.     Справа № 22ц – 1010               Головуючий у 1-й інстанції – Сенюх М.З.  

  Категорія – 57               Доповідач – Демкович Ю.Й.  

УХВАЛА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

05 серпня 2010 року.      

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області у складі:  

головуючої судді Демковича Ю.Й.,  

суддів Ходоровського М.В., Хоми М.В.,  

при секретарі Юрдизі Н.Р.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тернополя цивільну справу  

за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Лановецькому районі  

на постанову  Лановецького районного суду Тернопільської області від 29 січня  2010 року  

по справі за позовом   ОСОБА_1        

до управління Пенсійного фонду України в Лановецькому районі /надалі «управління»/  

про стягнення недоплаченої державної соціальної допомоги,  

  ВСТАНОВИЛА:  

  Позивач з   вернувся з вимогами до   Управління про визнання дій останнього  неправомірними та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії як дитині війни   за період із 2006 року по 2009 рік (включно), вважаючи, що згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» /надалі «Закон»/ має право на одержання пенсії, підвищеної на 30% мінімальної пенсії за віком, а відповідач не проводить підвищення та перерахунку пенсії.  

Постановою Лановецького районного суду від 29.01.10 позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії управління щодо невиплати позивачу підвищення до пенсії. Зобов’язано відповідача  провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період із 09.07.07 по 31.12.07 та  з 22.05.08 по 31.12.08 з врахуванням виплачених у 2008 році сум. У задоволенні решти вимог відмовлено.  

В апеляційній скарзі управління просить скасувати постанову та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.  

Заслухавши доповідача, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, колегія суддів вважає, що  скарга до задоволення не підлягає.  

Задовольняючи позовні вимоги, суд керувався тим, що управління як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону й здійснити позивачу відповідні нарахування (за той період, коли дія цієї норми не була зупинена), але у порушення вимог вказаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.  

Із таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам чинного законодавства і ґрунтується на матеріалах справи.  

Судом встановлено, що позивач отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.  

Протягом 2007-2009 років позивачу не було нараховано і виплачено підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з мотивів відсутності механізму розрахунку, а також, що у ст. 6 Закону не вказано, яким саме органом, за рахунок яких коштів і джерел фінансування та в якому процедурному порядку здійснюється їх призначення та виплата. Відсутність нарахувань та часткове нарахування у 2008 році підтверджується довідкою НОМЕР_1.  

Ст. 6 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.  

П. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону   зупинено на 2007 рік із врахуванням вимог ст. 11 цього Закону.  

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.07 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення п.12 ст. 71 та ст. 11 Закону.  

Пп. 2 п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» змінено редакцію ст. 6 Закону, проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.08 ці зміни також визнані неконституційними, оскільки за правилами ч. 2 ст. 3 Закону державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.  

У силу ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КС України рішення про їх неконституційність. Разом із цим, на підставі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Відповідно до п.п.7 п.2.2 Положення про управління Пенсійного фонду в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року, управління відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші соціальні виплати відповідно до чинного законодавства.  

За вказаних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що позивачу з 09.07.07 по 31.12.07 та з 22.05.08 по 31.12.08 повинна була нараховуватись підвищена пенсія, яка передбачена для дітей війни. Відмова в такому нарахуванні та виплаті є протиправною бездіяльністю відповідача.  

Тому, колегія суддів приходить до висновку, що судом вірно вирішено вимоги щодо зобов’язання управління здійснити нарахування та виплату позивачу згаданої надбавки у цей період.  

Доводи апелянта щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни на увагу не заслуговують, оскільки фінансування цих видатків не є предметом цього спору.  

Проблеми надання бюджетних коштів управлінню для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядались.  

З урахуванням того, що законодавством України у 2009 році дію ст. 6 Закону не зупинено, тому управління було зобов’язане проводити нарахування та виплату спірних виплат. Однак, суд не зобов’язав відповідача до вчинення цих дій.  

Враховуючи вимоги ст. 303 ЦПК Країни та  відсутність скарги позивача, апеляційна інстанція не вбачає підстав для скасування постанови суду. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.  

Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-  

  УХВАЛИЛА :  

  Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Лановецькому районі Тернопільської області відхилити.  

Постанову Лановецького районного суду Тернопільської області від 29 січня 2010 року залишити без змін.  

Ухвала  оскарженню не підлягає.  

  Головуючий - підпис  

Судді - два підписи  

З оригіналом згідно:  

  Суддя апеляційного суду  

Тернопільської області           Ю.Демкович