справа № 2-а-2192/10  

  ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ         УКРАЇНИ  

23.12.2010року Суддя Вільнянського районного суду Запорізької області Кіяшко В.О.,  

  розглянувши в порядку   скороченого провадження   справу за адміністративним позовом   ОСОБА_1   до Управління Пенсійного Фонду України у Вільняньскому районі Запорізької області  про визнання права на отримання пенсійних виплат, спонукання до розрахунку розмірів виплат згідно законодавства та до виплати недоплачених сум,  

  ВСТАНОВИВ:  

  У грудні 2010 року  ОСОБА_1 звернувся  до  суду із  вказаним  позовом, в якому зазначав, що він є інвалідом ІІ групи захворювання, яке пов’язане з роботами  по  ліквідації  наслідків  аварії   на  Чорнобильській АЕС,  та  віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв’язку з чим йому була призначена  пенсія. Посилався  на те, що розміри призначених  і  виплачуваних йому  пенсій  не  відповідають  розмірам,  передбаченим   ст.50, ч.4 ст.54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  проте управління Пенсійного фонду України  у Вільнянському районі Запорізької  області на її заяву від 22.11.2010 року відмовилося  привести їх у відповідність до вказаного Закону. Вважає відмову УПФУ у Вільнянському районі Запорізької області незаконною, виходячи із  засад пріоритетності законів над підзаконними актами, оскільки застосуванню підлягають саме норми  Законів, а не постанови КМУ №530 від 28.05.2008 року та №654 від 16.07.2008 року, на які посилається відповідач. Просив визнати за ним право на отримування «довічно»: державної пенсії у розмірі не менш як вісім мінімальних пенсій за віком, а також додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров’ю – у розмірі 75% мінімальної пенсії, та зобов’язати Управління ПФУ припинити дії, що порушують його права, зобов’язати відповідача поновити порушені права у відповідності до Закону.  

Представник відповідача надіслав до суду заперечення проти позову де зазначено, що вони вважають свої дії законними, і просять відмовити позивачу в задоволенні позову.  

Суд розглядає справу у скороченому провадженні - відповідно  до положень п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України.  

  Суд, вивчивши матеріали справи, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних  підстав.  

Судом встановлено, що позивач є інвалідом ІІ групи професійного захворювання, пов’язаного з роботами по ліквідації наслідків  аварії  на  Чорнобильській АЕС, віднесена до першої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується  копією посвідчення  серія А №НОМЕР_1 від 04.03.2009 року.  

У зв’язку з цим йому була   призначена державна пенсія відповідно до ст.54 Закону України «Про    статус   і  соціальний   захист   громадян, які   постраждали    внаслідок Чорнобильської  катастрофи», а також  щомісячна  додаткова  пенсія  за  шкоду,  заподіяну  здоров’ю,  відповідно  до  ст.50 цього Закону.  

Також  встановлено, що позивач звернулася до УПФУ у Вільнянському районі з письмовою заявою про перерахунок йому пенсії у відповідності з вищезазначеними нормами Закону, на  яку  отримав відповідь №532/Н-5 від 22.11.2010 року, в якій йому було відмовлено з посиланням на те, що розмір його пенсії розрахований правильно.  

Суд вважає за необхідне зазначити, що право  громадян   України   на  отримання  пенсійних   виплат   та  соціальних  послуг  визначене  ст.8 Закону  України  «Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування». Пунктом 2 ч. 1 ст. 8 зазначеного Закону таке право закріплене за особами, яким до дня набрання чинності цим законом була  призначена  пенсія  відповідно до  Закону  України «Про  пенсійне  забезпечення» (крім соціальних пенсій)  або  була  призначена  пенсія  (щомісячне довічне грошове утримання)  за  іншими  законодавчими актами, але вони мали право  на  призначення  пенсії  за   Законом України «Про  пенсійне  забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.  

У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про статус  і  соціальний  захист  громадян, які  постраждали  внаслідок Чорнобильської катастрофи» призначається одна  пенсія за її  вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно  до  зазначених  законодавчих  актів,  та  розміром  пенсії   із   солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.  

Статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які  постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи» пенсії  особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.  

Статтею  50 Закону  передбачено, що особам,  віднесеним  до  категорії 1,  зокрема інвалідам ІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком. Виплата додаткової пенсії відповідно до статті 53 зазначеного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.  

Таким чином, вихідним критерієм обчислення державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком згідно статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у   розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність,     визначеного законом.  

Нормами ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист   громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам,   віднесеним до категорії 1 та у зв’язку з втратою годувальника. Зазначені норми розповсюджуються на позивача як на особу, віднесену до категорії 1.  

Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи», яка визначає підстави та умови призначення   державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв’язку з втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсії для інвалідів, щодо яких   встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути  нижчими по ІІ групі інвалідності –8 мінімальних пенсій за віком.  

Цією нормою визначений для даної категорії мінімальний розмір державних пенсій. Таким чином, якщо нормами ст. 49 передбачений    максимальний розмір, то ч. 4 ст. 54 –мінімальний розмір державної пенсії для інвалідів, віднесених виключно до категорії 1, та у зв’язку з втратою   годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.  

При розрахунку державної та додаткової пенсій позивачу як інваліду ІІ групи, особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії ,     передбачених   статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які  постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосуванню при їх обчисленні підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.  

Крім того, у відповідності   до ст.50 Закону України «Про  статус і  соціальний   захист  громадян, які постраждали   внаслідок  Чорнобильської  катастрофи»  позивачу, як учаснику  ліквідації  наслідків аварії на  ЧАЕС, повинна призначатися додаткова пенсія за шкоду, заподіяну  здоров'ю,  в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.  

При обґрунтуванні відмови у проведенні перерахунку пенсії позивача, відповідач  посилався на постанову КМУ від 03.01.2002 року № 1. Проте, всупереч положень статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, при тому що ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.  

Ст. 19 ч. 2 Конституції України, вказує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.    

Частиною 3 ст. 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами,  суд приходить до висновку, що при розрахунку державної  та  додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону України  Закону  України «Про статус і  соціальний  захист  громадян, які   постраждали  внаслідок    Чорнобильської катастрофи», застосуванню підлягає розмір прожиткового  мінімуму  для  осіб, які  втратили  працездатність,   встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається  мінімальний розмір пенсії за віком.  

Положення ч. 3 ст. 28 Закону «Про загальнообов’язкове  державне  пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи    доплат   пов’язаних  з  мінімальною  пенсією  за віком,  оскільки     чинним  законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, тому суд приходить до висновку, що суб’єкт владних повноважень порушив права та законні інтереси позивача та незаконно відмовив в перерахунку пенсії відповідно до вимог ч.4 ст.54, ст..50 Закону України «Про статус і  соціальний  захист  громадян, які   постраждали  внаслідок    Чорнобильської катастрофи» з  урахуванням мінімальної пенсії за віком.  

Згідно з вимогами  ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється   шестимісячний строк   , який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.  

  Судом встановлено, що з позовом позивач   звернувся   до суду   13 грудня 2010 року   , про що свідчить штамп суду.  

Таким чином, суд вважає, що строк звернення позивача до суду з вказаним позовом не пропущено.  

Проте суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання за позивачем права на отримання державної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, оскільки дане право гарантоване нормами Закону, - ст.50 та ч.4 ст54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому не потребують їх додаткового визнання за рішенням суду, а   позивачем по справі  обрано спосіб захисту, який не ґрунтується на нормах законодавства, що регулюють спірні правовідносини, так як ч. 2 ст. 162 КАС України не передбачає можливості визнання права на отримання державної та додаткової пенсії  ліквідатору аварії на ЧАЕС у разі задоволення позову.  

Крім цього, відсутні також підстави для задоволення вимог позивача щодо визнання права на отримування вказаних пеній «довічно», оскільки захисту в судовому порядку підлягають лише порушені права, а не можливість їх порушення в майбутньому.  

Отже суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.  

Оскільки відповідач є суб’єктом владних повноважень, а відповідно до п. 34 ст. 4 Декрету КМУ від 21.01.1993 року № 7-93 Пенсійний Фонд України, його підприємства, установи та організації звільнені від сплати державного мита, так само як і позивач, оскільки є інвалідом ІІ групи, судові витрати слід віднести за рахунок держави.  

    На підставі викладеного та керуючись  ст.ст.  50, 54, 67, 70, 71  ЗУ «Про статус громадян, які постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи»,  ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про прожитковий мінімум», рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008, ст. ст. 3, 8, 19, 22, 46, 55 Конституції України, ст.ст. 6, 11, 17, 69, 70, 71, 72, 99,104, 105, 158, 159-164, 167, 182-3     КАС України ,  суд, -  

  ПОСТАНОВИВ:  

  Адміністративний позов ОСОБА_1   до Управління Пенсійного Фонду України у Вільняньскому районі Запорізької області про визнання права на отримання пенсійних виплат, спонукання до розрахунку розмірів виплат згідно законодавства та до виплати недоплачених сум -   задовольнити частково.  

  Визнати протиправними дії Управління  Пенсійного фонду  України в Вільнянському районі Запорізької області про відмову у перерахунку держаної пенсії та додаткової пенсії ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну здоров’ю, неправомірною.  

    Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Вільнянському районі Запорізької області здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1   основної  пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю ,   у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком,  відповідно до ч. 4 ст. 54 та ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного залежно від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та ч.3 ст.67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з  14.09.2010 року по 23.12.2010 року з урахуванням виплачених сум.  

  В задоволенні іншої частини позову відмовити.  

  Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду через Вільнянський районний суд Запорізької області шляхом подання в 10-денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.  

  Суддя                                                                                                    В.О. Кіяшко