Справа № 2-618/2010 року

                                 Р І Ш Е Н Н Я  

      І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И  

 31 серпня 2010 року                                               смт. Розівка

      Розівський районний суд Запорізької області у складі:

 головуючого судді                           Коржова А.В.,

 при секретарі судового засідання                   Пригінської О.В.

 розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в залі Розівського районного суду Запорiзької області справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управлiння Пенсійного фонду України в Розівському районі Запорiзької областi про визнання бездіяльності неправомірною та визнання права на отримання невиплаченої соціальної допомоги відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, суд -  

  В С Т А Н О В И В :  

 11.08.2010 року ОСОБА_1 звернулась iз зазначеною позовною заявою до суду. В своєму позовi позивачка вказала, що відповідно до абзацу 2 ст.1 Закону України № 2195-ІV від 18 листопада 2004 року “Про соціальний захист дітей війни” вона має статус дитини війни.

 Відповідно до ст.6 цього Закону до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

 Однак вищевказана соціальна допомога органами Пенсійного фонду України йому не нараховувалась та не сплачувалась.

 Проте п.17 ст.77 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” з метою проведення окремих норм законів у відповідності із цим Законом було припинено на 2006 рік дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

 Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-ІV “Про внесення змін до Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” п.17 ст.77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 статті 5 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. ОСОБА_2 був опублікований 22 березня 2006 року і набрав чинності 2 квітня 2006 року.

 Тобто, з 2 квітня 2006 року стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30% мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватися лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

 Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” не приймались.

 Тому згідно з роз'ясненнями, викладеними у листі Вищого Адміністративного Суду України від 14.08.2009 року № 1128/13/13-09 з огляду на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, підстав для стягнення виплат за 2006 рік не має.

 Законом України № 489-V від 19.12.2006 року “Про державний бюджет України на 2007 рік”, а саме ст.71 п.12 призупинила дію ст.6 розділу 2  Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у 2007 році.

 Однак Конституційний суд України своїм рішенням № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року по справі № 1-29/2007, вирішив:

 п.1 Визнати такими, що не відповідають ОСОБА_3 України і є не конституційними положення Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” п.12 ст.71, яким зупинено дію ст.6 Закону України № 2195-ІV від 18 листопада 2004 року “Про соціальний захист дітей війни”.

 п.6 Рішення Конституційного суду є обов'язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

 Відповідно до ч.2 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

 Таким чином, положення Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, а саме п.12 ст. 71, яким зупинено дію ст. 6 Закону України № 2195-ІV від 18 листопада 2004 року “Про соціальний захист дітей війни” визнано неконституційними.

 Після прийняття Конституційним Судом України вказаного Рішення знову почали діяти положення ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, тобто з часу прийняття цього рішення відновлено право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.

 Законом України від 28.12.2007 року № 107-VІ “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено зміни до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та ст. 6 цього Закону викладено в такій редакції: "Дітям війни" (крім тих на  яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги , що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів”. Зазначені зміни набрали чинності з 1 січня 2008 року.

 Проте згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають ОСОБА_3 України (є неконституційними).

 Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 14.08.2009 року № 1128/13/13-09 зазначив, що з 1 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Ураховуючи положення ОСОБА_3 України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV, поновили свою дію з 22 травня 2008 року.

 Отже, з цієї дати (з 22.05.2008 року) особи зі статусом дітей мають право на підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.

 Будь-які обмеження щодо виплати у 2009 році та січні-лютому 2010 року соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, Законом України “Про державний бюджет України на 2009 рік” чи іншими Законами України не передбачались. Тобто у 2009 році соціальна допомога повинна була виплачуватись в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

 Таким чином, зважаючи на вищевикладене, не виплата йому соціальної допомоги, передбаченої ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, є протиправною та такою, що суперечить ОСОБА_3 та Законам України.

 Розмір соціальної допомоги, відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність”.

 У її позовній заяві питання вимоги про стягнення з відповідача конкретної суми грошових коштів не ставиться, а є лише вимога визнати її право на отримання соціальної допомоги. Тому вона вважає, що данний спір є немайновим.

 Згідно п.3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 року за № 1261, завданням пенсійного фонду є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно з законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. При цьому згідно п.2 зазначеного положення, Пенсійний фонд України організовує у межах своїх повноважень виконання актів законодавства та здійснює контроль за їх реалізацією.

 Тому відповідачем по справі має бути саме орган ПФУ.

 Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, незнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

 Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

 Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

 Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо спорів з приводу призначення, обчислення перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них. (В редакції Закону України від 18.02.2010 року № 1691-VІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними витратами”, який набрав чинності 10.03.2010 року).

 Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

 Тому просить суд:

0.0.0.   Звільнити її від сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, або стягнути з відповідача.

Відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом пропущених прав, свобод та інтересів з 09.07.2007 року.

0.0.0.  Визнати протиправною бездіяльність відповідача, по невиконанню з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31.07.2010 року приписів статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” щодо не нарахування їй щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити недоотриману з його вини соціальну допомогу з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31.07.2010 року.

Визнати її право на отримання не виплаченої соціальної допомоги (підвищення до пенсії), встановленої ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб на відповідний період часу з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31.07.2010 року.

0.0.0.   Справу просить розглянути за її відсутності.

 Позивачка у судове засідання не з'явилась, але надала до суду письмову заяву у якій вказала, що заявлені нею позовні вимоги  підтримує повністю, та просить справу розглянути у її відсутності.

      Відповідач у судове засідання не з'явився, але надав до суду письмову заяву у якій вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає повністю, та просить справу розглянути справу у його відсутності.

      Також надав до суду письмове заперечення в якому  вказав, що відповідно до ст. 6 Закону України від 18.11.2004 № 2195 «Про соціальний захист дітей війни» (далі-Закон № 2195) дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

      З набранням чинності 01.01.2006 Закону № 2195 дія ст. 6 цього Закону була призупинена на 2006 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», а після внесення до останнього змін - було передбачено поетапне запровадження такого підвищення.

 Протягом 2007 року підвищення пенсій дітям війни виплачується в порядку встановленому ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яка передбачала виплату такого підвищення особам, що є інвалідами війни у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Водночас п. 12 ст. 71 вказаного закону дія ст. 6 Закону № 2195 була призупинена на 2007 рік.

      Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 були визнані такими, що не відповідають ОСОБА_3 України, положення п. 12 ст. 71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Отже, стаття 6 Закону № 2195, якою передбачена виплата підвищення пенсій дітям війни виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком відновила дію з 09.07.2007 року.

      Органами Пенсійного фонду України вказане підвищення пенсій виплачується  з 01.01.2008 року з урахуванням вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», та постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».

      Підстави для призначення та виплати вказаного підвищення пенсії за період з 09.07.2007 по 01.01.2008 у органів Пенсійного фонду  відсутні з наступних причин:

      1. Відповідно до ст. 7 Закону № 2195 фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

      Стаття 19 ОСОБА_3 України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на принципах, згідно з якими ніхто не може бути вимушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень і в спосіб, передбачений законодавством України.

      Пенсійний фонд України діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 24.10.2007 № 1261 (далі - Положення). Відповідно до п. 15 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку його територіальні управління.

 Реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду джерел відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного фонду України. Бюджет Пенсійного фонду України щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України.

      Пункт 9 Положення передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів Пенсійного фонду України, які використовуються винятково за призначенням і вилученню не підлягають.

   Враховуючи, що фінансування виплат за Законом № 2195 проводиться із Державного бюджету України, а не із бюджету Пенсійного фонду України, дії останнього щодо відмови у виплаті підвищення пенсій дітям війни за період з 09.07.2007 по 01.01.2008  не порушують діюче законодавство.

      2. Законодавством до 01.01.2008 не було встановлено величини, з якої мало обчислюватися вказане підвищення, що не давало можливості визначити його розмір.

      Єдиним нормативно-правовим актом, що визначає мінімальний розмір пенсії за віком, є ОСОБА_2 України від 09.07.2003 № 1058 “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі-Закон № 1058). Але статтею 28 Закону № 1058, де встановлено розмір мінімальної пенсії за віком, передбачені обмеження щодо його застосування. Так, ч.3 ст. 28 Закону № 1058 зазначає, що даний розмір мінімальної пенсії за віком застосовується виключно до пенсій, що призначаються на умовах цього Закону.

      Таким чином з 09.07.2007, тобто з моменту відновлення дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” до 01.01.2008, законодавством не було визначено механізму розрахунку підвищення пенсії дітям війни.

      Позивачеві, УПФУ в Розівському районі щомісячно виплачувалось підвищення до пенсії, як дитині війни з урахуванням вимог Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік” та Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, та  постанови КМУ № 530 від 28.05.08 р. відповідно до якої,  дітям війни ( крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про соціальний статус війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 01 січня 2007 року по 31 березня 2007 року-19 грн., з 01 квітня 2007 року по 30 вересня 2007 року - 20,3 грн., з 01 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 рік-20,55 грн.,  з 01 січня 2008 року по 01 квітня 2008 року-47 грн., з 01 квітня 2008 року по  22 травня 2008 року-48,1 гривні, з 1 липня-48,2 та з 1 жовтня по 31 грудня 2008 року-49,8 гривні, та на протязі 2009 року відповідно до Закону України “Про державний бюджет України на 2009 рік” у розмірі 49,8 гривні за кожен місяць.  

 19 травня 2009 року ухвалою № 2-25/2009 Конституційним Судом України відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі за поданням Пенсійного  фонду України щодо офіційного тлумачення терміна “мінімальна пенсія за віком”, що міститься у статті 6 Закону № 2195 та щодо визначення  джерела фінансування  державної соціальної підтримки дітей війни. Підстава відмови у відкритті провадження – не визначеність у чинному законодавстві механізму вирахування мінімальної пенсії за віком, на 30 % якої мають підвищуватись пенсії “дітей війни”, вирішення чого належить до повноважень  законодавця.

 Конституційний Суд України дійшов висновку, що у частині третій статті 28 Закону № 1058-IV закладено однозначну вимогу щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, установленого у абзаці першому частини першої цієї статті,- виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

 Непоширення мінімального розміру пенсії за віком, установленого у абзаці першому частини першої статті 28 Закону № 1058-IV, на правовідносини, що виникають на підставі інших законів крім цього Закону, дає підстави стверджувати про наявність прогалини у законодавчому регулюванні виплат дітям війни, передбаченої у статті 6 Закону № 2195-IV. Ця прогалина полягає у відсутності механізму вирахування мінімальної пенсії за віком, на 30 відсотків якої мають підвищуватися дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії.  

 Одночасно, Конституційний Суд України зазначає, що фінансування підвищень до пенсій “дітей війни” згідно із Законом № 2195 проводиться виключно за рахунок коштів Державного бюджету.

 Поряд з тим,  Державними  бюджетами на 2007-2009 роки не були передбачені кошти на виплату Пенсійним фондом підвищення пенсій дітям війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

 Також позовна заява не містить чітких вимог, не зазначено терміну  по який необхідно провести перерахунок та виплатити недоплачену суму пенсії як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

 Враховуючи, що фінансування виплат за Законом № 2195 проводиться із Державного бюджету України, а не із бюджету Пенсійного фонду України, та Державними бюджетами   не були передбачені кошти на виплату Пенсійним фондом підвищення пенсій дітям війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, дії останнього щодо відмови у виплаті підвищення пенсій дітям війни  не порушують діюче законодавство.

 На підставі викладеного вважає, що управління Пенсійного фонду в Розівському районі Запорізької області діяло в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 України та Законами України.

Просить суд відмовити ОСОБА_1 в  задоволенні позову в повному обсязі.

 З’ясувавши обставини справи, дослiдивши та оцiнивши докази, прийнявши до уваги, що позивачка сплатила держмито, та витрати на інформаційне-технічне  забезпечення суд  вважає, що позовна заява ОСОБА_1 є такою, що пiдлягає задоволенню з наступних підстав.  

 Позивачка перебуває на облiку в Управлiннi ПФУ, має правовий статус дитини вiйни, що підтверджується посвідченням, та надає їй право на отримання пiльг та державної соцiальної пiдтримки, встановлених Законом №2195-IV вiд 18 листопада 2004 року.  

 Вiдповiдно до ст.22 ОСОБА_3 України права i свободи людини i громадянина, закрiпленi цiєю Конституцiєю, не є вичерпними. Конституційнi права i свободи гарантуються i не можуть бути скасованi. При прийняттi нових законiв, або внесеннi змiн до чинних законiв не допускається звуження змiсту та обсягу iснуючих прав i свобод.

 Також в ст. 46 ОСОБА_3 України зазначається, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. При цьому в ст.8 ОСОБА_3 України сказано, що ОСОБА_3 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти  приймаються на основі  ОСОБА_3 України і повинні  відповідати їй. ОСОБА_3 України є нормами прямої дії.

 Конституційний суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у Рішенні №8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року по справі №1-21/2005), пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою ОСОБА_3 та Закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.  

 Законом України вiд 28 грудня 2007 року №107-VІ текст статтi 6 Закону №2195-ІV вiд 18 листопада 2004 року було змiнено та встановлено, зокрема у частинi першiй, що дiтям вiйни (крiм тих, на яких поширюється дiя Закону України «Про статус ветеранiв вiйни, гарантії їх соціальною захисту») до пенсiї або щомiсячного довiчного грошового утримання чи державної соцiальної допомоги, що виплачується замiсть пенсiї, виплачується підвищення у розмiрi надбавки, встановленої для учасникiв вiйни.

 Частиною 2 статтi З Закону №2195-IV вiд 18 листопада 2004 року передбачено, що державнi гарантiї дiтям вiйни, встановленi цим Законом, не можуть бути обмеженi, або скасованi iншими нормативно - правовими актами.

 Враховуючи наведене, суд дiйшов висновку про проявлення вiдповідачем бездiялъності щодо невиконання законодавчо визначеного обов’язку здiйснити за перiод з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31.07.2010 року перерахунок пенсiї ОСОБА_1 та виплатити їй надбавку до пенсiї у розмiрi 30% встановленому ст. 6 Закону № 2195-ІV вiд 18 листопада 2004 року.  

 Доводи відповідача, викладені у запереченнях проти позову, не можутъ бути прийнятi до уваги та слугувати підставою для відмови в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязi, оскiльки особливий статус «дiтей вiйни» та обумовлені частиною 2 ст. 3 Закону №2195-ІV від 18 листопада 2004 року, державнi соцiальнi гарантії дiтям вiйни, не можуть бути обмеженi або скасованi iншими нормативно-правовими актами.

 Оскiльки функцiї з призначення, виплати пенсiй, надбавок, пiдвищень та доплат діючим законодавством покладено на органи Пенсiйного фонду України, тому вiдповiдач по справi, заперечуючи проти  позову, у вiдповiдностi до вимог чинного законодавства, повинен був довести правомірність своєї бездiяльностi стосовно позивачки.  

 Проте відповідачем у своїх запереченнях не було надано будь-яких доказiв щодо правомiрностi його бездiяльностi при вирішенні спору при відносинах з позивачкою.
 В абзаці 2 п.8 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999р. №5-рп/1999 «До законодавчого визначення прожиткового мінімуму...має слугувати показник встановленої законом межі малозабезпеченості». Згідно абзацу 9 ч.2 ст.5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058- IV (далі ОСОБА_2 №1058) виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Відповідно до абз.1 ч.1 ст.28 Закону №1058 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.  

 Розмір мінімальної пенсії за віком за: 2009 — 2010 роки становить,  з 01.01.2009 року — 498 гривень згідно  Закону України «Про Державний бюджет України на 2009рік»; з 01.11.2009 року — 573 гривні; з 1 січня 2010 року - 695 гривень, з 1 квітня - 706 гривень, з 1 липня - 709 гривень згідно Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати».  

 Таким чином, для 30% підвищення пенсії дітям війни, повинна застосовуватися мінімальна пенсія за віком встановлена на рівні наведених прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

      Разом з тим,  суд вважає, що правовi пiдстави для вирiшення вимог, якi в позові стосуються з 22 травня 2008 року по 31.07.2010 року, то в цій частині заявлені позовні вимоги позивача відповідають нормам як матеріального та і процесуального права та підлягають задоволенню.  

 Суд відмовляє вiдповiдачу в задоволенні його заперечень по справі про наявнiсть пiдстав для вiдмови в задоволенні позову через пропущення позивачкою строку звернення до суду з позовом через наступне.  

 Згідно  ст 257 ЦК України для звернення до  суду за захистом прав, свобод та iнтересiв особи встановлюєтъся трирiчний строк.

 Вiдповiдно до ч.5 ст. 267 ЦК України, якщо суд вважає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право позивача підлягає захисту, а справа розглядається i вирiшується в порядку встановленому цим Кодексом та діючим законодавством.

 Зважаючи на похилий вiк позивачки, її юридичну необiзнаннiсть, а також обмежене коло засобiв масової iнформацiї, що оприлюднювали рiшення Конституцiйного Суду України № 6-рп вiд 09 липня 2007 року та рiшення Конституцiйного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 року, суд вважає що строк звернення позивачем до суду пропущений з поважної причини.

 Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналiзу положень чинного законодавства України та матерiалiв справи, суд вважає за можливим поновити позивачеві пропущений строк для звернення до суду, а також дiйшов до висновку, що викладенi в позовнiй заявi доводи позивачки ОСОБА_1 пiдлягають задоволенню.  

      Проте в своєму запереченні відповідачем не було надано будь-яких доказiв щодо правомiрностi його бездiяльностi, при відмові в нарахуванні позивачеві вказаних доплат згідно з діючим законодавством, а також відсутня відповідна можливим відмовити відповідачеві в задоволені прохань, вказаних в його заперечені, а також  не надав до суду обгрунтованих доводів  про не згоду з поновленням позивачеві  пропущеного строку для звернення до  суду за захистом своїх порушених прав, та не може бути підставою у відмові  у позові позивачеві ОСОБА_1.

   На підставі викладеного, керуючись ст.22 ОСОБА_3 України, ст.ст. 3, 4, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 15, 16, ч. 5 ст. 267 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 118-120, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :  

      Поновити ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду за захистом  порушених її прав, свобод та інтересів.

 Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Розівському районі Запорізької області про визнання бездіяльності неправомірною та визнання права на отримання невиплаченої соціальної допомоги відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” - задовольнити частково.

 Визнати бездіяльність Управлiння Пенсiйного фонду України в Розівському районі Запорiзької областi щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України за № 2195-1V вiд 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей вiйни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31.07.2010 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком — неправомірною.

 Зобов’язати Управлiння Пенсiйного фонду України в Розівському районi Запорiзької областi здiйснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 30% надбавки до пенсiї згiдно ст.6 Закону України  за №2195-1V вiд 18 листопада 2004 року “Про соцiальний захист дiтей вiйни” за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31.07.2010 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням ранiше проведених пiдвищень до пенсiї «Дiтям вiйни» за вiдповiднi перiоди.

 В задоволеннi  позовної заяви в iншiй частинi — вiдмовити.

 Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення, а в разі складення рішення у повному обсязі – з дня складення в повному обсязі до Запорізького апеляційного суду через Розівський районний суд Запорізької області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду через Розівський районний суд Запорізької області протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

        Суддя :       А.В. Коржов