АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ  

ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

20 липня 2010 р.     м. Тернопіль  

Суддя судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області Лекан І.Є.:  

за участю ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2,  

розглянувши адміністративну справу за апеляцією ОСОБА_1 на постанову Кременецького районного суду від 30 червня 2010 року,  

встановила:  

Постановою судді Кременецького районного суду від 30 червня 2010 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КпАП України і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2550 гривень.  

Згідно даної постанови ОСОБА_1. 14 травня 2010 року о 16 годині 20 хвилин в с. Іква Кременецького району Тернопільської області керував транспортним засобом “Віпер” без номерного знаку та на вимогу працівника міліції пройти медичний огляд для визначення стану алкогольного сп’яніння відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України.  

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову суду скасувати та закрити провадження по справі, посилаючись на те, що він не керував транспортним засобом, а віз, ідучи поряд, його в ремонт, так як скутер був не справний. Працівники ДАІ, які під’їхали, вказали, що від нього є запах алкоголю та дали чистий бланк протоколу, де він під їх диктовку, злякавшись написав, що керував скутером та в лікарню їхати відмовляється. Також, вказує, що свідків при цьому не було та працівники ДАІ не пропонували йому їхати в медичний заклад на огляд. Зазначає, що суддя при накладенні адміністративного стягнення не врахував, що до нього, як неповнолітнього можливе застосування ст. 34 КпАП України, а також пом’якшуючі обставини: позитивна характеристика та те, що шкоди нікому не спричинено. Апелянт також посилається, що було відхилено його клопотання, щоб його інтереси представляв його батько та в постанові вказано по батькові, що він ОСОБА_1, хоча він ОСОБА_1.  

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши скаржника, його захисника, які підтримали подану апеляцію, приходжу до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.  

Доведеність вини та кваліфікація дій ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КпАП України доведена належним чином розглянутими, оціненими та викладеними у постанові суду доказами, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненням правопорушника, написаним власноручно, що керував скутером в лікарню їхати для визначення стану алкогольного сп’яніння відмовився.  

Протокол про адміністративне правопорушення складений в присутності свідків, які підтвердили вчинення ОСОБА_1 правопорушення письмовими поясненнями, даний протокол ніким не оскаржений та не спростований, а тому являється належним доказом по справі.  

Наведені докази спростовують посилання апелянта на те, що йому працівники ДАІ не пропонували пройти медогляд та що він за кермом скутера не був.  

Суд не може взяти до уваги пояснення свідка ОСОБА_4, оскільки даний свідок при складанні протоколу не була присутня.  

Не заслуговують на увагу твердження скаржника про відхилення суддею його клопотання про допуск його інтересів законного представника батька ОСОБА_5, оскільки будь-яке його клопотання в матеріалах справи відсутнє.  

Відповідно до ч.2 ст. 13 КпАП України, у разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених ..., частинами першою, другою і третьою статті 130 цього Кодексу, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком ст. 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу. З диспозиції даної статті вбачається, що застосувати ст. 24-1 КпАП право судді, а не обов’язок.  

Також, слід вважати помилковим, що правопорушника по батькові в постанові суду вказано ОСОБА_1, хоча він є ОСОБА_1, що вбачається з матеріалів справи.  

Адміністративне стягнення на ОСОБА_1 накладено у відповідності до вимог ст. 33-34 КпАП України в мінімальному розмірі санкції ч.1 ст. 130 КпАП України з врахуванням його особи та характеру вчиненого правопорушення, всіх пом’якшуючих обставин, є справедливим та достатнім для виправлення правопорушника, а тому підстав для зміни чи скасування постанови суду не вбачаю.  

На  підставі наведеного, керуючись ст.ст. 293, 294 КпАП України,-  

постановила:  

Скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення, а постанову Кременецького районного суду від 30 червня 2010 року щодо нього — без змін.  

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.  

  Суддя судової палати в кримінальних справах  
апеляційного суду Тернопільської області     підпис  

  З оригіналом згідно:  

Суддя апеляційного суду  

Тернопільської області                                                                Лекан І.Є.