ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 753/10007/15-к

провадження № 51-7562км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

захисників ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

потерпілого ОСОБА_7 ,

представника потерпілого ОСОБА_8 ,

прокурора ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу та доповнення до неї засудженого ОСОБА_10 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Ямпільчик Чемеровецького району Хмельницької області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 ), не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 289, частинами 3, 4 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2022 року ОСОБА_10 засуджено: за ч. 3 ст. 358 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 4 роки, а на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності; за ч. 4 ст. 358 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, а на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Цим же вироком ОСОБА_10 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 289 КК на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності, за ч. 3 ст. 289 КК (у редакції Закону України від 15 квітня 2008 року № 270-VI) на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарань ОСОБА_10 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.

Постановлено стягнути з ОСОБА_10 на відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілих: ОСОБА_7 - 113 979,28 грн, ОСОБА_11 - 80 350,30 грн, ОСОБА_12 - 215 761,64 грн, ОСОБА_13 - 121 272,20 грн, а також на відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 та ОСОБА_15 по 40 000 грн кожному.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_10 винуватим у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно, що завдало значної та великої матеріальної шкоди, а також у підробленні офіційного документа, який посвідчується приватним нотаріусом і який надає права, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, та у використанні завідомо підробленого документа, скоєних за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, у період часу з 14 серпня 2013 року по 29 квітня 2014 року ОСОБА_10 з метою незаконного заволодіння транспортними засобами на сайтах мережі «Інтернет» знаходив оголошення про здачу в оренду автомобілів, телефонував за вказаними в оголошеннях номерами телефонів та домовлявся про зустріч з власниками транспортних засобів або з особами, що їх представляли. Під час зустрічей у м. Києві ОСОБА_10 з метою введення потерпілих в оману та створення уявлення про вигідність передачі йому майна, повідомляв володільцям транспортних засобів або особам, що їх представляли, неправдиву інформацію про свій намір тимчасової оренди або подальшого придбання автомобілів, узгоджував умови тимчасової оренди або короткострокового користування автомобілів, писав розписки, або ж підписував договори про взяття автомобілів в оренду чи про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, заздалегідь не маючи на меті виконувати взяті на себе зобов`язання. Потерпілі, будучи введеними в оману, передавали ОСОБА_10 належні їм автомобілі, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ключі від замка запалювання автомобіля. Після заволодіння у такий спосіб транспортними засобами ОСОБА_10 розпоряджався ними на власний розсуд, а саме реалізовувавїх іншим особам, передаючи при цьому свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та комплект ключів, чим завдав потерпілим матеріальної шкоди, у тому числі значної та великої.

Зокрема, 21 січня 2014 року ОСОБА_10 заволодів автомобілем «Daewoo Lanos», державний номерний знак (далі - д. н. з.) НОМЕР_1 , вартістю 47 338,80 грн, що належав ОСОБА_16 , завдавши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.

Крім цього, ОСОБА_10 незаконно заволодів 14 транспортними засобами, завдавши потерпілим значної матеріальної шкоди, а саме:

- 14 серпня 2013 року - автомобілем «Geely FE-1», д. н. з. НОМЕР_2 , вартістю 83 119,97 грн, що належав ОСОБА_17 ;

- 03 листопада 2013 року - автомобілем«Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_3 , вартістю 80 350,30 грн, що належав ОСОБА_11 ;

- 18 грудня 2013 року - автомобілем «Daewoo Lanos TF 69Y», д. н. з. НОМЕР_4 , вартістю 47 009,20 грн, що належав ОСОБА_18 ;

- 21 грудня 2013 року - автомобілем «Chevrole Lacetti», д. н. з. НОМЕР_5 , вартістю 110 871,70 грн, що належав ОСОБА_19 ;

- 10 січня 2014 року - автомобілем «Daewoo Lanos», д. н. з. НОМЕР_6 , вартістю 65 460 грн, що належав ОСОБА_20 ;

- 13 січня 2014 року - автомобілем «Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_7 , вартістю 107 192,10 грн, що належав ОСОБА_21 ;

- 28 січня 2014 року - автомобілем «Opel Vivaro», д. н. з. НОМЕР_8 , вартістю 85 080,57 грн, що належав ОСОБА_15 ;

- 06 лютого 2014 року - автомобілем «Volkswagen Transporter», д. н. з. НОМЕР_9 , вартістю 99 621,60 грн, що належав ОСОБА_14 ;

- 12 лютого 2014 року - автомобілем «Ford Transid», д. н. з. НОМЕР_10 , вартістю 94 342,95 грн, що належав ОСОБА_22 ;

- 01 березня 2014 року - автомобілем «Hyundai Sonata», д. н. з. НОМЕР_11 , вартістю 121 272,02 грн, що належав ОСОБА_23 ;

- 10 березня 2014 року - автомобілем «Peugeot Parter», д. н. з. НОМЕР_12 , вартістю 59 761,68 грн, що належав ОСОБА_24 ;

- 17 березня 2014 року - автомобілем «ZAZ Vida», д. н. з. НОМЕР_13 , вартістю 91 069,36 грн, що належав ОСОБА_25 ;

- 19 березня 2014 року - автомобілем «Skoda Oktavia», д. н. з. НОМЕР_14 , вартістю 83 234,30 грн, що належав ОСОБА_26 ;

- 29 квітня 2014 року - автомобілем «Ford Fusion», д. н. з. НОМЕР_15 , вартістю 113 979,28 грн, що належав ОСОБА_7 .

Також ОСОБА_10 21 лютого 2014 року незаконно заволодів автомобілем «Toyota Corolla», д. н. з. НОМЕР_16 , вартістю 215 761,64 грн, що належав ОСОБА_12 , чим завдав потерпілому великої матеріальної шкоди на вказану суму.

Крім того, ОСОБА_10 , незаконно заволодівши автомобілем «Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_7 , що належав на праві власності ОСОБА_21 , вступив у злочинну змову з невстановленими слідством особами з метою підроблення довіреності від імені ОСОБА_27 на право керувати та розпоряджатися цим автомобілем, при цьому надав свої анкетні відомості та передане йому потерпілою ОСОБА_21 свідоцтво про реєстрацію згаданого транспортного засобу на ОСОБА_27 . У подальшому невстановленою слідством особою було підроблено паспорт та облікову картку платника податків на ім`я ОСОБА_27 . Згодом 24 січня 2014 року невстановлена слідством особа, яка видала себе за ОСОБА_27 , надала приватному нотаріусу ОСОБА_28 у АДРЕСА_3 ) вказані підроблені документи та передане ОСОБА_10 свідоцтво про реєстрацію автомобіля «Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_7 , на підставі яких ОСОБА_28 склала та посвідчила довіреність, до якої було внесено неправдиві відомості про те, що ОСОБА_27 уповноважує ОСОБА_10 бути її представником з питань, пов`язаних з експлуатацією та відчуженням автомобіля «Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_7 .

Отримавши зазначену довіреність, ОСОБА_10 , достовірно знаючи, що вона є підробленою, 31 січня 2014 року використав її, надавши приватному нотаріусу ОСОБА_29 у АДРЕСА_4 ) разом зі своїми паспортом та обліковою карткою платника податків, а також свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля «Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_7 , на ОСОБА_27 . На підставі вказаних документів приватним нотаріусом ОСОБА_30 було складено та посвідчено довіреність, згідно з якою ОСОБА_10 від імені ОСОБА_27 (на підставі підробленої довіреності) уповноважує ОСОБА_31 розпоряджатися, експлуатувати, вчиняти правочини щодо користування автомобілем «Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_7 , що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_17 , належить ОСОБА_27 .

Крім цього, після незаконного заволодіння належним ОСОБА_11 автомобілем «Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_3 , ОСОБА_10 , з метою збуту зазначеного транспортного засобу, вступив у злочинну змову з невстановленими слідством особами з метою підроблення довіреності від імені ОСОБА_32 на право керувати та розпоряджатися вказаним автомобілем, при цьому надав свої анкетні дані, а також передане йому потерпілим свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. В подальшому невстановленою слідством особою було підроблено паспорт та облікову картку платника податків на ім`я ОСОБА_33 . Згодом 26 грудня 2013 року невстановлена слідством особа, яка видала себе за ОСОБА_11 , надала приватному нотаріусу ОСОБА_34 у АДРЕСА_5 ) указані підроблені документи та передане ОСОБА_10 свідоцтво про реєстрацію автомобіля «Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_3 , на підставі яких було складено та посвідчено довіреність, якою уповноважено ОСОБА_35 та ОСОБА_10 бути представниками ОСОБА_11 з питань, пов`язаних з експлуатацією та відчуженням автомобіля останнього.

Після отримання зазначеної довіреності 27 грудня 2013 року ОСОБА_10 , достовірно знаючи, що довіреність на його ім`я є підробленою, використав її, надавши її разом зі своїми паспортом та обліковою карткою платника податків, а також зі свідоцтвом про реєстрацію автомобіля «Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_3 , приватному нотаріусу ОСОБА_36 у АДРЕСА_6 ). На підставі наданих ОСОБА_10 документів ОСОБА_36 було складено та посвідчено довіреність, згідно з якою ОСОБА_10 , який діяв на підставі підробленої довіреності від імені ОСОБА_32 , уповноважив ОСОБА_35 бути представником його довірителя у відповідних органах ДАІ, Міністерстві транспорту, нотаріальних конторах, на митниці або в будь-яких інших установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх форми власності та підпорядкування з усіх без винятку питань, пов`язаних з експлуатацією та відчуженням автомобіля «Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_3 , що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_18 , належав ОСОБА_11 .

Київський апеляційний суд ухвалою від 25 жовтня 2023 року залишив вказаний вирок без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо нього вирок та ухвалу й призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування заявлених вимог скаржник зазначає, що його вину не було доведено належними і допустимими доказами, матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував, що він особисто підробляв документи, ставив у них підписи чи продавав орендовані ним авто; не підтверджено і наявності у нього умислу на заволодіння транспортними засобами; не доведено його обізнаності щодо фіктивності довіреностей, у тому числі на ім`я ОСОБА_11 . Уважає, що сам факт того, що він надавав для посвідчення довіреності свої анкетні дані та техпаспорт на авто не свідчить про його участь у вчиненні злочину, передбаченого ст. 358 КК. ОСОБА_10 стверджує, що сам є потерпілим у справі, оскільки був ошуканий групою осіб, у тому числі ОСОБА_37 , які завчасно спланували ці злочини і використовували його, не повідомивши про істинність своїх намірів, а коли він це зрозумів, йому перестали надавати кошти для сплати оренди та припинили будь-який зв`язок з ним. Наполягає, що автомобілі брав виключно для створення приватного підприємства з приватних перевезень, що не було спростовано судом. Водночас зазначає, що не може бути суб`єктом злочину, передбаченого ст. 289 КК, оскільки користувався авто за згодою їх власників. На переконання автора скарги суд був упередженим, оскільки незважаючи на наявність достатніх доказів про вчинення злочину групою осіб, злочин було інкриміновано йому як вчинений одноособово. Крім того, ОСОБА_10 указує на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги захисту, у порушення вимог ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) попри клопотання захисника безпідставно повторно не дослідив докази та постановив рішення, яке не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

У доповненні до касаційної скарги засуджений стверджує, що суд першої інстанції позбавив його можливості надати суду показання та викласти свою версію подій; натомість цей суд послався на його висловлювання, надані ним ( ОСОБА_10 ) в останньому слові, чим істотно порушив вимоги КПК. На думку сторони захисту апеляційний суд залишив поза увагою вказані порушення та не усунув їх. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції, з огляду на зміст апеляційної скарги захисника, зобов`язаний був повторно дослідити докази, чого зроблено не було. Крім того, автор скарги зазначає про суворість призначеного йому судом покарання, зазначаючи, що застосований за сукупністю кримінальних правопорушень принцип часткового складання покарань не відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції захисники ОСОБА_10 підтримали подану останнім касаційну скаргу з доповненнями до неї; потерпілий ОСОБА_7 та його представник - ОСОБА_8 заперечили проти її задоволення; прокурор вважала скаргу засудженого та доповнення до неї необґрунтованою.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторони захисту, думку потерпілого і його представника, міркування прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі з доповненнями до неї, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно зі ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених у вироку.

У касаційній скарзі з доповненнями до неї, за її змістом, засуджений не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, заперечує, по суті, достовірність фактичних даних, а також повноту судового розгляду, тоді як їх перевірки в силу закону (статті 433, 438 КПК) до повноважень суду касаційної інстанції не віднесено.

Як убачається з матеріалів цього кримінального провадження, висновок суду про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 289, частинами 3, 4 ст. 358 КК, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, що належать до предмета доказування, котрі підтверджено фактичними даними, дослідженими та перевіреними у змагальній процедурі під час розгляду провадження й оціненими відповідно до ст. 94 КПК.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_38 , ОСОБА_7 , ОСОБА_19 , ОСОБА_39 , ОСОБА_11 , ОСОБА_40 , свідків ОСОБА_41 , ОСОБА_42 ; даних, що містяться у: протоколах про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, протоколах огляду предмета, протоколах огляду місця події, протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, протоколах тимчасового доступу до речей і документів; копіях договорів оренди та про повну індивідуальну матеріальну відповідальність й додатків до них, копіях розписок; копіях свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу; експертних дослідженнях (почеркознавчих, товарознавчих експертиз); копіях квитанцій про сплату грошових коштів як орендної плати на рахунки потерпілих; даних, що містяться в документах щодо реєстраційних процедур з автомобілями, у тому числі, які стали підставою для зняття їх з обліку, а також на підставі інших документів, долучених до матеріалів кримінального провадження та досліджених судом, зміст яких детально відображено у вироку.

Так, потерпілий ОСОБА_14 у ході судового розгляду пояснив, що 6 лютого 2014 року він за попередньою домовленістю з ОСОБА_10 зустрівся з останнім з метою обговорення умов взяття належного йому (потерпілому) автомобіля «Volkswagen Transporter» в оренду. ОСОБА_10 пояснив, що у його сина є транспортна компанія і автомобіль буде використовуватися для перевезення деталей. ОСОБА_10 показав свій паспорт та пенсійне посвідчення працівника МВС. Оскільки після підписання договору оренди у ОСОБА_10 не вистачило коштів для сплати заставного внеску, він зателефонував сину і той запевнив ОСОБА_14 , що перерахує необхідну суму. Приблизно через годину платіж було здійснено й автомобіль передано ОСОБА_10 . Через деякий час почалися затримки з оплатою оренди, а на початку квітня 2014 року кошти взагалі перестали надходити, але ОСОБА_10 по телефону переконував, що з`явиться, заплатить і надасть автомобіль для обслуговування, повідомляючи при цьому, що наразі він знаходиться не біля авто. Автомобіль було записано для проходження техогляду на 30 квітня 2014 року, потерпілий завіз шини на СТО і зателефонував ОСОБА_10 , однак усі відомі телефонні номери було вимкнено. Він ( ОСОБА_14 ) став нервувати і по встановленій на автомобілі системі GPS-відстеження почав шукати свій транспотрний засіб та виявив у селі на території приватного будинку. Приїхавши з дружиною на вказане місце, знайшов свій автомобіль, але вже з іншими номерами, свідоцтво транспортного засобу було видано на ім`я ОСОБА_43 , а тимчасовий реєстраційний талон - на ім`я ОСОБА_44 .

Потерпіла ОСОБА_38 (дружина ОСОБА_14 ) повідомила суду, що була присутньою 06 лютого 2014 року під час зустрічі її чоловіка з ОСОБА_10 і під час виявлення автомобіля та дала суду аналогічні показання щодо обставин переговорів і передачі автомобіля «Volkswagen Transporter» ОСОБА_10 , щодо нестабільної оплати оренди, обставин розшуку автомобіля та його виявлення. При цьому звернула увагу, що 05 квітня 2014 року автомобіль вже було продано, проте ОСОБА_10 переконував, що автомобіль перебуває у нього. Також указала, що сплата за оренду повністю припинилася як тільки автомобіль зняли з обліку.

Наведені показання потерпілих узгоджуються з даними, що містяться у досліджених судом: договорі оренди транспортного засобу № 1 від 06 лютого 2014 року та акті прийому-передачі до нього, згідно з якими ОСОБА_10 отримав від ФОП ОСОБА_14 автомобіль «Volkswagen Transporter», д. н. з. НОМЕР_9 , номер кузова НОМЕР_19 , свідоцтво про реєстрацію цього транспортного засобу, комплект ключів до нього і поліс страхування; протоколі огляду предмета від 05 грудня 2014 року, зокрема, оригіналу довідки-рахунку серії НОМЕР_20 від 05 квітня 2014 року, виданої ОСОБА_45 ; копіях свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та довідки-рахунку серії НОМЕР_21 від 19 квітня 2014 року, з яких убачається, що 08 квітня 2014 року вказаний автомобіль було зареєстровано у м. Прилуках Чернігівської області на ОСОБА_43 , а 19 квітня 2014 року продано ОСОБА_46 , видано на його ім`я тимчасовий реєстраційний талон та здійснено перереєстрацію транспортного засобу; протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 30 квітня 2014 року, за змістом якої ОСОБА_14 повідомив про те, що 06 лютого 2014 року він здав в оренду ОСОБА_10 належний йому автомобіль «Volkswagen Transporter», д. н. з. НОМЕР_9 , однак на сьогоднішній день авто на незаконних підставах знаходиться у невідомих людей у АДРЕСА_7 ); протоколі огляду місця події від 30 квітня 2014 року, відповідно до якого під час проведення огляду подвір`я домоволодіння у с. Старі Безрадичі за згаданою адресою, здійсненого на підставі заяви ОСОБА_47 про дозвіл на проведення такої процесуальної дії, виявлено автомобіль «Volkswagen Transporter», д. н. з. НОМЕР_22 , номер кузова НОМЕР_19 .

Потерпілий ОСОБА_7 пояснив суду, що він здавав в оренду автомобіль «Ford Fusion», на одну із об`яв в інтернеті зателефонував ОСОБА_10 та орендував автомобіль на пару тижнів, однак за тиждень повернув його. Станом на 12 березня 2014 року у нього (потерпілого) було два однакових автомобілі, відрізнялися лише д. н. з., тож ОСОБА_10 взяв в оренду другий автомобіль, яким користувався 4-5 тижнів, сплачуючи оренду відповідно до умов договору, а потім повернув. Приблизно 29 квітня 2014 року ОСОБА_10 звернувся до нього з питанням оренди першого автомобіля, договір було пролонговано, оплата була готівкою на тиждень наперед. На наступну дату оплати ОСОБА_10 зник. Оскільки автомобіль перебував у лізінгу і його необхідно було переоформити, він ( ОСОБА_7 ) за допомогою трекера, який з 10 травня 2014 року перестав подавати відповідний сигнал, знайшов автомобіль у м. Житомирі, приїхавши на місце, виявив розбите авто, але з іншими номерними знаками. Ним відразу було написано заяву про вчинення злочину у м. Житомирі, а за декілька днів - у м. Києві. ОСОБА_7 наголосив, що за договором ОСОБА_10 не мав права передавати автомобіль третім особам.

Показання потерпілого узгоджуються з даними, що містяться у досліджених судом: договорі оренди транспортного засобу та акті до нього від 12 березня 2014 року; протоколах прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 19 та 29 травня 2014 року, відповідно до яких ОСОБА_7 повідомив про те, що ОСОБА_10 29 квітня 2014 року взяв у користування належний потерпілому автомобіль «Ford Fusion», д. н. з. НОМЕР_15 і до теперішнього часу вказаний транспортний засіб ОСОБА_10 не повернуто, на зв`язок він не виходить, а також дружина потерпілого - ОСОБА_48 повідомила про зникнення автомобіля, взятого ОСОБА_10 в оренду, котрого вони підозрюють у крадіжці авто; заяві № 39710309 від 14 травня 2014 року, згідно з якою проведено операцію «зняття з обліку для реалізації» автомобіля «Ford Fusion», д. н. з. НОМЕР_15 .

Потерпілий ОСОБА_19 під час судового розгляду пояснив, що 21 грудня 2013 року він передав автомобіль «Chevrole Lacetti», взятий у кредит, в оренду ОСОБА_10 строком на 2 місяці. В подальшому з`ясувалося, що вже 30 грудня 2013 року було оформлено підроблену довіреність на ім`я ОСОБА_35 , який 04 січня 2014 року зняв указаний автомобіль з обліку. Попри це, 08 чи 09 січня 2014 року ОСОБА_10 зателефонував потерпілому та спитав дозволу на виїзд автомобіля до Львівської області, на що отримав згоду. Вже 31 січня 2014 року ОСОБА_49 надав довіреність на продаж автомобіля, який 13 лютого 2014 року було поставлено на облік у Житомирській області ОСОБА_50 . Коли 08 березня 2014 року до потерпілого зателефонував невідомий чоловік і попросив надати другий комплект ключів до автомобіля, ОСОБА_19 звернувся за роз`ясненнями до ОСОБА_10 , проте той сказав, що це якась помилка, але на вимогу потерпілого показати автомобіль не зміг. Згодом потерпілий написав заяву про вчинений злочин, за його наполяганням з ним до поліції ходив ОСОБА_10 , але заяву не писав.

Аналогічні за змістом показання надала суду потерпіла ОСОБА_39 , уточнивши, що при передачі в оренду автомобіля ОСОБА_10 був з сином, також засуджений показував посвідчення працівника МВС.

Вказані показання потерпілих узгоджуються з даними, що містяться у досліджених судом: копії розписки від 21 грудня 2013 року про взяття ОСОБА_10 автомобіля «Chevrole Lacetti», д. н. з. НОМЕР_5 , в оренду строком на 2 місяці з потижневою оплатою; протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 11 березня 2014 року, у якій ОСОБА_19 повідомив про те, що 04 січня 2014 року без його дозволу було знято з обліку автомобіль «Chevrole Lacetti», який 21 грудня 2013 року потерпілий передав у користування ОСОБА_10 ; висновку експерта № 1/719 від 21 жовтня 2014 року, відповідно до якого підпис у довіреності від 30 грудня 2013 року від імені ОСОБА_19 виконано не ним, а іншою особою; протоколі огляду предмета від 05 травня 2015 року - довіреності від 30 грудня 2013 року, згідно з якою особа, яка видала себе за ОСОБА_19 , уповноважила ОСОБА_35 , зокрема, розпоряджатися автомобілем «Chevrole Lacetti», д. н. з. НОМЕР_5 ; довіреності від 31 січня 2014 року, відповідно до якої ОСОБА_51 , діючи по праву передоручення в інтересах ОСОБА_19 (на підставі довіреності від 30 грудня 2013 року), уповноважив ОСОБА_52 продати належний ОСОБА_19 автомобіль «Chevrole Lacetti», д. н. з. НОМЕР_5 .

Потерпілий ОСОБА_11 показав суду, що 03 листопада 2013 року він з братом зустрілись з ОСОБА_10 з метою здати в оренду автомобіль. Під час зустрічі ОСОБА_10 показав свій паспорт і посвідчення пенсіонера МВС, потім вони підписали договір та акт прийому-передачі до нього, у яких було зазначено про повну матеріальну відповідальність за збереження автомобіля та заборону виїжджати за межі Києва більше, ніж на 100 км. Через місяць почалися проблеми з оплатою. Була потреба пройти техогляд, проте ОСОБА_10 затягував з приїздом. У грудні 2013 року було пройдено техогляд, застраховано автомобіль і встановлено систему GPS. Після того, як почали затримуватися платежі, ОСОБА_11 через систему GPSпобачив, що його автомобіль знаходиться у с. Криві Коліна Черкаської області. Він з ОСОБА_53 (свідок ОСОБА_41 ) вирішили забрати автомобіль та поїхали за вказаною адресою, де виявили авто біля приватного будинку. Чоловік, який там перебував, показав довіреність від 26 грудня 2023 року, на підставі якої придбав автомобіль, у цій довіреності було вказано недостовірні дані його ( ОСОБА_11 ) паспорту, стояв не його підпис. Наголосив, що ОСОБА_10 було заборонено передавати автомобіль іншим особам. Звернув увагу суду на те, що ОСОБА_10 , будучи обізнаним про порушені щодо нього кримінальні провадження, продовжував учиняти злочини.

Свідок ОСОБА_41 пояснила суду, що на прохання ОСОБА_11 розмістила на сайті оголошення про здачу автомобіля «Citroen Berlingo» в оренду, на яке звернув увагу ОСОБА_10 . У подальшому між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 було укладено договір. Через декілька місяців ОСОБА_10 став себе дивно поводити, автомобіль часто виїжджав за межі міста, за останні два місяці платежі не здійснювалися і свідок зрозуміла, що автомобіль було перепродано.

Показання потерпілого та свідка узгоджуються з даними, що містяться у досліджених судом: договорі про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 03 листопада 2013 року та акті прийому-передачі до нього, за змістом яких ОСОБА_10 узяв на себе повну матеріальну відповідальність за збереження автомобіля «Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_3 , та не міг його використовувати за межами Києва та Київської області без згоди власника; протоколі про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 06 березня 2014 року, у якій ОСОБА_11 повідомив про заволодіння ОСОБА_10 на початку січня 2014 року його автомобілем «Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_3 ; протоколах огляду предмета від 17 та 27 листопада 2014 року - довіреності від 26 грудня 2013 року, згідно з якою ОСОБА_11 уповноважує ОСОБА_35 та ОСОБА_10 бути його представником, та довіреності від 27 грудня 2013 року, відповідно до якої ОСОБА_10 , діючи від імені ОСОБА_11 на підставі довіреності від 26 грудня 2013 року, уповноважує ОСОБА_35 бути представником його довірителя з усіх без винятку питань, пов`язаних з експлуатацією та відчуженням належного ОСОБА_11 автомобіля «Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_3 ; довіреності від 28 грудня 2013 року, якою ОСОБА_49 уповноважив ОСОБА_54 та ОСОБА_55 бути представниками в незалежності один від одного з усіх без винятку питань, пов`язаних з експлуатацією, та відчуженням належного ОСОБА_11 автомобіля «Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_3 ; висновках експерта № 531/тдд від 11 листопада 2014 року та № 487/тдд від 25 листопада 2014 року, згідно з якими підпис та написи у довіреності від 26 грудня 2013 року, котрою ОСОБА_11 уповноважив ОСОБА_10 і ОСОБА_35 бути його представниками, виконано не ОСОБА_11 , а іншою особою, натомість рукописний текст та підпис у довіреності від 27 грудня 2013 року, якою ОСОБА_10 уповноважив ОСОБА_35 бути представником ОСОБА_11 , виконано ОСОБА_10 ; витязі з аналітичної інформаційно-пошукової системи «НАІС» ДДАІ МВС України щодо проведення реєстраційних операцій стосовно автомобіля «Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_3 , відповідно до якого 27 грудня 2013 року ОСОБА_11 автомобіль було знято з обліку для реалізації, 29 січня 2014 року ОСОБА_56 проведено вторинну реєстрацію транспортного засобу, а 31 травня 2014 року - знято з обліку для реалізації і 01 липня 2014 року вже ОСОБА_57 здійснено вторинну реєстрацію та отримано номерний знак.

Потерпілий ОСОБА_58 підтвердив суду, що 28 січня 2014 року після підписання договору передав ОСОБА_10 автомобіль, технічний паспорт на нього та ключі. За умовами угоди ОСОБА_10 мав право користуватися автомобілем лише особисто. До середини квітня ОСОБА_10 сплачував оренду, а потім стало неспокійно. Коли потерпілому вдалося знайти ОСОБА_10 , той повідомив, що авто на стоянці, а вже у подальшому на телефонні дзвінки не відповідав, за наданою адресою був відсутній. ОСОБА_58 найняв приватного детектива, який з`ясував, що автомобіль 08 травня 2014 року знято з обліку і на нього виписаний тимчасовий паспорт на іншу особу. Потерпілий звернувся до поліції. Новий власник 21 червня 2014 року отримав нові номерні знаки і свідоцтво на транспортний засіб. Автомобіль було продано за підробленою довіреністю. Вважав, що ОСОБА_10 брав автомобіль в оренду з метою його незаконного заволодіння.

Показання потерпілого узгоджуються з даними, що містяться у досліджених судом: протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 17 травня 2014 року; протоколі огляду предмету від 10 листопада 2014 року, зокрема, довіреності від 04 березня 2014 року, відповідно до якої ОСОБА_15 уповноважує ОСОБА_59 керувати та розпоряджатися автомобілем «Opel Vivaro», д. н. з. НОМЕР_8 ; висновку експерта № 436/тдд від 30 вересня 2014 року, згідно з яким напис та підпис у довіреності від 04 березня 2014 року виконано не ОСОБА_15 , а іншою особою.

Свідок ОСОБА_60 повідомив суду, що придбав автомобіль «Peugeot Parter», який, як виявилося, було взято в оренду та продано.

Ці показання свідка узгоджуються з даними, що містяться у досліджених судом протоколі прийняття від ОСОБА_24 заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 02 травня 2014 року, протоколі огляду предмета від 10 квітня 2015 року - довіреності від 22 квітня 2014 року, за змістом якої ОСОБА_24 уповноважила ОСОБА_42 експлуатувати, користуватися та розпоряджатися автомобілем «Peugeot Parter», д. н. з. НОМЕР_12 , висновку експерта № 154/тдд від 16 квітня 2015 року, яким встановлено, що підпис і рукописний текст указаної довіреності виконано не ОСОБА_24 , а іншою особою.

Крім того, винуватість ОСОБА_10 суд обґрунтував також даними, що містяться у досліджених судом: протоколах прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 30 квітня та 03 травня 2014 року, у яких ОСОБА_25 повідомив, що 29 квітня 2014 року ОСОБА_10 незаконно заволодів його автомобілем шляхом пошкодження системи GPS-моніторингу; договорі про оренду автомобіля № 001 від 17 березня 2014 року, за яким ОСОБА_10 узяв у ОСОБА_25 в оренду автомобіль «ZAZ Vida», д. н. з. НОМЕР_13 ; протоколі огляду предмета від 17 листопада 2014 року - договору від 26 квітня 2014 року, згідно з яким ОСОБА_25 продав ОСОБА_61 указаний автомобіль; висновку експерта № 513/тдд від 12 листопада 2014 року, яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_25 у договорі від 26 квітня 2014 року виконано не ОСОБА_25 , а іншою особою; протоколах пред`явлення для впізнання за фотознімками від 22 листопада 2014 року, відповідно до яких свідок ОСОБА_62 впізнав ОСОБА_10 як особу, котра 29 квітня 2014 року приїжджала на СТО по АДРЕСА_8 на автомобілі «ZAZ Vida» та, представившись ОСОБА_63 , пояснив, що придбав указане авто і хоче перевірити його на предмет наявності пристрою стеження, свідок ОСОБА_64 також упізнав ОСОБА_10 як особу, яка 29 квітня 2014 року разом з іншою особою приїжджав на автомобілі «ZAZ Vida» на СТО по АДРЕСА_9 та шукали електрика, щоб подивитися автомобіль на наявність пристрою стеження; протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 27 квітня 2014 року, у якій ОСОБА_26 повідомив про те, що 26 квітня місцезнаходження його автомобіля «Skoda Oktavia», д. н. з. НОМЕР_14 , стало невідомим, оскільки сигнал з маячка, встановленого в автомобілі, перестав передавати інформацію про його місцезнаходження; протоколі тимчасового доступу до речей і документів від 04 вересня 2014 року, відповідно до якого було вилучено документи від 18 квітня 2014 року (заяву № 38566599, квитанцію про оплату, огляд кузова та двигуна експертом, перевірка по базі «угон», витяг з інформаційної системи ДАЇ), завірену нотаріально довіреність від 17 квітня 2014 року, оригінал з витягу про реєстрацію в ЄРД; протоколах тимчасового доступу до речей і документів та огляду предмета від 02 жовтня 2014 року та 03 листопада 2014 року відповідно, згідно з якими було вилучено й оглянуто оригінал довіреності від 17 квітня 2014 року, якою ОСОБА_65 уповноважив ОСОБА_66 керувати, управляти і розпоряджатися автомобілем «Skoda Oktavia», д. н. з. НОМЕР_14 , висновку експерта № 511/тдд від 28 жовтня 2014 року, яким встановлено, що підпис та рукописний напис від імені ОСОБА_67 у вказаній довіреності виконано не ОСОБА_68 , а іншою особою; договорі оренди автомобіля від 13 січня 2014 року відповідно до якої ОСОБА_10 узяв у ОСОБА_69 в оренду автомобіль «Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_7 ; довіреності від 31 січня 2014 року, за змістом якої ОСОБА_10 уповноважує ОСОБА_70 розпоряджатися, експлуатувати та вчиняти правочини щодо користування автомобілем «Citroen Berlingo», д. н. з. НОМЕР_7 , що належить ОСОБА_27 ; протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 травня 2015 року, згідно з якими ОСОБА_31 упізнав ОСОБА_10 як представника власника автомобіля, у якого він купував транспортний засіб та з яким оформлював документи у м. Житомирі, та ОСОБА_35 як особу, з яким домовлявся про купівлю цього ж автомобіля; протоколі прийняття заяви про вчинене правопорушення від 02 та 06 травня 2014 року, в яких ОСОБА_71 та ОСОБА_18 відповідно повідомили про заволодіння ОСОБА_10 шахрайським способом автомобілем «Daewoo Lanos TF 69Y», д. н. з. НОМЕР_4 ; протоколах доступу до речей і документів та огляду від 11 та 17 листопада 2014 року відповідно, згідно з якими слідчим було вилучено і оглянуто оригінали заяв ОСОБА_18 від 16 квітня 2014 року, на підставі якої було знято з обліку для реалізації належний їй автомобіль та від 14 травня 2014 року - поставлено на облік; висновку експерта № 505/тдд від 14 листопада 2014 року, яким встановлено, що підпис та рукописні записи у зазначених заявах виконано не ОСОБА_18 , а іншою особою; протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 14 травня 2014 року, в якій ОСОБА_17 повідомляє про заволодіння його автомобілем шахрайським способом ОСОБА_10 ; розписці, написаній особисто ОСОБА_10 , про те, що він бере в оренду автомобіль «Geely FE-1», д. н. з. НОМЕР_2 ; протоколах доступу до речей і документів, тимчасового доступу до речей і документів, огляду предмета від 06, 22 жовтня, 07 листопада 2014 року відповідно, згідно з якими слідчим було вилучено й оглянуто оригінали довіреностей від 24 і 25 жовтня 2013 року, за змістом яких ОСОБА_17 уповноважив ОСОБА_35 та ОСОБА_10 експлуатувати, користуватися й розпоряджатися автомобілем «Geely FE-1», д. н. з. НОМЕР_2 ; висновку експерта № 512/тдд від 03 листопада 2014 року, яким встановлено, що підпис і напис у зазначених довіреностях виконано не ОСОБА_17 , а іншою особою; заяві ОСОБА_12 до правоохоронних органів від 24 квітня 2014 року про те, що ОСОБА_10 не повертає автомобіль «Toyota Corolla», д. н. з. НОМЕР_16 , який взяв під розписку, місцезнаходження транспортного засобу невідоме; протоколах тимчасового доступу до речей і документів та огляду предмета від 07 та 21 квітня 2015 року відповідно, згідно з якими слідчим було вилучено і оглянуто оригінал заяви ОСОБА_12 від 15 березня 2014 року, на підставі якої було проведено зняття з обліку для реалізації автомобіля «Toyota Corolla», д. н. з. НОМЕР_16 ; висновку експерта № 233/тдд від 15 квітня 2015 року, яким встановлено, що підпис виконано ймовірно не ОСОБА_12 , а іншою особою; протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 05 травня 2014 року, у якій ОСОБА_13 повідомила про те, що ОСОБА_10 не повертає автомобіль, який було передано йому на умовах домовленості; договорі оренди автомобіля у приватної особи від 01 березня 2014 року, відповідно до якого ОСОБА_13 та ОСОБА_72 передали ОСОБА_10 для користування автомобіль «Hyundai Sonata», д. н. з. НОМЕР_11 ; протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 04 травня 2014 року, у якій ОСОБА_20 повідомив про те, що ОСОБА_10 не повертає наданий йому у користування автомобіль «Daewoo Lanos», д. н. з. НОМЕР_6 , та не сплачує за нього кошти; протоколі огляду предмета від 10 листопада 2014 року, - довіреності від 14 квітня 2014 року, якою ОСОБА_20 уповноважив ОСОБА_73 управляти та розпоряджатися автомобілем «Daewoo Lanos», д. н. з. НОМЕР_6 ; висновку експерта № 510/тдд від 31 жовтня 2014 року, яким установлено, що рукописний текст у згаданій довіреності виконано не ОСОБА_20 ; протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 26 квітня 2014 року, у якій ОСОБА_74 повідомив про те, що ОСОБА_10 18 квітня 2014 року повинен був повернути взятий ним в оренду автомобіль «Daewoo Lanos», д. н. з. НОМЕР_1 , але зустріч не відбулася, на телефонні дзвінки останній не відповідає; розписці від 03 грудня 2013 року про отримання ОСОБА_10 від ОСОБА_16 в оренду автомобіля «Daewoo Lanos», д. н. з. НОМЕР_1 ; протоколі огляду предмета від 19 травня 2015 року - договору від 26 квітня 2014 року, відповідно до якого ОСОБА_16 продає ОСОБА_75 автомобіль «Daewoo Lanos», д. н. з. НОМЕР_1 ; висновку експерта № 268/тдд від 19 травня 2015 року, яким встановлено, що підпис ОСОБА_16 у зазначеному договорі від 26 квітня 2014 року виконано не ОСОБА_16 , а іншою особою; протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 07 травня 2014 року, в якій ОСОБА_22 повідомив про те, що 12 лютого 2014 року ОСОБА_10 шахрайським способом заволодів автомобілем «Ford Transid», д. н. з. НОМЕР_10 ; договорі оренди від зазначеної дати, у якому вказано про передачу ОСОБА_22 в оренду ОСОБА_10 автомобіля «Ford Transid», д. н. з. НОМЕР_10 ; висновках експерта щодо вартості на момент вчинення злочину належних потерпілим транспортних засобів, якими ОСОБА_10 незаконно заволодів, а також іншими доказами, зміст яких детально відображено у вироку.

У цьому кримінальному провадженні показання потерпілих та свідків отримано в порядку, визначеному законом, вони не суперечать іншим зібраним доказам та є конкретними, їхні показання в силу ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, які правомірно було покладено в основу вироку.

Докази, на яких ґрунтується обвинувачення засудженого, було отримано в порядку, визначеному КПК, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Переконливих доводів, які би свідчили про протилежне та про істотне порушення судом приписів ст. 94 цього Кодексу засудженим не наведено.

Місцевий суд з`ясував усі передбачені ст. 91 КПК обставини і, оцінивши кожний розглянутий доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності та їх сукупність у взаємозв`язку, вмотивовано вирішив, що їх достатньо для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_10 .

Відповідно до встановленої сукупності фактів, що належать до предмета доказування у кримінальному провадженні, діяння ОСОБА_10 суд кваліфікував за частинами 2, 3 ст. 289, частинами 3, 4 ст. 358 КК.

У своїй касаційній скарзі засуджений не заперечує факт отримання автомобілів в оренду від потерпілих разом зі свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів та ключами від них, а також факт передачі цих автомобілів разом із ввіреними ОСОБА_10 потерпілими документами та ключами іншим особам.

Відповідно до п. 1 примітки ст. 289 КК відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом настає за вчинене умисно, з будь-якою метою протиправного вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

Суб`єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі, який встановлюється з урахуванням фактичних обставин провадження.

Таке заволодіння може бути вчинене з будь-яких мотивів та з будь-якою метою, таємно чи відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства чи погроз.

За таких обставин для правильної кваліфікації дій важливим є встановлення законності виникнення права особи на транспортний засіб у момент реалізації його іншій особі.

Тобто, якщо на момент заволодіння транспортним засобом особа не мала ні дійсного, ні уявного права на транспортний засіб і використала обман чи зловживання довірою як спосіб доступу до нього, то такі дії підлягають кваліфікації за ст. 289 КК («незаконне заволодіння транспортним засобом»), у якій при конкуренції норм, передбачених цієюстаттею та, наприклад, ст. 190 КК («шахрайство»), застосуванню підлягає ст. 289 КК як спеціальна норма кримінального закону, що має перевагу над загальною нормою кримінального закону, яка передбачає відповідальність за кримінальні правопорушення проти власності.

Тому для правильного вирішення питання щодо кваліфікації дій особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, визначальним є оцінка фактичних обставин кримінального правопорушення та доказів, якими вони підтверджуються, з яких суд установлює підстави отримання доступу до транспортного засобу, які, у тому числі, визначаються моментом виникнення умислу особи, а також об`єктивну сторону та інші ознаки кримінального правопорушення.

Як установив суд, системна поведінка ОСОБА_10 , який через оголошення в інтернеті знаходив потерпілих, укладав з ними угоди щодо користування належними їм автомобілями, надалі, з метою формування у потерпілих помилкової впевненості в добросовісності його дій, невеликий проміжок часу сплачував оренду, попри заборону передавав транспортні засоби разом з документами на них та ключами іншим особам, безпосередньо вчиняв дії щодо незаконного відчуження переданого йому майна (у тому числі шляхом підписання підроблених довіреностей, або надання таких документів нотаріусам з метою оформлення передоручення, або використовуючи підроблені довіреності під час продажу автомобіля, представляючись представником власника транспортного засобу), а також дії, спрямовані на виявлення та відключення системи GPS з метою неможливості потерпілими через згадану систему виявити їх автомобілі, а після відчуження автомобілів уникав спілкування, зустрічей з потерпілими, на їх вимогу не надавав інформації стосовно реального знаходження транспортних засобів, запевняючи, що не варто турбуватися, він поверне автомобілі, або ж просто зникав та відключав телефон, свідчить про те, що дії останнього були спрямовані на підготовку, вчинення та приховування злочинів та були обумовлені формою реалізації незаконного заволодіння транспортними засобами шляхом обману та зловживання довірою.

Та обставина, що ОСОБА_10 особисто підписував підроблені довіреності, з метою оформлення передоручення звертався до приватних нотаріусів з підробленими документами, під час оформлення договору-продажу представився як представник власника транспортного засобу, шукав можливості виявити та відключити на орендованих ним автомобілях систему GPS-моніторингу (з деякими автомобілями це вдалося зробити) та, будучи повідомленим деякими потерпілими про викриття ними злочинних дій, вчинених щодо орендованих ОСОБА_10 автомобілів, та про звернення потерпілих до правоохоронних органів, й надалі шукав орендодавців, брав у них транспортні засоби в користування, які також у подальшому було незаконно реалізовано, спростовує версію засудженого щодо його необізнаності про злочинні плани і ошукання іншими особами, а також стосовно законності його дій, котрі полягали лише у отриманні автомобілів у користування виключно для створення приватного підприємства з приватних перевезень, та навпаки свідчить про зворотне.

З огляду на викладене, виходячи з установлених фактичних обставин кримінального провадження, вчинені ОСОБА_10 суспільно небезпечні діяння обґрунтовано отримали юридично-правову оцінку за частинами 2, 3 ст. 289, частинами 3, 4 ст. 358 КК.

Доводи засудженого про те, що він не є суб`єктом злочину, передбаченого ст. 289 КК з посиланням на постанову Верховного Суду від 05 березня 2020 року (справа № 755/16101/16-к, провадження № 51-3140км19) є безпідставними.

У цьому провадженні судами було достеменно встановлено, з чим погоджується і колегія суддів, що ОСОБА_10 , домовляючись із потерпілими, або особами, які їх представляли, про оренду автомобіля чи про короткострокове користування ним з подальшим його придбанням та укладаючи відповідні договори або надаючи розписки, одразу діяв з метою незаконного заволодіння транспортними засобами, а його дії, спрямовані на пошук автомобілів та укладання відповідних угод, були лише способом такого заволодіння та початком виконання злочинного плану.

Отже, відповідно до установлених судами фактичних даних, обставини цих кримінальних проваджень відрізняються між собою, у зв`язку із чим постанова Верховного Суду від 05 березня 2020 року, на яку покликається засуджений, не є релевантною.

Місцевий суд, призначаючи ОСОБА_10 покарання, крім даних про його особу врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінально караних діянь, кількість епізодів незаконного заволодіння транспортними засобами,суму завданої потерпілим шкоди, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При визначенні виду та розміру покарання суд дотримався приписів статей 50, 65 вказаного Кодексу, призначене ОСОБА_10 покарання є справедливим.

Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів рішення місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_10 покарання й доводили явну несправедливість через суворість обраного йому за вироком суду заходу примусу, у поданій касаційній скарзі з доповненнями до неї не зазначено, не наведено таких стороною захисту і під час касаційного розгляду.

Враховуючи наведене, всупереч посиланням засудженого у касаційній скарзі закон України про кримінальну відповідальність було застосовано правильно.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд здійснюється лише щодо особи, якій висунуто обвинувачення, і лише у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Тому твердження засудженого про, те, що, незважаючи на наявність достатніх доказів про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 289 КК, групою осіб, суд лише йому інкримінував їх вчинення, не заслуговують на увагу, колегія суддів відхиляє їх як такі, що суперечать приписам ч. 3 ст. 337 КПК.

Що стосується посилань ОСОБА_10 на порушення його права на захист через ненадання йому можливості бути допитаним та викласти свою версію подій, то вони не є обґрунтованими.

Згідно з даними на цифровому носії інформації, на якому за допомогою технічного засобу зафіксовано перебіг проведення судового засідання, 20 лютого 2019 року на питання суду ОСОБА_10 зазначив, що вину не визнає, але показання давати буде після дослідження усіх письмових доказів, допиту потерпілих, свідків (т. 18, а. п. 128). У ході судового розгляду після дослідження усіх письмових доказів та допиту ряду потерпілих і свідків, на пропозицію суду надати показання щодо кримінального провадження ОСОБА_10 повідомив, що не готовий до допиту у зв`язку із чим судом було оголошено перерву (т. 20, а. п. 210). У подальшому судовий розгляд було неодноразово відкладено (11 лютого, 24 березня, 12 квітня, 25 травня 2022 року), у тому числі у зв`язку із неможливістю обвинуваченого прибути у судове засідання. ОСОБА_10 з`явився до суду лише 23 червня 2022 року, проте заявив суду, що знову не готовий давати показання (т. 20, а. п. 240-241).

З огляду на кількість та тривалість перерв, оголошених судом за клопотанням сторони захисту для підготовки обвинуваченого для дачі показань, суд розцінив таку процесуальну поведінку ОСОБА_10 як відмову від дачі показань, що є його Конституційним правом. Саме таким правом скористався ОСОБА_10 і під час досудового розслідування.

Доводи засудженого про те, що суд у вироку послався на надані ним ( ОСОБА_10 ) в останньому слові висловлювання, що є істотним порушенням вимог КПК, є неспроможними, оскільки, як убачається з вироку, зміст останнього слова обвинуваченого не було покладено судом в обґрунтування доведеності винуватості ОСОБА_10 .

Ухвалений вирок відповідає положенням ст. 374 КПК, а посилання засудженого про незаконність судового рішення є неприйнятними.

Крім того, доводи сторони захисту про незаконність засудження ОСОБА_10 , неправильну кваліфікацію його дій, перевірялись апеляційним судом, який залишив без задоволення апеляційні вимоги захисника, належним чином умотивувавши своє рішення. Ухвала апеляційного суду не суперечить вимогам статей 370, 419 КПК.

Твердження засудженогопро те, що процесуальний закон покладає на суд апеляційної інстанції обов`язок повторно досліджувати докази, є хибними та суперечить усталеній судовій практиці, згідно з якою обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, установлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень у ході їх дослідження. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.

Натомість, як убачається з матеріалів провадження, всупереч тверджень у касаційній скарзі засудженого та доповненні до нього, стороною захисту не заявлялося клопотання про повторне дослідження доказів, а зміст апеляційної скарги захисника фактично полягав у незгоді з оцінкою судом доказів, а не порядком їх дослідження.

Отже, під час перевірки оскаржуваних вироку та ухвали судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, які би тягнули їх зміну чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженогоз доповненнями до неї колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_10 залишити без зміни, а касаційну скаргу з доповненнями до неї засудженого ОСОБА_10 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3