Справа №2-1449/10  

  Р І Ш Е Н Н Я  

  І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И  

  16 грудня 2010 року           Подільський районний суд м. Києва  

в складі :  

  головуючого – судді –       Неганової Н.В.  

  при секретарі -                    Федоренко О.В., Яроцькій О.О.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом  

  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Головного управління юстиції у м. Києві, треті особи – Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, Комунальне підприємство «Лісове» про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності на частину квартири,  

в с т а н о в и в :  

  Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи уточнив та доповнив, посилаючись на те, що з 17 листопада 1995 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_3, яка від першого шлюбу мала сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. До реєстрації шлюбу позивач, його мати ОСОБА_5 та сестра ОСОБА_6 мали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 60,22 кв.м. 21 лютого 1997 року з метою вирішення квартирного питання ОСОБА_1, його мати та сестра надали дружині позивача довіреність на продаж трикімнатної квартири й купівлю для сім»ї позивача двокімнатної квартири. 09 квітня 1997 року трикімнатна квартира була приватизована в рівних частинах на п’ятьох осіб – позивача ОСОБА_1, його дружину ОСОБА_3., сина дружини ОСОБА_4, матір позивача ОСОБА_5 та сестру ОСОБА_6 04 липня 1997 року ОСОБА_3. фактично обміняла трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 38,36 кв.м. Право власності на зазначену двокімнатну квартиру було оформлено на ОСОБА_3. та ОСОБА_4 З різниці у вартості квартир 2900 доларів США ОСОБА_3. передала ОСОБА_6 В зв’язку з тим, що у квітні 1997 року позивач знаходився під арештом, його ім»я не було зазначено у договорі купівлі-продажу двокімнатної квартири. Позивач вважає, що йому належить 1/3 частина зазначеної двокімнатної квартири. Після смерті дружини позивача її мати відповідачка ОСОБА_2 періодично  навідувала ОСОБА_1 в колонії, писала листи, в яких запевняла, що він має право на половину двокімнатної квартири.11 грудня 2008 року ОСОБА_1 був достроково звільнений з місць позбавлення волі і приїхав додому у м. Київ, але теща в квартиру його не впустила. В липні-серпні 2009 року позивач дізнався, що відповідачка як спадкоємиця після померлої дочки та онука є власницею двокімнатної квартири. Оскільки позивач не відмовлявся від спадщини після померлої дружини ОСОБА_3., він має право на спадщину, а тому в цілому йому має належати ? частина двокімнатної квартири. Позивач просить визнати свідоцтва про право на спадщину від 18 квітня 2000 року, що посвідчені державним нотаріусом третьої Київської державної нотаріальної контори, видані ОСОБА_2 на право спадкування по ? частині квартири АДРЕСА_3 після померлої ОСОБА_3. та померлого ОСОБА_4 недійсними, а також визнати за ним право власності на ? частину цієї квартири.          

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в редакції від 19 липня 2010 року за тих же підстав, просили позов задовольнити.  

Відповідачка та її представники в судовому засіданні заперечували проти позову, стверджували, що померла ОСОБА_3 придбала квартиру за свої гроші й в той час, коли вона фактично з позивачем не проживала і мала намір розлучитись. Оскільки позивач відмовився від спадщини, він не має права на частину квартири як спадкоємець після померлої дружини, тому просили в задоволенні позову відмовити.  

В судове засідання представники Головного управління юстиції у м. Києві, Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна та КП «Лісове» не з»явилися, тому суд вважав за можливе розглядати справу у їх відсутність.  

Суд, вислухавши сторони, свідків, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню частково, за таких підстав.  

Як встановлено в судовому засіданні, 17 листопада 1995 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 у відділі реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис за №1094 ( а. с. 8 – копія свідоцтва про шлюб). Після реєстрації шлюбу прізвище дружини стало «ОСОБА_3».  

ОСОБА_3., ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_5.в рівних частках кожний на праві власності мали квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 09.04.1997 року, виданим відділом приватизації державного житлового фонду Шевченківської районної державної адміністрації ( а.с. 132 – копія свідоцтва).  

Ще 21 лютого 1997 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 уповноважили ОСОБА_3 продати належну їм трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, про що свідчить доручення, посвідчене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сербіним М.Г., зареєстровано в реєстрі за №732 ( а.с. 23 – копія доручення).  

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 1998 року ОСОБА_1 було засуджено за ст. 94 КК України до чотирнадцяти років позбавлення волі, й строк відбування покарання рахувався з 02 травня 1997 року ( а.с. 10 – 22 – копія вироку). Отже, позивач з 02 травня 1997 року знаходився під вартою.  

04 липня 1997 року ОСОБА_3., ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 продали, а  ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 купили квартиру АДРЕСА_1, про що уклали договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шандибою Л.І., зареєстровано в реєстрі за №2706 ( а.с. 110 – копія договору). При укладенні цього договору як законний представник ОСОБА_4 та від імені ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на підставі довіреності від 21 лютого 1997 року виступала ОСОБА_3.  

В цей же день 04 липня 1997 року було укладено договір купівлі-продажу між ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 як продавцями та ОСОБА_3. і ОСОБА_4 як покупцями, за яким останні купили квартиру АДРЕСА_3. Договір купівлі-продажу посвідчений 04.07.1997 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шандибою Л.І., зареєстровано в реєстрі за №2702 ( а.с. 40 – копія договору).  

Також 04.07.1997 року ОСОБА_3. написала розписку про те, що вона отримала від ОСОБА_9 в рахунок різниці вартості квартири 8280 гривень ( а.с.111 – копія розписки).  

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала, що її сім»я придбала у сім»ї ОСОБА_3 трикімнатну квартиру, продавши їм належну її сім»ї двокімнатну квартиру та сплативши різницю у вартості цих квартир суму грошей, еквівалентну 4500 доларів США.  

01.10.1998 року сестра позивача ОСОБА_6 написала заяву про те, що вона і матір ОСОБА_5 отримали від ОСОБА_3. кошти в 1997 році за квартиру, в т.ч. і за ОСОБА_1 ( а.с. 42 – копія заяви). Факт написання такої заяви підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 ( раніше прізвище було ОСОБА_6) та ОСОБА_5 При цьому вони пояснили, що ніяких грошей за ОСОБА_1 вони не отримували, й не мали від нього на це повноважень, а лише про це відмітили в заяві на прохання ОСОБА_3., оскільки думали, що його майно можуть відібрати за вироком суду. Більше того, вони стверджували, що  його частки в грошах і не мало бути, оскільки за спільною домовленістю спірна двокімнатна квартира мала бути придбана для проживання сім»ї позивача, т.т. ОСОБА_1, ОСОБА_3. та ОСОБА_4  

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, про що відділом реєстрації смерті у м. Києві 21 жовтня 1999 року зроблено актовий запис за №667 ( а.с. 9 – копія свідоцтва про смерть).  

Також ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4, про що відділом реєстрації смерті у м. Києві 21 жовтня 1999 року зроблено актовий запис за №666 ( а.с. 44 – копія свідоцтва про смерть).  

25 січня 2000 року ОСОБА_1 написав заяву про відмову від спадщини після померлої дружини ОСОБА_3., і його підпис був засвідчений начальником установи, де він відбував покарання ( а.с. 35 – копія заяви).  

18 квітня 2000 року державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори Бібік С.В. було видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом після померлої дочки ОСОБА_3 на ? частину квартири АДРЕСА_3, номер спадкової справи 950 ( а.с . 38), реєстраційний напис Київського міського бюро технічної інвентаризації від 26 травня 2000 року за №д.674-139.  

В цей же день 18 квітня 2000 року державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори Бібік С.В. було видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого онука ОСОБА_4 на ? частину спірної квартири, номер спадкової справи 949 (а.с. 26), реєстраційний напис Київського міського бюро технічної інвентаризації від 26 травня 2000 року за №д.674-139.  

  11 грудня 2008 року ОСОБА_1 було умовно – достроково звільнено від відбування покарання, призначеного вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 1998 року ( а.с. 24 – довідка про звільнення).  

  Протягом відбування покарання ОСОБА_1 між ним і його дружиною ОСОБА_3. відбувалося листування, що підтверджується наданими позивачем листами. З листів вбачається, що ОСОБА_3 неодноразово приїздила до чоловіка на побачення. Ці обставини спростовують твердження відповідачки та її представників про те, що між подружжям були погані стосунки, й ОСОБА_3. мала намір розлучитися з чоловіком.  

  Після смерті дружини позивача ОСОБА_3. листування з ним продовжила відповідачка ОСОБА_2, на підтвердження чого позивач надав її листи ( а.с. 182, 184, 185). З наданих листів вбачається, що відповідачка також приїздила до позивача на побачення в установу, де він відбував покарання. Крім цього, в листах ОСОБА_2 зазначала про те, що у позивача є дві кімнати, де він зможе проживати після звільнення з місць позбавлення волі.  

  Однак, після звільнення ОСОБА_1 з місць позбавлення волі відповідачка до спірної квартири його не впустила, заперечує проти його проживання в квартирі, стверджуючи, що ця квартира належить лише їй, а він немає ніякого права на квартиру.  

  Суд вважає, що, оскільки його померлою дружиною ОСОБА_3 була продана трикімнатна квартира, в якій позивачу належало право власності на 1/5 частину, гроші за яку він не отримував, а була придбана двокімнатна спірна квартира, йому в цій квартирі має належати 1/3 частина, адже ця квартира була придбана в період шлюбу і для проживання його, дружини ОСОБА_3. та її сина ОСОБА_4  

Доказів протилежного відповідачка та її представники суду не надали.  

За таких обставин обидва свідоцтва про право на спадщину, видані 18 квітня 2000 року державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори Бібік С.В. на ім.»я ОСОБА_2 про успадкування нею після померлої дочки ОСОБА_3 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 у м. Києві та після померлого онука ОСОБА_4 також 1/2 частини спірної квартири мають бути визнані недійсними в частині успадкування ОСОБА_2 по 1/6 частині квартири.  

В судовому засіданні позивач та його представник також просили визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину спірної квартири, оскільки він нарівні з ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги після померлої дружини ОСОБА_3.  

Ця позовна вимога, на думку суду, задоволенню не підлягає за таких підстав.  

Позивачем 25 січня 2000 року була написана заява про відмову від спадщини після померлої дружини ОСОБА_3., і його підпис був засвідчений начальником установи, де він відбував покарання.  

Заперечуючи проти написання цієї заяви, ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів на її спростування, а також відмовився від проведення судової почеркознавчої експертизи.  

Крім того, позивачем, на думку суду, пропущений строк позовної давності, оскільки про смерть дружини він дізнався в 2000 році, й, маючи бажання прийняти спадщину після неї, мав змогу  подати заяву про прийняття спадщини в письмовому вигляді поштою, оскільки знаходився в місцях позбавлення волі.  

Представники відповідачки наполягають на застосуванні строку позовної давності.  

Позивач та його представник не надали суду доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності щодо вимог про визнання права на спадщину, а тому в цій частині суд вважає за можливе відмовити позивачу в задоволенні позову.  

Щодо позовних вимог про визнання права власності на 1/3 частину спірної квартири, то суд вважає, що, оскільки позивач дізнався про порушення свого права тільки в 2009 році після звільнення з місць позбавлення волі, коли відповідачка його не пустила в квартиру і заявила, що він не має права на квартиру, то він не пропустив строк позовної давності.  

Враховуючи зазначене вище, суд вважає, що позов ОСОБА_1 доведений в судовому засіданні частково, а тому задоволенню підлягає частково.  

  На підставі наведеного, ст. ст. 5, 6, 86, 112, 113, 525, 529, 548, 549, 553  ЦК України (в редакції 1963 року), керуючись ст. ст. 8, 10, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України,  

    суд  

в и р і ш и в  :  

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Головного управління юстиції у м. Києві, треті особи – Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, Комунальне підприємство «Лісове» про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності на частину квартири задовольнити частково.  

  Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 18 квітня 2000 року державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори Бібік С.В. на ім.»я ОСОБА_2, в частині успадкування нею після померлої дочки ОСОБА_3 1/6 частини квартири АДРЕСА_3.  

  Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 18 квітня 2000 року державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори Бібік С.В. на ім.»я ОСОБА_2, в частині успадкування нею після померлого онука ОСОБА_4 1/6 частини квартири АДРЕСА_3.  

  Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_3.  

  В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.  

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  

  Суддя :