Справа № 11– 829/2010 Головуючий у 1 інстанції: Майборода С.М.
Категорія : ст. 185 ч.3 КК України Доповідач : Шахова О.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
головуючого-судді Навозенко Л.С.
суддів: Шахової О.Г., Миронцова В М.
з участю прокурора Шваб Л.В.
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2
потерпілого ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляціями засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та потерпілого ОСОБА_3 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2010 року.
Цим вироком :
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Чернігова, українець, громадянин України, з середньо-технічною освітою, неодружений, непрацюючий, фактично проживає в АДРЕСА_1, зареєстрований по АДРЕСА_2,раніше не судимий,
засуджений:
- за ст. ст. 15 ч.3, 185 ч. 3 КК України до 3-х років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України його звільнено від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку 2 роки не вчинить нового злочину і виконає покладений на нього обов’язок, передбачений ст.76 КК України, а саме: повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець с. Киянка Чернігівського району та області, українець, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, непрацюючий, проживає АДРЕСА_3, раніше не судимий,
засуджений:
- за ст. ст. 15 ч.3, 185 ч. 3 КК України до 3-х років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України його звільнено від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку 2 роки не вчинить нового злочину і виконає покладений на нього обов’язок, передбачений ст.76 КК України, а саме: повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання.
Стягнуто солідарно з засуджених на користь потерпілого ОСОБА_3 1000 грн. моральної шкоди.
Стягнуто з засуджених на користь держави по 43 грн. судових витрат за проведення експертизи.
Д оля речових доказів вирішена відповідно до вимог ст.81 КПК України.
Вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані винними та засуджені за те, що 04 червня 2010 року, близько 22.45 години, вони, за попередньою змовою між собою, з метою вчинення крадіжки, шляхом пробиття отвору в стіні, проникли до складського приміщення, розташованого по вул. Дружби, 77-г, в с. Іванівна, Чернігівського району, звідки намагалися таємно викрасти компресор з промислового холодильного агрегату, вартістю 300 грн., та висічку для кладкових робіт у кількості 10 штук, вартістю 100 грн., а всього на загальну суму 400 грн., що належать на правах спільної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4, проте довести свій злочинний намір до кінця не змогли, оскільки були помічені власниками приміщення, після чого покинули речі всередині складського приміщення та з місця події втекли.
В апеляціях:
Засуджений ОСОБА_2 просить вирок суду змінити, та призначити покарання у вигляді штрафу в розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, який стягнути солідарно. Вважає вирок суду незаконним, оскільки в його обґрунтування покладені факти, які не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Зазначає, що він та ОСОБА_1 під тиском працівників міліції написали явки з повинною, де вимушені були вказати про намір викрасти майно, але у них не було будь-якого умислу на викрадення майна. Звертає увагу на те, що не було здобуто доказів їх причетності до вчинення замаху на крадіжку чужого майна.
Засуджений ОСОБА_1 в своїй апеляції просить вирок суду змінити в частині призначення покарання та призначити покарання у вигляді штрафу в розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, який стягнути солідарно. Як видно зі змісту його апеляції, він наводить аналогічні доводи щодо незаконності вироку, як і засуджений ОСОБА_2.
В своїй апеляції потерпілий ОСОБА_3 просить вирок суду скасувати в зв’язку зі м’якістю призначеного покарання та постановити новий, яким засудити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за скоєння злочину в межах санкції ст. 185 ч.3, без застосування ст. 75 КК України та задовольнити його цивільний позов в повному обсязі. Доводи апеляції зводяться до того, що при призначенні покарання суд не в повній мірі врахував характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, особи винних. Вважає, що при визначенні суми завданої йому моральної шкоди, суд не врахував пережиті ним моральні страждання.
Заслухавши доповідача, пояснення засуджених, які підтримали свої апеляції та просили змінити вирок в частині призначеного покарання, призначивши штраф, потерпілого ОСОБА_3, який підтримав свою апеляцію і просив задовольнити її в повному обсязі, потерпілого ОСОБА_4, який підтримав апеляцію потерпілого ОСОБА_3, думку прокурора, який вважає вирок суду законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного у вироку діяння за обставин, встановлених судом ґрунтується на допустимих і достатніх, ретельно досліджених у судовому засіданні доказах, детально викладених у вироку, які узгоджуються між собою та яким суд дав належну юридичну оцінку.
Так, їх винність у вчиненому злочині підтверджується показаннями потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з яких вбачається, що 04 червня 2010 року у приміщені, що занадиться АДРЕСА_4, яке вони переобладнали під склад та зберігали в ньому необхідні їм для роботи обладнання та прилади, спрацювала сигналізація і вони разом з ОСОБА_5 поїхали до складу. Коли вони прибули на місце, то в приміщенні складу побачили два ліхтарика. Потім ОСОБА_5 повідомив, що бачив одного чоловіка і намагався його затримати, але той втік. В цей час під’їхав ОСОБА_4, який відчинив склад. Після огляду приміщення вони побачили, що деякі речі лежали не на своїх місцях, було зрозуміло, що їх перетягли і намагалися винести. Також вони знайшли мобільний телефон. Потім приїхали працівники міліції і оформили необхідні документи.
Аналогічні показання надав свідок ОСОБА_5, який також підтвердив факт проникнення у приміщення та замах на таємне викрадення майна потерпілих.
Показання потерпілих та свідка ОСОБА_5 об’єктивно узгоджуються з іншими матеріалами справи, а саме: протоколом огляду місця події від 05 червня 2010 року з фототаблицями до нього (а.с.5-8), згідно якого виявлено факт проникнення до приміщення та місцезнаходження речей; явками з повинною ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а.с. 29,45), в яких зазначено, що вони намагалися викрасти метал з складських приміщень, протоколами відтворення обстановки і обставин події від 11 червня 2010 року з участю підозрюваних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 53-56,57-60), під час якого вони розповідали та показували, як намагалися викрасти речі з приміщення складу, речовими доказами по справі: светром, мобільним телефоном Nokia E 51, який належить ОСОБА_2, частиною арматури, компресором з промислового холодильного агрегату та металевою висічкою для кладкових робіт в кількості 10 штук.
Мотивуючи у вироку про доведеність вини засуджених в скоєнні даного злочину, суд обґрунтовано послався як на один із доказів, на первинні показання засуджених, які були ними дані на досудовому слідстві (т. 1 а. с.107, 123). Із них вбачається, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 існувала домовленість про викрадення речей, які знаходяться на складах в с. Іванівна, а обставини, за яких вчинили даний злочин були ними описані детально.
Таким чином, увесь комплекс наявних в справі доказів беззаперечно свідчить про участь засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у незакінченому замаху на таємне викрадення чужого майна вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням у приміщення, однак не доведено до кінця з причин, які не залежали від їх волі. Тому твердження засуджених про непричетність їх до злочину, місцевий суд вірно розцінив, як намагання уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.
Твердження ОСОБА_2 та ОСОБА_1 що під час дізнання та досудового слідства на них чинився фізичний та психологічний тиск з боку працівників міліції, суд дав у вироку належну оцінку, правильно визнавши їх безпідставними.
Такого висновку суд дійшов після проведення в судовому засіданні ретельної перевірки зазначених вище фактів шляхом допиту працівників міліції ОСОБА_8, ОСОБА_9 , які заперечували застосування до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 будь-яких незаконних методів і зазначали, що показання ті давали добровільно. І цей факт засуджені власноручно підтверджували на процесуальних документах своїм підписом, не зверталися з відповідною заявою чи скаргою до органів прокуратури на неправомірні дії працівників міліції. Прокуратурою Чернігівського району проводилась відповідна перевірка, за результатами якої 15 жовтня 2010 року було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.
Наведене, в сукупності, повністю спростовує доводи засуджених щодо будь-яких неправомірних дій з боку працівників міліції.
Злочинні дії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 15, ч.3 ст.185 КК України.
Всі обставини, на які посилаються засуджені в своїх апеляціях, судом першої інстанції при призначенні покарання враховані, тому призначене їм покарання є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів, а доводи засуджених про відсутність в їх діях складу злочину, колегія суддів вважає безпідставними.
Міру покарання засудженим ОСОБА_2 та ОСОБА_1, суд обрав у відповідності до вимог ст. 65 КК України, у межах санкцій інкримінуємих статей, з урахуванням суспільної небезпеки скоєних злочинів, особи винних, відсутності обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 судом по даній справі розв’язаний правильно. Так, при визначенні розміру моральної шкоди в сумі 1000 грн., яка підлягає стягненню з засуджених на користь потерпілого ОСОБА_3, суд в повній мірі врахував глибину фізичних та душевних перенесених ним страждань, ступінь вини засуджених та виходячи з вимог розумності і справедливості частково задовольнив позовні вимоги потерпілого про стягнення моральної шкоди.
Істотних порушень норм кримінально-процесуального законодавства, що б притягло за собою безумовне скасування вироку, по справі не встановлено.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, –
У Х В А Л И Л А:
Апеляції засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та потерпілого ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2010 року відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – без зміни.
Судді:
О.Г. Шахова Навозенко Л.С. Миронов В.М.