біля 70 км/час., тому побачивши що він її не знижує він вирішив піти від нього по смузі зустрічного руху, наїзд стався на зустрічній смузі руху. Йому здалось, що автомобіль рухався з дальнім світлом фар, звуку гальм не чув.  

Дані свідчення потерпілого суд вірно розцінив як достовірні, оскільки, будучи неодноразово допитаним під час досудового слідства і у судовому засіданні його показання були послідовними, логічно сталими, не суперечливими один одному,  і узгоджувалися з іншими доказами по справі.  

Згідно висновку судової автотехнічної експертизи  за №159 від 13.05.2010 року, у дорожній ситуації, яка вказана у постанові про призначення автотехнічної експертизи мінімальна швидкість автомобіля "Деу Ланос" розрахована по довжині сліду юза гальмування до початку гальмування могла бути у межах 54,3-70,2 кмгод.  

З технічної точки зору, свідчення водія  ОСОБА_4 що автомобіль під його керуванням з моменту виявлення пішохода після роз'їзду подолав відстань від місця зміни напрямку руху до початку застосування екстреного гальмування лівих коліс при замірі перпендикулярно до меж проїжджої частини 11.60 метра є технічно не спроможними.  

Віддалення автомобіля "Деу Ланос" від місця наїзду на пішохода у момент виникнення небезпеки для руху водію ОСОБА_4 знаходиться у межах 19.3-16.6 метрах.  

Якщо б водій ОСОБА_4  продовжував прямолінійний рух свого автомобіля, то своїми односторонніми діями надав би можливість пішоходу ОСОБА_3 відділитися від смуги руху автомобіля "Деу Ланос" на безпечну відтань, а якщо б при цьому не змінюючи напрямку руху його автомобіля   застосував би своєчасне гальмування з моменту його виявлення, тим більше мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода.           Водій ОСОБА_4 повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 10.1., 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху.  

У дорожній ситуації, яка вказана у постанові про призначення авто технічної експертизи пішохід ОСОБА_3 повинен був би дотримуватися вимог пунктів 4.7 та 4.8 Правил дорожнього руху України.  

Дії водія автомобіля "Деу Ланос " ОСОБА_4 не відповідали вимогам пункту 10.1 Правил дорожнього руху України  і знаходились з технічної точки зору  в причинному зв’язку з настанням даної дорожньо-транспортної події.(а.с. 94-100).  

Апелянт посилається на недопустимість доказів, які були взяті за основу винесення обвинувального вироку. Зокрема, стверджує, що висновок експертизи за №159 зроблений на вихідних даних, отриманих з порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Слідча дія – відтворення обстановки і обставин події  проведена в порушення вимог ст.194 КПК України, так як відтворення повинно бути проведено у обстановці, максимально наближеної до тієї, в якій відбулася дана ДТП , тобто, в темну пору доби, а згідно протоколу відтворення дія проводилася в денну пору.  

Але, доводи апелянта в цій частині безпідставні і суд як в постанові про відмову в клопотанні про направлення справи на додаткове розслідування, так і в вироку суду правильно мотивував їх безпідставність.  

На проведення слідчої дії - відтворення обстановки та обставин події, засуджений погодився. Погодився розповісти та показати про всі відомі йому обставини дорожньо-транспортної пригоди, при цьому він уточнив, що погодні та дорожні умови дозволяють йому це зробити з достатньою точністю (а.с.87). Добровільно показав та детально розповів, де, при яких обставинах він скоїв наїзд на пішохода (а.с.86-89). Всі вихідні дані були зафіксовані в протоколі відтворення та схемі до нього і використовувались при проведенні експертного дослідження.  

Дана слідча дія була проведена з метою перевірки показань засудженого і органом досудового слідства вжито належних заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які приймали участь в проведенні даної дії та забезпечено їх конституційне право на відпочинок.  

З показань слідчого по даній справі – свідка ОСОБА_14 вбачається, що засудженому було запропоновано, чи може він вказати на місце ДТП та її обставини, на що він відповів, що йому саме в денний час буде найкраще це зробити, він вказав, де саме був здійснений наїзд. Дана слідча дія проводилася не на видимість, а на механізм скоєння (а.с.222).  

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_15 відповів на всі питання, які були сумнівними засудженому та його захиснику. Зазначив, що водій в тій ситуації, згідно ПДР повинен був гальмувати і їхати прямо, не змінюючи напрямку руху і пішохід спокійно покинув би цю небезпечну смугу для пішохода. Дані, які давав водій при відтворенні є технічно неспроможними. Показання водія, що автомобіль з моменту виявлення пішохода після роз’їзду, подолав відстань до початку застосування екстреного гальмування 11,60 метрів є технічно неспроможними,  в тій дорожній ситуації у момент виникнення небезпеки для руху від місця наїзду на пішохода водій знаходився у межах 19.3-16.6 метрах. Тобто, водій мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода,  мав технічну можливість, рухаючись прямолінійно, не змінюючи напрямку руху свого автомобіля, з моменту виявлення пішохода на смузі руху автомобіля уникнути наїзду на пішохода, надаючи можливість пішоходу віддалитися від смуги руху автомобіля „Деу Ланос” на безпечну відстань (а.с.228-230).  

Твердження апелянта про фальсифікацію відстані 11,60 м в схемі до протоколу слідчої дії – відтворення обстановки та обставин події  також безпідставні. Всі заміри здійснювалися  з того, що показував ОСОБА_4, вони і відображалися в схемі, з якою знайомився засуджений, ставив свою підпис і не заперечував проти вихідних даних схеми.  

  З урахуванням всього комплексу наявних в справі доказів, суд правильно прийшов до висновку про винність ОСОБА_4 в скоєнні даного злочину та кваліфікацію його дій, які виразились в порушенні Правил дорожнього руху , що спричинили заподіяння потерпілому ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень,  за ст.286 ч.2 КК України.  

Всі доводи, висунуті засудженим на свій захист  були всебічно і повно перевірені в судовому засіданні і суд дав їм належну оцінку у вироку.  

Міру покарання засудженому ОСОБА_4 суд обрав у відповідності до вимог ст. 65 КК України, у межах санкцій інкримінуємої статті, з урахуванням суспільної небезпеки скоєного злочину,  що характеризується необережною формою вини, особи винного, відсутності обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.  

Також при призначення покарання суд врахував поведінку самого потерпілого, який порушив вимоги п.п.4.7,4.8 ПДР.  

Посилання засудженого та його захисника, що саме від дій потерпілого, а не водія сталася ДТП,  не відповідають наявним у справі доказам.  

При дорожньо-транспортних пригодах виникають певні труднощі, якщо кілька причин породжують одні наслідки. Це, зокрема, може бути і неправильна поведінка інших учасників дорожнього руху, дорожнє покриття, особливі погодні умови. У таких випадках і призначаються експертизи, які допомагають встановити причинний зв’язок між порушенням правил безпеки руху та експлуатації транспорту і суспільно-небезпечними наслідками.  

По даній справі, відповідно до проведеної авто технічної експертизи, з технічної точки зору був встановлений причинний зв’язок якраз між діями водія ОСОБА_4, який порушив вимоги п.10.1 ПДР та настанням наслідків. Що узгоджувалося і з іншими доказами, добутими по справі. Тому, посилання суду у вироку на аварійну ситуацію, не має під собою підґрунтя, виходячи з усіх доказів кримінальної справи і являє собою просту механічну помилку.  Колегія суддів була позбавлена можливості виправити допущену судом помилку, оскільки на цю обставину ні прокурор, ні потерпілий не  скаржився.  

    Істотних порушень норм кримінально-процесуального законодавства, що б притягло за собою безумовне скасування вироку, по справі не встановлено.     

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, –    

У Х В А Л И Л А:  

  Апеляцію захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_4 – залишити без задоволення.  

  Вирок Деснянського  районного суду м. Чернігова від 14 жовтня  2010 року відносно ОСОБА_4 за  ч. 2 ст. 286 КК України  – без зміни.  

Судді:  

  О.Г. Шахова                       Навозенко Л.С.                       Миронов В.М.