АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-7244/2010 Головуючий по першій інстанції
Категорія: 19, 27 Журба С.О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Корнієнко Н.В.
РІШЕННЯ
іменем України
23 листопада 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Бурлаки В.О.
суддів Корнієнко Н.В., Гончар Н.І.
при секретарі Макарчук Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 16 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_4, третя особа – ОСОБА_5 про визнання недійсним договору поруки, -
встановила:
17 березня 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_4, третя особа – ОСОБА_5 про визнання недійсним договору поруки, посилаючись на те, що 10 червня 1989 року позивач з відповідачем ОСОБА_4 зареєстрували шлюб.
Згідно ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Позивачу стало відомо, що 4 березня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 212385cred, відповідно до якого ОСОБА_5 отримала кредит в сумі 10 000 доларів США строком до 27 серпня 2009 року зі сплатою 24% річних за користування кредитом.
На забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № ДП 1-212385cred від 4 березня 2008 року, згідно якого поручитель зобов'язалася перед банком відповідати за погашення заборгованості за кредитним договором на засадах солідарного боржника.
Позивач вважає, що Приватбанком допущені при укладенні вказаного договору поруки порушення законодавства, так як ОСОБА_4, перебуваючи на час укладення даного договору у шлюбі з позивачем, його згоду на укладення договору поруки не отримувала.
Тому просить суд визнати недійсним з моменту вчинення договору поруки № ДП 1-212385cred від 4 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «Приватбанк» в особі філії «Черкаського головного регіонального управління акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» та стягнути на його користь з ЗАТ КБ «Приватбанк» судові витрати по справі.
Рішенням Соснівського районного суду м.Черкаси від 16 вересня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано недійсним договір поруки № ДП 1-212385cred, укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 4 березня 2008 року.
Стягнуто з ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 17 грн. судового збору та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 54 грн.
В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить рішення суду від 16.09.2010 року скасувати, як незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального права, ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 відмовити.
Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на укладення дружиною договору поруки позивач ОСОБА_3 згоди не давав, тому вказаний договір укладено з порушенням вимог законодавства.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду є незаконним.
Встановлено , що н а забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором № 212385cred, укладеним між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 № 212385cred, відповідно до якого ОСОБА_5 отримала кредит в сумі 10000 доларів США строком до 27 серпня 2009 року зі сплатою 24% річних, між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № ДП 1-212385cred від 4 березня 2008 року, згідно якого поручитель зобов'язалася перед банком відповідати за погашення заборгованості за кредитним договором на засадах солідарного боржника.
Як видно з вимог позивача, він ставить питання про визнання договору поруки недійсним.
Між тим, визнання правочину недійсним встановлює його недійсність з моменту укладення, що не потребує розірвання, і навпаки - за відсутністю підстав для визнання правочину недійсним може порушуватися питання про його розірвання.
Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.
На дану норму закону вказує і позивач у своїй заяві та суд у рішенні. При цьому вони посилаються на ст.215 ЦК, де передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Таке посилання позивача на вказану норму закону, на думку колегії, є необгрунтованим, оскільки ним не надано доказів та не доведено зворотнє – те, що його дружиною ОСОБА_4 та банком, на момент вчинення правочину, не було додержано вказаних у законі вимог.
Разом з тим, як на основну підставу для визнання договору поруки недійсним, позивач і суд вказують на те, що на момент укладання сторонами не було додержано вимог ч.ч.1, 2 ст.65 СК, де зазначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (ч.1).
Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч.2).
Проте, колегія суддів вважає також помилковими посилання позивача в заяві та суду в рішенні на те, що в даному випадку діють саме норми сімейного законодавства. Зокрема норми статтей 60,61,65,67 СК України.
Так ч.1 ст.60 СК передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Проте із змісту ч.4 ст.355 ЦК випливає законодавча презумпція спільної часткової власності, оскільки згідно даної норми спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Разом з тим, оскільки право спільної власності подружжя не є особливою формою власності, а лише надає подружжю - суб'єктам права приватної власності - спеціальні повноваження щодо здійснення належного їм права власності, то на правовий режим спільної сумісної власності поширюються ті заборони та обмеження, які притаманні праву приватної власності (Коментар до ст.61 СК).
Що стосується віднесення до складу спільного майна подружжя боргів, на що вказує позивач у своїй заяві, то ні СК, ні інші законодавчі акти не дають підстави для висновку про загальність правила щодо включення до складу спільного майна подружжя боргів. Так ч.8 ст. 50 Закону "Про виконавче провадження" встановлює, що у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. Тобто, при порушенні зобов'язання одним з подружжя останній відповідатиме своєю часткою у праві спільної сумісної власності, а не спільним сумісним майном у цілому.
Стаття 65 СК, в свою чергу, визначає правові засади здійснення права розпорядження майном, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. У розвиток положення загальної норми абз.1 ч.2 ст.369 ЦК, яка присвячена розпорядженню майном, що є у спільній сумісній власності, спеціальні правила даної статті передбачають наявність взаємної згоди обох з подружжя при здійсненні розпорядження.
У випадках вчинення інших правочинів (договорів), в яких грошові кошти виступають засобом платежу, письмової згоди законом прямо не вимагається.
Кожен з подружжя має право відчужити на користь третьої особи майно, що є у спільній сумісній власності або 1) після визначення частки та виділу в майні в натурі, або 2) після визначення частки та визначення порядку користування майном (ст.67 СК).
І лише після визначення частки в майні, будь-який учасник спільної часткової власності має право розпоряджатися своєю часткою на свій розсуд: без необхідності одержання згоди другого співвласника, будь-яким способом і на користь будь-якого суб'єкта (ст.361 ЦК).
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки не застосовано закон, який підлягав застосуванню до даних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до положень ст.309 ЦПК дана обставина є підставою для скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 324, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», задовольнити.
Рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 16 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_4, третя особа – ОСОБА_5 про визнання недійсним договору поруки, скасувати .
Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову про визнання недійсним договору поруки.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: підпис Судді: підписи
З оригіналом вірно: суддя Н.В.Корнієнко