Справа №22ц-11912/2010р.
Категорія: 27 Головуючий в 1-й інстанції
Марків Т.А.
Доповідач – Пузанова Л.В.
РІШЕНЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року грудня місяця 23 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого: Пузанової Л.В.
суддів: Закарян К.Г.
Воронцовій Л.П.
при секретарі: Красношапко О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 25 жовтня 2010 року в справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2010 року відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначаючи, що 31 березня 2008 року банк уклав з ОСОБА_3 кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 20000 грн. на 36 місяців із строком остаточного повернення до 25.10.2010р. з відсотковою ставкою 25 відсотків річних.
У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 31.03.2008р. банк уклав договори поруки із ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Посилаючись на те, що починаючи з листопада 2009 року ОСОБА_3 порушує умови договору кредиту щодо повернення грошових коштів та відсотків за користування ними, позивач просив суд з підстав, передбачених ст.. 1050 ЦК України, стягнути з відповідачів солідарно на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 726,13 грн. та судові витрати.
Рішенням суду від 25 жовтня 2010 року постановлено стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» борг у розмірі 22 726 грн. 13 коп., судові витрати у розмірі 347 грн. 26 коп. всього 23073 грн. 39 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог зазначаючи, що суд необґрунтовано стягнув з відповідачів витребувані банком грошові кошти в повному об’ємі, не врахувавши, що позивачем не порушувалося питання про розірвання кредитного договору, а передбачені ст. 651 ЦК України підстави для зміни або розірвання договору на вимогу однієї із сторін відсутні. Крім того апелянт вказує на те, що суд допустив порушення норм процесуального законодавства, не повідомивши її належним чином про розгляд справи 25.10.2010 року.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що 31 березня 2008 року позивач та відповідач ОСОБА_3 уклали кредитний договір, за умовами якого відповідачці надано кредит на споживчі цілі в сумі 20000 грн. з кінцевим терміном погашення до 30 березня 2011 року із сплатою 25 відсотків річних.
При цьому ОСОБА_3 зобов’язалась щомісячно частково погашати кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами шляхом сплати рівних (ануїтентних) платежів в сумі 555,56 грн. відповідно до п.п. 1.5 Кредитного договору. (а.с. 29)
Для забезпечення виконання зобов’язання за вказаним кредитним договором 31 березня 2008 року ВАТ «Державний ощадний банк України» уклав договори поруки з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, відповідно до яких останні виступили поручителями перед банком за виконання ОСОБА_3 свого обов’язку повернути кредит та сплатити проценти.
Умовами договорів встановлена солідарна відповідальність поручителів та боржника і обсяг відповідальності поручителя той же, що і у боржника.
Починаючи з моменту отримання кредитних грошових коштів ОСОБА_3 користувалась зазначеними коштами, однак не виконувала належним чином свої зобов’язання, не вчасно та не в повному обсязі сплачуючи тіло кредиту та нараховані проценти.
Зазначені факти сторони визнають і не спростовують.
При вказаних обставинах суд, на думку колегії суддів, прийшов до правильного висновку про те, що позивач, як Кредитодавець, відповідно до ч.2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України має право вимагати від ОСОБА_3, як позичальника, що прострочив повернення чергової частки позики, дострокового повернення частини кредиту, що залишилася та сплати належних йому процентів і обґрунтовано стягнув з відповідачів, як солідарних боржників з підстав, передбачених умовами укладених сторонами договорів кредиту і поруки та відповідно до вимог ст.ст. 553, 554 ЦК України, належні позивачеві грошові кошти, в тому числі, пеню за несвоєчасне повернення тіла кредиту та нарахованих відсотків.
Висновки суду відповідають обставинам справи в межах наданих сторонами доказів та вимогам норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги висновки суду по суті спору не спростовують і, як такі, що не ґрунтуються на законі та доказах, підлягають відхиленню.
Посилання апелянта на те, що суд необґрунтовано стягнув з відповідачів витребувані банком грошові кошти в повному об’ємі, не врахувавши, що позивачем не порушувалося питання про розірвання кредитного договору, а передбачені ст. 651 ЦК України підстави для зміни або розірвання договору на вимогу однієї із сторін відсутні, є юридично неспроможними, оскільки положення ст. 1050 ЦК України не передбачають необхідність розірвання договірних відносин для реалізації права позичальника на дострокове повернення частини позики, що залишилася та сплати належних йому процентів.
Звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв’язку з порушенням кредитних умов договору згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов’язань.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства, щодо не повідомлення апелянта належним чином про розгляд справи 25.10.2010 року, то вони є обґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази його сповіщення щодо дати судового засідання. Однак відповідно до ч.3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки наведене порушення норм ЦПК України не призвело до неправильного вирішення спору, колегія суддів вважає, що воно не може бути підставою для скасування рішення.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що рішенням суду в частині розподілу судових витрат, зокрема, щодо солідарного обов’язку відповідачів сплатити на користь позивача понесені ним судові витрати в сумі 347 грн. 26 коп., підлягає зміні, оскільки солідарне зобов’язання в даному випадку не передбачено законом і не встановлено договором, а тому відповідно до ст. 541 ЦК України у відповідачів не виникло.
Судові витрати підлягають стягненню з них відповідно до вимог ст. 86 ЦПК України на користь позивача у рівних частинах.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, відхилити.
Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 25 жовтня 2010 року в частині розподілу судових витрат змінити і вважати, що судові витрати в сумі 347 грн. 26 коп. стягнуті на користь Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в рівних частинах.
В іншій частині це ж рішення залишити без змін.
Рішення набирає чинності з дня його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: