АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого – Кузьми Р.М.
Суддів – Гурзеля І.В., Хоми М.В.
при секретарі – Семяоніді В.А.
з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Підволочиського районного бюро технічної інвентаризації про розірвання договору купівлі-продажу, визнання недійсною реєстрації права власності, стягнення орендної плати та штрафних санкцій за неналежне виконання договору,-
В С Т А Н О В И Л А:
Позивачі звернулися із позовом до суду, вказавши, що вони є співвласниками цегельного заводу по АДРЕСА_1, у відповідних долях 71 і 29 відсотків. 15 червня 2007 року позивачі уклали договір купівлі-продажу цегельного заводу із ОСОБА_6, який діяв в інтересах ОСОБА_5, за 99099 грн. Договором було передбачено відстрочку платежу до 01 грудня 2008 року. Покупці до цього часу не розрахувались за придбаний комплекс а тому просили розірвати договір купівлі-продажу комплексу цегельного заводу, визнати недійсною реєстрацію права власності на комплекс цегельного заводу за ОСОБА_5, стягнути з відповідачів штрафні санкції за неналежне виконання договору, стягнути орендну плату по договору оренди від 1.04.2008 року.
Рішенням Підволочиського районного суду від 27 жовтня 2010 року у вимогах про розірвання договору купівлі-продажу, визнання недійсною реєстрації права власності за ОСОБА_5 комплексу по АДРЕСА_1, стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання договору від 15 червня 2007 року, стягнення орендної плати по договору оренди від 01 квітня 2008 року — відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі. Посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апелянти в судове засідання систематично не з”являються, про що подають заяви. В останній заяві ОСОБА_4 просить справу відкласти за негативним станом здоров”я, однак ця заява, як і попередні, нічим не підверджена. ОСОБА_4 у відповідності до доручення (а.с.152) являється представником ОСОБА_3, а тому його повідомлення у відповідності до п.5 ст.76 ЦПК України є належним повідомленням ОСОБА_3.
Заслухавши відповідача ОСОБА_6 його представника ОСОБА_2 дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, вбачається що апеляція до задоволення не підлягає.
Так відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того що відповідачі повністю розрахувались за придбаний ними у позивачів на підставі договору купівлі - продажу від 15.06.2007 року майновий комплекс цегельного заводу, а тому підстав для його розірвання та стягнення штрафних санкцій немає, як і відсутні підстави визнавати державну реєстрацію права власності на придбане майно недійсною.
З таким висновком суду першої інстанції колегія погоджується .
Так судом першої інстанції вірно встановлено що 15 червня 2007року між ОСОБА_4, ОСОБА_3 (продавцями) та ОСОБА_6, діючого від імені ОСОБА_5 - (покупцем) був укладений нотаріально завірений договір купівлі-продажу комплексу цегельного заводу. Згідно цього договору продавці зобов’язалися передати у власність покупцю комплекс під номером 1-а по вул. 3ацерква в с. Остап’є Підволочиського р-ну Тернопільської області, а покупець зобов’язався прийняти комплекс, сплатити ціну продажу. Пунктом 5-м цього договору визначено, що продаж за домовленістю сторін вчиняється за 99099,00 грн., розрахунок за комплекс буде здійснено до 01 грудня 2008року шляхом передачі грошей готівкою.
Права Були та ОСОБА_4 на власність майновим комплексом заводу підтверджуються витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 13.11.2006р. №12484631 де зазначено, що комплекс по вул. 3ацерква 1-а в с. Остап’є Підволочиського району належить ОСОБА_4, частка якого складала 71/100 частин та ОСОБА_3, частка якої складала 29/100 частин. Згідно чого майновий комплекс складається з цегляної печі для випалу цегли, цегляної компресорної, цегляного складу з побутовими кімнатами, піднавіси (дер. стовпи), піднавіс (мет.стовпи). Комплекс належить продавцям - ОСОБА_4 - 71/100 частина комплексу на підставі рішення Підволочиського райсуду від 15.12.2003 року, ОСОБА_3 CP. - 29/100 частин комплексу на підставі рішення виконкому Остап’євської сільської ради №3 від 28.02.2005року.
Доводи апелянта що до цього 14.05.2007 року між тимиж сторонами було укладено письмові договори купівлі-продажу обладнання цього ж цегельного заводу, за якими продано відповідачам транспортер для переміщення цегли та преси по виготовленню цегли ФМК-8 та ФМК- 21, за що ними отримано від ОСОБА_1 та ОСОБА_5 430 000 грн. і цю оплату суд першої інстанції помилково зарахував в оплату по договору від 15.06.2007 року, є невірними.
Так у відповідності до ст. 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.
Таким чином зазначене обладнання, яке ніби то окремо відчужувалось від майнового комплексу входило до його складу, як необхідне устаткування оскільки було встановлено на заводі з часу його створення, ще до придбання ОСОБА_4 та ОСОБА_3.
Колегією не заперечується право бувших співласників заводу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відчуджувати частину майнового комплексу, однак у відповідності до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Як вбачається з письмових договорів купівлі - продажу обладнання (а.с.79-93) вартість зазначеного в них устаткування більш ніж в чотири рази пепревищує ціну проданого через місяць майнового комплексу заводу, а тому відчудження цієї більшої частини майнового комплексу повино було нотаріально посвідчуватись і тільки в такому разі цей договір створював би відповідні права та обов”язки.
У відповідності до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Також в договорах від 14.05.2007 року п. 3 передбачено про те що передача покупцю об'єкта продажу здійснюється продавцем протягом пяти робочих днів з моменту надходження коштів за об'єкт купівлі-продажу у розмірі повної плати, яка встановлена п.п.2,2 цього договору та засвідчується актом приймання передачі. Таким чином на час укладення договору купівлі- продажу майнового комплексу від 15.06.2007 року жодної проплати по оспорюваному договору купівлі-продажу обладнання проведено не було. Устаткування знаходилось у власності покупців і в силу ст. 191 ЦК України входило в майновий комплекс цегельного заводу, який був відчуджений продавцями по договору від 15.06.2007 року.
Як вбачається з розписок, які визнаються сторонами, проплата за майновий комплекс почала здійснюватись з 17.06.2007 року (а.с.48-54) тобто після укладення договору купівлі-продажу майнового комплексу від 15.06.2007 року. В період з 14.05.2007року по 15.06.2007 року ніякої проплати не проводилось, що ще раз свідчить про нікчемність договорів купівлі продажу устаткування від 14.05.2007 року.
А отже суд першої інстанції вірно не взяв зазначений договір від 14.05.2007 року до уваги.
Доводи про невиконання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 умов договору від 15.06.2007 року в частині оплати коштів до 1.12.2008 року , як це передбачено у п. 5 договору, спростовуються розписками, які визнані сторонами, згідно яких за період із 17.06.2007 по 9.08.2008 року року позивач ОСОБА_7 отримав від боржників 100750 гривень та 8.500 доларів США, позивач ОСОБА_3 отримала - 125750 гривень і 8500 доларів США.
У відповідності до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Таким чином зобов”язання виконано сторонами у відповідності до вимог договору від 15.06.2007 року, а підтвердження виконання зобов”язання здійснено у відповідності до вимог законодавства.
Доводи апелянта про те що у відповідності до п.11 Договору факт повного розрахунку повинен бути підтвердженим нотаріально посвідченою заявою продавця про розрахунок є невірним, оскільки викладена у договорі обставина підтвердження виконання зобов”язання, суперечить вимогам ст. 545 ЦК України та вимогам ділового обороту, оскільки залежить тільки від волі продавця (кредитора) і заперечує право покупця (боржника) на підтвердження виконання зобов”язання, що є незаконним а тому не приймається судом до уваги.
Таким чином договір купівлі продажу майнового комплексу від 15.06.2007 року виконаний сторонами повністю. Майновий комплекс передано ОСОБА_5 та його довіреній особі ОСОБА_6, які користувались та володіли зазначеним майном та здійснювали виробничу діяльність з часу укладення договору, а кошти за придбане майно повністю передані продавцям чим виконано всі істотні умови договору купівлі-продажу передбачені ст.655 ЦК України. Відповідно не має підстав до застосування штрафних санкцій, оскільки порушення вимог договору не встановлено.
Доводи апеляції про те що порушено порядок державної реєстрації права власності за покупцями є теж невірними, оскільки п.11 договору передбачено його державна реєстрація та те що винекнення права власності на комплекс настає з моменту державної реєстрації та повного розрахунку за проданий майновий комплекс, що покупцями було зроблено і це відповідає вимогам ст. 331 ЦК України.
Також судом першої інстанції вірно відмовлено у стягненні орендної плати з ОСОБА_6 за договором від 1.04.2008 року, оскільки на час укладення зазначеного договору оренди покупцем ОСОБА_5 було сплачено всю суму за договором купівлі-продажу від 15.06.2007 року і він вважався належним покупцем зазначеного майна, а отже мав право володіння та користування зазначеним майном. ОСОБА_7 та ОСОБА_3 втратили право ним розпоряжатись, що підтверджується тим, що всупереч умові п. 2.1.1. складеного договору оренди, вони не передавали приміщення по акту прийому-передачі.
Також слід виключити з мотивувальної частини рішення зайві посилання про те що позивачі не володіли пресом та транспортером по виготовленню цегли на тій підставі що вони не були внесені в їх свідоцтво про державну реєстрацію, оскільки державній реєстрації підлягають тільки приміщення, а зазначене устаткування входить в майновий комплекс на підставі закону.
За вказаних обставин рішення суду є законним та обгрунтованим, підстав для його зміни чи скасування колегія не вбачає.
Керуючись п.1ч.1 ст. 307, ст.ст.308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Підволочиського районного суду від 27 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на протязі 20 днів.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області Гурзель І.В.