ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2006 р. | № 32/519 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Північний
гірничо-збагачувальний комбінат”
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2006р.
та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 03.04.2006р.
у справі № 32/519
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Глобус-КР”
до Відкритого акціонерного товариства
“Північний гірничо-збагачувальний комбінат”
про стягнення 279 443,74 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився,
від відповідача: Рукавішніков К.Р. (дов.№23/81 від 06.02.06),
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Глобус-КР” звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” і просило суд стягнути з останнього, з врахуванням уточнення позовних вимог, 90 021,70 грн., у тому числі 72 988,0 грн. основного боргу, 13 758,24 грн. інфляційних втрат та 3 275,46 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем взятого на себе зобов’язання за договором підряду №940 від 15.05.2001р. щодо оплати виконаних позивачем робіт за травень 2001р. –травень 2002р. Виконання позивачем своїх зобов’язань за вказаним договором підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання виконаних робіт.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2006р. (суддя Васильєв О.Ю.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.04.2006р. (головуючий, суддя Чоха Л.В., судді Лисенко О.М., Головко В.Г.), позов задоволено: присуджено до стягнення з відповідача 72 988,0 грн. заборгованості за договором підряду, 13 758,24 грн. інфляційних втрат, 3 275,46 грн. 3 % річних та судові витрати.
Рішення та постанова мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань щодо оплати виконаних позивачем підрядних робіт по прочищенню каналізаційних мереж та мереж промислових стоків.
При цьому, судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами укладено договір підряду №940 від 15.05.2001р., відповідно до якого, позивач взяв на себе зобов’язання виконати роботи по прочищенню каналізаційних мереж та мереж промислових стоків, а відповідач –оплатити виконані роботи.
Відповідно до пункту 3.2. договору оплата виконаних робіт здійснюється замовником (відповідачем) на підставі оформленого сторонами акта передачі-приймання робіт протягом 30 днів з моменту пред’явлення підрядником (позивачем) платіжних вимог.
Платіжні вимоги №№27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36 від 30.06.2004р. про оплату виконаних робіт направлялися позивачем на адресу відповідача 02.07.2004р. (а.с.42). Таким чином, строк оплати виконаних робіт настав 05.08.2004р. (02.07.2004р. + 5 дн. + 30 дн.).
Враховуючи, що відповідач за виконані позивачем роботи розрахувався лише частково, суди двох інстанцій, керуючись положеннями пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень та ст.ст.525, 526, 625, 837 Цивільного кодексу України, дійшли висновку про задоволення позовних вимог, з врахуванням їх уточнень від 02.02.2006р.
Не погоджуючись з рішенням та постановою у даній справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення та постанова в частині стягнення 3% річних у сумі 3 275,46 грн. та інфляційних втрат у сумі 13 758,0 грн. суперечать приписам ч.4 ст.12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ч.2 ст.625 ЦК України, ст.43 ГПК України, оскільки ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.01.2005р. №Б15/1/05 було порушено провадження у справі про банкрутство відповідача і введений мораторій на задоволення вимог кредиторів. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), а також не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань щодо податків і зборів (обов’язкових платежів).
На думку скаржника нарахування передбачених ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат є одним із заходів відповідальності за порушення зобов’язань, тому вони відносяться до інших санкцій за неналежне виконання грошових зобов’язань у розумінні ст.12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. У зв’язку з чим скаржник стверджує, що суди двох інстанцій помилково присудили до стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.
В частині присудження до стягнення з відповідача суми основного боргу, скаржник рішення та постанову не оскаржує.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ст.4 ЦК УРСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки. Відповідно до цього цивільні права і обов’язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.151 ЦК УРСР договір (багатостороння угода) є однією з підстав виникнення зобов’язань.
При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами у справі укладено договір №940 від 15.05.2001р., відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов’язання виконати роботи по прочищенню каналізаційних мереж та мереж промислових стоків, а відповідач –оплатити виконані роботи.
Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків визначених ним та, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, за своєю правовою природою є договором підряду.
Відповідно до ст.332 ЦК УРСР, чинного на момент виникнення правовідносин між сторонам, за договором підряду підрядник зобов’язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов’язується прийняти й оплатити виконану роботу. Положення цієї статті кореспондується з положеннями ст.837 ЦК України.
Предметом спору у даній справі є неналежне виконання відповідачем обов’язку, визначеного договором №940 від 15.01.2001р. щодо сплати коштів за виконані роботи.
Суди двох інстанцій, встановивши наявність заборгованості відповідача перед позивачем за виконані роботи, дійшли правильного висновку про те, що вона підлягає стягненню з врахуванням індексу інфляції та 3% річних.
Посилання скаржника на безпідставне стягнення судами з відповідача сум інфляційних нарахувань і процентів річних, оскільки ці суми не підлягають стягненню в силу положень ч.2 ст.12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, є помилковим, бо ґрунтуються на неправильному витлумаченні вказаної правової норми.
Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, чинній на час ухвалення рішення) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). За визначенням термінів, вживаних у цьому Законі, грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України (абзац сьомий статті 1).
Такі підстави передбачені, зокрема, частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року, згідно з якою боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи викладене, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, як його визначено у статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Скаржник безпідставно ототожнює зазначені складові грошового зобов'язання із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань у розумінні абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього Закону.
Отже, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування оскаржуваних рішення та постанови немає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.04.2006р. у справі №32/519 - без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій