ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

20 червня 2006 р.

№ 13/98

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    Кузьменка М.В.,

судді                                        Васищака І.М.

судді                                        Палій В.М.,

розглянувши    касаційне подання першого заступника прокурора

                         Івано-Франківської області

на                      рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2004р.

у справі            № 13/98

за позовом      Фізкультурно-спортивного товариства “Колос” головного управління

                         агропромислового комплексу

до                       Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради

3-тя особа            Обласне бюро технічної інвентаризації

про                         визнання права власності на майно,

за участю представників:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: не з’явився,

від 3-тьої особи: не з’явився,

від Генеральної прокуратури України: Семененко В.І. (заступ. начал. відділу посвід.№137)

ВСТАНОВИВ:

Фізкультурно-спортивне товариство “Колос” головного управління агропромислового комплексу звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, 3-тя особа Обласне бюро технічної інвентаризації та просило суд, враховуючи уточнення позовних вимог, визнати за ним право власності на спорткомплекс по вулиці Сахарова, 38 у місті Івано-Франківськ та зобов’язати Виконавчий комітет Івано-Франківської міської Ради видати позивачу свідоцтво про право власності на спорткомплекс “Колос” по вул.Сахарова 38 у м.Івано-Франківську (а.с.45).

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2004р. (суддя Шкіндер П.А), з врахуванням ухвали цього ж суду від 16.12.2004р. про виправлення описки, позов задоволено: визнано право власності на спорткомплекс (будівлі та споруди) по вулиці Сахарова, 38 у м.Івано-Франківськ за Івано-Франківським кооперативно-профспілковим фізкультурно-спортивним товариством “Колос”, м.Івано-Франківськ, вул.Сахарова, 38.

Рішення суду мотивоване тим, що на підставі розпорядження №20-р від 10.01.1995 року Івано-Франківської обласної ради народних депутатів відбулася передача 02.03.1995 року у власність фізкультурно-спортивному товариству “Колос”  від Головного управління (департаменту) з гуманітарних питань облвиконкому  спорткомплексу “Олімп” по вул.Сахарова, 38 в м.Івано-Франківську, про що свідчить акт передачі від 02.03.1995р.року.

10 жовтня 2003 року Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації видало фізкультурно-спортивному товариству “Колос” технічний паспорт на фізкультурно-оздоровчий комплекс “Колос” (який раніше називався спорткомплекс “Олімп”).

Таким чином, керуючись пунктом 4 ст.11 ЦК України, ст.328 ЦК України та пунктом 10 “б” ст.30 Закону України “Про місцеве самоврядування”, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з 02.03.1995 року по сьогоднішній день фізкультурно-спортивне товариство “Колос” має на праві власності спорткомплекс по вул.Сахарова, 38 в м.Івано-Франківську  на законних підставах.

Не погоджуючись з  вказаним рішенням, перший заступник прокурора Івано-Франківської області вніс до Вищого господарського суду України касаційне подання, в якому просить суд його скасувати, як таке, що ухвалене з порушенням  норм матеріального та процесуального права,  та ухвалити нове рішення про  відмову у задоволенні позову. Зокрема, заступник прокурора посилається на те, що під час вирішення даного спору судом не було враховано наявність іншої особи, яка вважається власником спірного майна –Івано-Франківської обласної ради, яка реалізуючи своє право власності, уповноважила здійснювати управління належним їй майном Івано-Франківську облдержадміністрацію. Проте, остання, всупереч вимогам ст.24 ГПК України, не була залучена господарським судом  до справи в якості належного відповідача. Таким чином, судом ухвалено рішення про право особи, не залученої до участі у справі.

Порушення норм матеріального права, за твердженням заступника прокурора, полягає у незастосуванні судом чинних на час передачі спірного спорткомплексу Закону України “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоуправління”, постанови Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1980 року №285 “Про порядок передачі підприємств, об’єднань, організацій, установ, будинків і споруд”.

Позивач подав відзив на касаційне подання, в якому просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а касаційне подання без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.

Позивач також надіслав телеграму та 20.06.2006р. (до початку слухання справи) подав до канцелярії Вищого господарського суду України клопотання, в яких просив суд відкласти розгляд справи у касаційній інстанції з тих підстав, що директор підприємства позивача не зможе бути присутнім на засіданні суду, оскільки він знаходився на лікарняному.

Колегія суддів вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Розділом ХІІ1 ГПК України встановлені межі перегляду справи в касаційній інстанції. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального ми процесуального права. Тому, нез’явлення представників в засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційного подання, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційне подання таким, що підлягає  задоволенню частково з таких підстав.

Застосовуючи до спірних правовідносин  Цивільний кодекс України, який набрав чинності 01.01.2004р., суд першої інстанції не врахував положення ст.5 цього Кодексу, якою визначено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції спорткомплекс “Колос” по вул.Сахарова, 38 в м.Івано-Франківську перебуває  у позивача з 02.03.1995 року на підставі розпорядження Івано-Франківської обласної Ради народних депутатів від 10.01.1995 року №20-р “Про передачу приміщень” (а.с.19)  та акта від 02.03.1995р. передачі у власність Івано-Франківської обласної ради фізкультурно-спортивного товариства “Колос” приміщення спорткомплексу “Олімп” по вулиці Сахарова, 38, що було в підпорядкуванні Головного управління (департаменту) з гуманітарних питань облвиконкому (а.с.23-24).

Відповідно до ст.86 ЦК УРСР (у редакції, яка діяла у березні 1995 р. - момент визначений судом як момент виникнення права власності у позивача на спірне майно) та ст.4 Закону України “Про власність” (у редакції по 11.04.1995р.) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Відповідно до ст.31 Закону України “Про власність” до  державної  власності  в Україні належать загальнодержавна  (республіканська)  власність і   власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Згідно ч.2 ст.31 названого Закону суб'єктами    права     комунальної     власності     є адміністративно-територіальні  одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Частиною 1 ст. 35 Закону визначено, що об'єктами  права  комунальної  власності  є   майно,   що забезпечує  діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти  місцевих  бюджетів,  державний   житловий   фонд,   об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури,  охорони  здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване  майно,  передане відповідним  підприємствам,  установам, організаціям; а також інше майно,  необхідне  для  забезпечення  економічного  і  соціального розвитку відповідної території.

Підстави набуття права власності визначені Цивільним кодексом УРСР, Законом України “Про власність” та іншими нормативно правовими актами.

На момент передачі спірного майна позивачу був чинним Закон України “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” №533-ХІІ від 07.12.1990р., відповідно до частини 7 статті 7 якого, передавати об’єкти комунальної власності у тимчасове або постійне користування, оренду, продавати їх підприємствам (об’єднанням), організаціям і установами, окремим громадянам та об’єднанням громадян відповідно до законів про приватизацію, а також перерозподіляти об’єкти комунальної власності на договірній та конкурсній основі між власними підприємствами (об’єднаннями), організаціями і установам мають право  органи місцевого самоврядування, якими, в силу ст.1 названого закону є  сільські, селищні, міські Ради народних депутатів.

При цьому перелік майна, що перебуває у комунальній власності, порядок передачі, купівлі, продажу, а також перелік державного майна, що безоплатно передається у власність відповідних адміністративно-територіальних одиниць, порядок розгляду спорів, які виникають при цьому, визначаються законодавством України (частина 11 ст.7 Закону).

Відповідно до ст.22 Закону Рада народних депутатів в межах своєї компетенції приймає рішення. Рішення ради приймається більшістю від загальної кількості обраних депутатів Ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення Ради, прийняті в межах їх компетенції є обов’язковими для виконання їх органами, місцевими державними адміністраціями, підприємствами (об’єднаннями), організаціями і установами, а також громадянами.

Судом першої інстанції при вирішенні даного спору, що виник відносно права власності на спірний спорткомплекс, не враховано, що норми зазначеного закону є спеціальними щодо передачі спірного комунального  майна.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний спорткомплекс, про визнання права власності на яке звернувся позивач з позовом до суду, є комунальною власністю Івано-Франківської обласної ради.

Дійшовши висновку про те, що спірне майно належить позивачу на праві власності, суд першої інстанції не дослідив належним чином питання відносно того, чи приймалося рішення відповідним органом місцевого самоврядування  про безоплатну передачу цього майна (спорткомплекс “Олімп” по вул.Сахарова, 38 в м.Івано-Франківську),  яке перебуває у комунальній власності, у власність позивача, а саме рішення, яке б змінило  правовий режим спорткомплексу з права комунальної власності на право власності кооперативно-профспілкового фізкультурно-спортивного товариства “Колос”.

Колегія суддів погоджується з доводами, викладеними у касаційному поданні, відносно того, що розпорядження Заступника голови Івано-Франківської обласної Ради народних депутатів від 10.01.1995 року №20-р “Про передачу приміщень” (а.с.19),  не є рішенням ради народних депутатів про передачу позивачу безоплатно у власність спірного спорткомплексу у розумінні ст.22  Закону України “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування”. Не може бути  доказом набуття позивачем права власності на спорткомплекс й акт від 02.03.1995р. передачі у власність Івано-Франківської обласної ради фізкультурно-спортивного товариства “Колос (а.с.23-24), оскільки цей акт є лише способом виконання названого вище розпорядження від 10.01.1995р. №20-р., тобто формою фіксації певних юридично-значимих дій сторін за цим актом, а саме: фіксування моменту переходу будівлі до користувача та набуття ним цих прав.

Таким чином, суд першої інстанції  припустився порушення вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи і частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Окрім того, при вирішенні даного спору місцевим господарським судом не з’ясовувалося повною мірою наявність чи відсутність спору про право власності на спірне майно саме між позивачем та  відповідачем –виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради.

Також, у порушення ст.1 ГПК України,  судом першої інстанції не перевірено належним чином правоздатність позивача на час звернення до суду з позовом,  оскільки в матеріалах справі відсутні належним чином завірені копії правовстановлюючих документів позивача. Ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції, маючи необхідні повноваження, не вжив всіх законних заходів для з’ясування правового становища позивача: часу створення і його дії у статусі суб’єкта з правами юридичної особи.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд для достовірного з’ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення даного спору.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційне подання першого заступника прокурора Івано-Франківської області задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2004р. у справі №13/98  скасувати.

3. Справу направити до господарського суду Івано-Франківської області на новий розгляд.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

          Суддя                                                                                В.М.Палій