Справа № 2-4029/10  

  РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

 21 грудня 2010 року                                                                                                                    м. Київ

 Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді     Українця В.В.

при секретарі              Прокопчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» про визнання незаконними та скасування наказу, визнання дій незаконними, зміну формулювання звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування вихідної допомоги та компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку,  

 в с т а н о в и в:

 09 серпня 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача та просить суд:

-   визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 95-КІ від 05 червня 2009 року про переведення його на посаду консультанта з виробничих питань;

-   визнати незаконними дії відповідача щодо звільнення його за прогул без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України;

-   змінити формулювання причини звільнення його з роботи згідно наказу № 111-к від 14 червня 2010 року, а саме: змінити підставу звільнення із «звільнення з посади за прогули без поважних причин, згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України на «звільнення за власним бажанням у зв’язку з невиконанням адміністрацією інституту законодавства про працю та умов колективного договору, згідно ст. 38 КЗпП України, дату звільнення з «05 травня 2010 року» на «16 червня 2010 року», із зміною відповідного запису в трудовій книжці;

-   стягнути з відповідача на його користь 5000 гривень моральної шкоди; 4481 гривню 05 копійок заробітної плати за час вимушеного прогулу; 7500 гривень вихідної допомоги; 357 гривень 15 копійок компенсації за невикористану відпустку, а всього 17738 гривень 20 копійок.

Свою заяву мотивує тим, що заяву про переведення його на посаду консультанта з виробничих питань його змусили написати під жорстким тиском, на посаді заступника директора зі стратегічного планування він не був оформлений, тому вважає, що наказ           № 95-КІ є незаконним і просить його скасувати.

Щодо зміни формулювання причин звільнення, то зазначив, що 12 квітня 2010 року він після лікування вийшов на роботу, проте на його робочому місці знаходилася інша особа. 13 квітня 2010 року він звернувся з відповідною заявою на ім’я директора та просив врегулювати питання забезпечення його робочим місцем, але відповіді на свою заяву не отримав. 14 квітня 2010 року повторно звернувся з заявою з проханням вжити заходів щодо повернення матеріальних цінностей, які за ним були закріплені та знаходились у його робочому кабінеті, забезпечити йому належні умови праці. Відповіді він не отримав.

15 квітня 2010 року він знову звернувся з заявою про забезпечення його робочим місцем відповідно до наказу № 512к, яке займала інша особа.

15 квітня 2010 року він написав заяву про звільнення з 15 квітня 2010 року, за власним бажанням у зв’язку з невиконанням адміністрацією законодавства про працю та умов колективного договору, згідно ст. 38 КЗпП України враховуючи поважні причини, в тому числі прийняття на роботу за конкурсом.

Вважає, що вимога директора про надання документів, що підтверджують працевлаштування за конкурсом не відповідає вимогам, оскільки звільнення за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України не передбачає надання таких документів.

16 квітня 2010 він знову повідомив директора про те, що 15 квітня 2010 року звернувся з заявою про звільнення його за ст. 38 КЗпП України у зв’язку з порушенням відповідачем трудового законодавства.

Не дивлячись на те, що він звертався з такими заявами, 14 червня 2010 року був виданий наказ № 111-к про його звільнення за прогул без поважних причин з 05 травня 2010 року по 14 червня 2010 року згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Перед видачею наказу від нього не було витребувано жодних пояснень, його не запрошували за засідання профкому, де розглядалося подання про його звільнення.

Діями відповідача йому спричинена моральна шкода, оскільки він був позбавлений права на працю, що призвело до переживань, він втратив душевний спокій.

Вважає, що строк позовної давності на звернення до суду він не пропустив, оскільки 06 липня 2010 року звернувся в суд з позовом, проте 03 серпня 2010 року його позовна заява судом була визнана такою, що не подавалася та безпідставно йому повернута.

У судовому засіданні ОСОБА_1 свої вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві. Пояснив, що з 05 травня 2010 року на роботу не ходив, так як 15 квітня 2010 року подав заяву про звільнення. До цього перебував на лікарняному.

Представник відповідача проти позову заперечує. Пояснила суду, що в заяві про звільнення від 15 квітня 2010 року позивач не зазначив конкретних доводів, що зумовлюють неможливість продовжувати роботу, зокрема ті підстави, що перелічені в статті 38 КЗпП України, а також не надав доказів, що підтверджують прийняття його на роботу за конкурсом.

Після подання заяви про звільнення ОСОБА_1 відмовлявся виконувати свої трудові обов’язки і 16 квітня 2010 року до нього, за порушення трудової дисципліни, відмову виконувати посадові обов’язки та доручення заступника директора з виробничих питань, застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани. ОСОБА_1 відмовився ознайомлюватися з наказом, вважаючи себе звільненням з 15 квітня 2010 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

19 квітня 2010 року позивач повідомив підприємство, що він перебуває на лікарняному і 13 травня 2010 року надав лікарняний лист.

З 05 травня 2010 року по 14 червня 2010 року ОСОБА_1 на роботу не виходив без поважних причин, не відповідав на телефонні дзвінки та листи, тому наказом № 111-к від 14 червня 2010 року був звільнений за прогул без поважних причин зі годи профкому.

Вважає, що відсутні підстави й для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу від 05 червня 2009 року № 95-К1 про переведення його на посаду консультанта з виробничих питань, оскільки таке переведення відбулося на підставі письмовою заяви останнього.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем з 2001 року.

Наказом № 95-К1 від 05 червня 2009 року його було переведено на посаду консультанта з виробничих питань (а.с. 51).

Згідно зі ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Заперечуючи проти позову, відповідач надав суду заяву ОСОБА_1 від 05 червня 2009 року з проханням перевести його на посаду консультанта з виробничих питань, звільнивши від виконання обов’язків заступника директора зі стратегічного планування та організаційної роботи (а.с. 50) та наказ № 95-к1 від 05 червня 2009 року з якого вбачається, що він переведений на посаду консультанта з виробничих питань з посадовим окладом у розмірі 2500 гривень.

ОСОБА_1 не надав суду жодного доказу в який спосіб його змусили написати власноручно заяву про переведення та яким чином йому обіцяли зберегти його заробітну плату в розмірі 6800 гривень, якщо в наказі чітко було зазначено розмір посадового окладу в сумі 2500 гривень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Оскільки позивач не надав доказів на підтвердження своїх доводів, в задоволені позову про визнання незаконним наказу № 95-К1 від 05 червня 2009 року слід відмовити.

Не знайшли свого підтвердження в суді і доводи позивача щодо визнання незаконним наказу № 111-к від 14 червня 2010 року про його звільнення за прогул та зміну формулювання причин його звільнення на ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що 15 квітня 2010 року написав заяву про звільнення. 05 травня 2010 року вийшов на роботу після лікарняного листа, проте керівництва не було, і на роботу він прийшов лише 14 квітня 2010 року та в той же день, після розмови з директором через 40 хвилин отримав наказ про звільнення за прогул та трудову книжку.

Зі змісту його заяви про звільнення від 15 квітня 2010 року вбачається, що ОСОБА_1 просить його звільнити з 15 квітня 2010 року за ст. 38 КЗПП України з двох підстав: в зв’язку з невиконанням адміністрацією інституту законодавства про працю та умов колективного договору та враховуючи поважні причини, у тому числі прийняття на роботу за конкурсом (а.с. 22).

На цій заяві міститься резолюція директора інституту з зазначенням про звільнення згідно чинного законодавства у двотижневий строк. При наданні документів, що підтверджують працевлаштування за конкурсом, строк звільнення за бажанням працівника може бути переглянутий.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що заява позивача про звільнення його за ч. 3 ст. 38 КЗпП України не могла бути задоволена, оскільки відповідач не порушував трудові права позивача. ОСОБА_1 дійсно було запропоновано перейти в інший кабінет, що не є порушенням трудових прав, оскільки він був забезпечений робочим місцем. Позивач не надав до заяви  та у судовому засіданні докази про прийняття його на роботу за конкурсом, які б давали відповідачу підстави звільнити позивача з поважних причин у день подання заяви про звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (прийняття на роботу за конкурсом), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

З резолюції директора інституту на заяві позивача про звільнення вбачається, що він не порушив вимоги закону та зазначив, що при підтвердження працевлаштування позивача за конкурсом, строки його звільнення можуть бути переглянуті.

Ні до заяви про звільнення, ні в суд ОСОБА_1 не надав доказів про поважність розірвання трудового договору достроково в день подання ним заяви, в тому числі прийняття його на роботу за конкурсом.

Аналізуючи доводи позивача про порушення відповідачем його трудових прав, суд приходить до наступного.

Всі доводи ОСОБА_1 зводяться до того, що йому запропонували робоче місце в іншому кабінеті та потім надали комп’ютер, який не працював.

Суд вважає, що такі доводи не є підставою визнавати, що порушені трудові права позивача та умови колективного договору і були підстави для його звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Частиною 3 ст. 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право у визначений строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

З пояснень позивача та наданих ним заяв, з якими він звертався до відповідача, встановлено, що 12 квітня 2010 року ОСОБА_1 приступив до роботи після лікування і йому запропонували робоче місце в іншому кабінету. До цього його робоче місце було в кабінеті № 512.

На спростування доводів позивача відповідач надав суду копію акту про перевірку належних умов праці ОСОБА_1 від 15 квітня 2010 року (а.с. 78).

З надано акту вбачається, що комісія в присутності ОСОБА_1 оглянула його робоче місце в кімнаті № 519 і встановила, що робоче місце знаходиться біля вікна та оснащене оргтехнікою, комп’ютер перебуває в робочому стані, підключений до принтеру, стіл, стілець, предмети канцелярії та папір йому надані. ОСОБА_1 було роз’яснено, що відповідно до розпорядження № 22 від 13 квітня 2010 року за ним закріплено це робоче місце. Матеріальні цінності, оргтехніка, які за ним закріплені по кімнаті № 512 будуть списана з його картки обліку шляхом внесення змін, про що його повідомлять письмово. З боку адміністрації до нього немає претензій по матеріальних цінностях, які знаходились в тому кабінеті та за ним рахувались.

Переміщення робочого місця позивача в інший кабінет не є порушенням трудових прав, оскільки позивач не оспорює в суді, що йому таке робоче місце було надане в іншому кабінеті.

Позивач у своїх заявах 13, 14 та 15 квітня 2010 року посилався на одне і теж порушення – переміщення його робочого місця в інший кабінет. На інші порушення трудового законодавства з боку відповідача ОСОБА_1 не посилався. Не зазначив він про конкретні порушення його трудових прав і в заяві про звільнення.

За таких обставин, відповідач підставно не задовольнив його прохання про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, і суд не має правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про зміну формулювання причин його звільнення на ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Таким чином встановлено, що позивач мав продовжувати виконувати свої трудові обов’язки, оскільки його заява про звільнення з зазначених ним підстав та визначений ним в заяві строк 15 квітня 2010 року відповідачем не була задоволена.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив, що 19 квітня 2010 року він отримав листок непрацездатності, так як хворів. Згідно надано листка непрацездатності, він мав приступити до роботи 01 травня 2010 року (а.с. 90). На роботу він прийшов 05 травня 2010 року, проте йому не вдалося поспілкуватися з керівництвом інституту, і він не приступив до роботи. Наступний раз він прийшов на роботу 14 червня і отримав наказ про звільнення за прогул без поважних причин.

13 травня 2010 року він здав листок непрацездатності відповідачу (а.с. 89).

На думку ОСОБА_1 таке звільнення є незаконним, оскільки він вважав себе звільненим з 15 квітня 2010 року.

Суд вважає, що такі доводи позивача суперечать вимогам закону, оскільки відповідач не видавав наказ про звільнення позивача з 15 квітня 2010 року, і суд не встановив в діях відповідача порушень вимог трудового законодавства.

Фактично позивач визнав, що з 05 травня 2010 року по 14 червня 2010 року він не приходив на роботу та не виконував свої трудові обов’язки без поважних причин, що в силу п. 4 ст. 40 КЗпП України є підставою для звільнення за прогул.

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем вимог закону при звільненні, то судом встановлено наступне.

26 березня 2010 року ОСОБА_1 написав заяву про припинення свого членства в профспілці та просив припинити нарахування профспілкових внесків з моменту подання заяви (а.с. 63).

Разом з тим, подання про звільнення ОСОБА_1 за прогул було предметом розгляду на засіданні  профспілкового комітету первинної профспілкової організації відповідача 14 червня 2010 року, яка дала його згоду на звільнення (а.с. 86).

На спростування доводів позивача про те, що відповідач не намагався отримати від нього пояснення про причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, представник відповідача надав суду копію рекомендованих листів, направлених ОСОБА_1 22 квітня 2010 року з проханням повідомити про причини відсутності на роботі з 19 квітня 2010 року (а.с. 105) та від 28 травня 2010 року (а.с. 87-88).

Аналіз наданих сторонами доказів, свідчить про те, що при звільненні ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України, відповідач не порушив вимоги діючого законодавства, а тому відсутні підстави й для задоволення інших вимог позивача, якими є вимоги про відшкодування моральної шкоди, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації за відпустку, зміни дати звільнення.

Суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду за захистом порушеного права про зміну формулювання причин його звільнення, стягнення заробітної плати, компенсації за відпустку, моральної шкоди, зміни дати звільнення, оскільки він приймав міри та звертався в суд з позовом у визначений законом строк.  

Керуючись статтями 18, 19, 21, 29, 31, 32, 33, 38, 40, 43, 47, 116, 141, 147, 148, 149, 231, 233, 234, 235, 237-1 КЗпП України, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –  

 в и р і ш и в:

 Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

 Суддя: