УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
23 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого – судді Матюшенка І.В.
суддів: Жизневської А.В., Малахової Н.М.
при секретарі судового
засідання Жовновській О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 3 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання частково недійсними правовстановлюючих документів, визнання права власності на частину домоволодіння, поділ майна в натурі, стягнення матеріальної та моральної шкоди та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відшкодування вартості робіт та стягнення моральної школи,
в с т а н о в и л а :
У липні 2003 року ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом в якому просили поновити строк звернення до суду та визнати частково, в 1/6 частині, недійсними свідоцтва про право на спадщину на ім’я ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, визнавши за ними право власності додатково на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_1.
Справа № 22ц/6242 Головуючий у суді 1-ї інстанції Коломієць О.С.
Категорія 5 Суддя-доповідач Матюшенко І.В.
У процесі розгляду справи позивачі неодноразово уточнювали позовні вимоги (30.03.2004 року - а.с.53-54, т. 1, 19.12.2005 року - а.с.203, т.1, 29.12.2005 року - а.с.231-232 т.1, 04.01.2006 року - а.с.255, т. 1, 07.05.2007 року - а.с.15-18, т.2, 20.06.2007 року – а.с.36-38, т.2) і остаточно просили: поновити строк звернення до суду в частині визнання частково, в 1/6 частині, недійсними свідоцтва про право на спадщину на ім’я ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_13 та ОСОБА_6; визнати за ними право спільної власності на 8/15 частин домоволодіння; виділити їх частку в домоволодінні по АДРЕСА_1, яка складається з жилого будинку під літерою „А”; стягнути з ОСОБА_6 5620 грн. матеріальної шкоди та 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди (т.2, а.с. 46-52). На обґрунтування позову зазначали, що згідно правовстановлюючих документів їм належить 1/3 частка у спірному домоволодінні. Проте, вважають, що 20.07.1970 року державною нотаріальною конторою свідоцтво про право на спадщину за законом на ім’я ОСОБА_8 після смерті матері ОСОБА_14 на 2/3 частки домоволодіння було видане невірно, оскільки не враховано, що 1/6 частину спадкового майна прийняла дочка спадкодавиці – ОСОБА_15 і саме ця частина будинку належить їм. Це, на думку позивачів, також підтверджується збільшенням корисної площі в жилому будинку з 35.4 м. кв. до 56.0 м. кв. Саме з урахуванням таких часток у домоволодінні просили провести його поділ в натурі та стягнути з відповідача матеріальну та моральну шкоду за самовільно знесені сарай „В” та туалет „У”.
У лютому 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в якій просив стягнути з відповідачів на його користь 500 грн. вартості робіт по знесенню ним самовільно побудованих відповідачами сараю та туалету, які за рішенням Богунського районного суду від 04.05.2004 року підлягали знесенню відповідачами за їх рахунок та 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 03.09.2010 року домоволодіння АДРЕСА_1 поділене в натурі: виділено у приватну власність ОСОБА_6 житловий будинок під літерою „Б”, туалет „У” та самовільно знесені сарай „В” та туалет „У”, загальною вартістю 166310 грн., що складає 45/100 ідеальних часток домоволодіння; виділено у приватну власність ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 житловий будинок під літерою „А”, вартістю 199395 грн., що складає 55/100 ідеальних часток домоволодіння; стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 грошову компенсацію в розмірі 77493 грн.; зі сторін стягнуті судові витрати.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні недійсним в 1/6 частині свідоцтва про право на спадщину на ім’я ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_6, стягнення з ОСОБА_6 на їх користь 5620 грн. матеріальної та 2000 грн. моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Також просять скасувати рішення в частині стягнення з них на користь ОСОБА_6 грошової компенсації в розмірі 77493 грн. Апелянти зазначають, що висновок суду першої інстанції про належність їм 1/3 частки у спірному домоволодінні є невірним, оскільки не враховано покази свідка ОСОБА_16 та дані з виписки державного архіву в Житомирській області про надання 24.12.1969 року архітектурно-будівельною комісією дозволу ОСОБА_17 на переобладнання приміщень в будинку під літерою „А”. Крім того, апелянти зазначають, що судом не враховано тієї обставини, що розмір корисної площі в будинку „А” збільшився саме за рахунок його перебудови ОСОБА_17, а тому мала змінитися її ідеальна частка з 1/3 до 8/15 ідеальних часток.
ОСОБА_6 та його представник заперечують проти задоволення апеляційної скарги, вважають рішення законним та обґрунтованим.
Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Судами встановлено, що сторони у справі є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1. При цьому: ОСОБА_5 належить 20/100 частин домоволодіння на підставі договору дарування від 18.05.1984 року (а.с.13-15, т. 1); ОСОБА_4 – 20/300 частин домоволодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.10.1993 року (а.с.19, т. 1); ОСОБА_2 – 20/300 частин домоволодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.09.1993 року (а.с.99, т. 1); ОСОБА_6 – 2/3 частин домоволодіння на підставі договору дарування від 19.04.2002 року ( а.с.38, т. 1). Сумарна частка позивачів у спірному домоволодінні становить 1/3 частину (20/100 + 20/300 + 20/300).
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 суд першої інстанції виходив із розміру вище вказаних ідеальних часток сторін у домоволодінні, яке складається з двох будинків і є неподільним (а.с.268, т. 1), та з фактичних розмірів будинків під літерами „А”, жилою площею 42.7 м. кв. та під літерою „Б”, жилою площею 13.3 м. кв. Вартість будинків також була визначена експертом, виходячи з вказаних розмірів. Проте, з таким висновком суду погодитися неможливо.
Так, з договору купівлі-продажу від 13.11.1969 року (а.с.8, т. 1) слідує, що ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_20 продали, а ОСОБА_17 купила 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1, що складається в цілому з двох дерев’яних жилих будинків загальною жилою площею 35.40 м. кв. Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 набули право власності з підстав, передбачених законодавством і зазначених вище, саме на цю частину домоволодіння.
У матеріалах справи (а.с.246, т. 1) в наявності архівна виписка з протокольного рішення № 18 засідання архітектурно-будівельної комісії при Житомирському міськвиконкомі від 24.12.1969 року, згідно якого була задоволена заява ОСОБА_17 про надання дозволу оформити відповідними документами переобладнану кухню, площею 19.90 м. кв., у кімнату, а коридор, площею 7.50 м. кв., у кухню. Проте, в матеріалах інвентаризаційної справи № 1006 на домоволодіння АДРЕСА_1, яка досліджувалася судом апеляційної інстанції, відсутнє будь-яке рішення чи акт приймання проведених ОСОБА_17 будівельних робіт, не надано таких доказів і позивачами у справі, а відтак частина будинку „А” у спірному домоволодінні є самовільною забудовою, яка, згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 (зі змінами) „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок” не може бути предметом спору щодо поділу будинку в натурі. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в порядку ст. 309 ЦК України про відмову в задоволенні позову.
Доводи апелянтів щодо незаконності рішення суду в частині відмови у визнанні недійсними в 1/6 частині свідоцтв про право на спадщину на ім’я ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки обставини набуття права власності на частини спірного домоволодіння громадянами ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_6 встановлені рішенням Житомирського обласного суду від 20.02.2001 року (а.с.27-33), яке має преюдиційне значення відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України.
Безпідставними є і доводи апелянтів щодо незаконності рішення суду в частині відмови у стягненні з ОСОБА_6 на їх користь 5620 грн. матеріальної та 2000 грн. моральної шкоди за знесені сарай та туалет, оскільки вказані будівлі є підсобними і належність їх позивачам не встановлена.
У решті рішення суду не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 3 вересня 2010 року в частині поділу домоволодіння АДРЕСА_1, стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 грошової компенсації в розмірі 77493 грн. скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У решті рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді