Справа № 2-4782/10
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.10.2010 року Комсомольський районний суд м.Херсона в складі: головуючої судді Іванцової Н.К.,
при секретарі Гінкул Л.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, -
в с т а н о в и в:
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом мотивуючи, що він є власником житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право приватної власності на житло. На даний час за даною адресою зареєстровані відповідачі по справі, але за місцем реєстрації вони вже тривалий час не проживають, за комунальні послуги не сплачують і зніматись з реєстрації в добровільному порядку відмовляються. У зв’язку з наведеним Позивач просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням та усі витрати пов’язані з розглядом справи покласти на відповідачів.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, пояснив, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом із своїм сином – ОСОБА_3 Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що не вважає співвласником будинку свою колишню дружину – ОСОБА_2, оскільки реальний розподіл домоволодіння, на Ѕ частину якого за рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 09.03.1998р. за нею було визнано право власності, не проводився, а тому впевнений, що він є єдиним власником будинку. Крім того зазначив, що комунальні платежі за користування електроенергією в будинку сплачувались його сином, який з моменту народження та по теперішній час проживає у будинку, також сином купувались балони із газом для користування газовою плитою, однак вказав, що у сина є інший будинок, в якому він може проживати, а тому просить позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, зазначила, що Ѕ частина спірного домоволодіння належить їй на праві власності на підставі рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 09.03.1998р., у зв’язку з чим просила відмовити в задоволенні позову.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, пояснив, що з моменту народження постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1, приймає участь у сплаті за житлово-комунальні послуги, у зв’язку з чим просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що згідно рішення Комсомольського районного суду від 09.03.1998 року за ОСОБА_2 було визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, а також їй виділено у власність житлові приміщення з домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, що складають 38/100 частини від усього будинку; тим же рішенням ОСОБА_1 було виділено у власність приміщення з домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, що складають 62/100 частини вказаного будинку. Зазначене рішення було зареєстроване в Херсонському міжміському бюро технічної інвентаризації 18.06.1998р. в книгу № 78 за № 12981.
Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який 20.02.1995р. було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданим 22.02.2005р. Комсомольським відділом РАЦС Херсонського міського управління юстиції, актовий запис № 127.
Згідно довідки від 15.06.2010 року, з органу самоорганізації населення № 63 Комсомольського виконкому районної у м. Херсоні ради та довідок з ВГІРФО УМВС України в Херсонській області від 27.08.2010 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані в тому числі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, однак зазначено, що ОСОБА_2 з 1997р. і по теперішній час за зазначеною адресою не проживає.
Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17.07.1997р. відповідно до Закону України від 17.07.1997р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що також закріплено в статтях 316, 317, 319, 321 ЦК України.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з правом володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК України. Об’єктом права власності може бути, зокрема, житло – житловий будинок, садиба, квартира, як то передбачено ст.ст. 379, 382 ЦК України.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно ч.2 ст.405 ЦК України, член сім’ї втрачає право користування житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік.
Враховуючи вищенаведене суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем під час судового розгляду неодноразово підтверджувався той факт, що відповідач ОСОБА_3 є членом його сім’ї, постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 та сплачує частину витрат на житлово-комунальні послуги, а тому безпідставними є правові підстави позову, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, як-то відсутність члена його сім’ї понад один рік. Крім того, члени сім’ї власника будинку, яким є відповідач ОСОБА_3, має право користуватись жилим приміщенням нарівні з власником будинку, що відповідає змісту ст.ст.64, 156 ЖК України. Щодо відповідача ОСОБА_2 слід зазначити, що остання є співвласником будинку, права користування яким її хоче позбавити позивач. Рішення суду, яке є правовстановлюючим документом ОСОБА_2 на спірний будинок, зареєстроване у встановленому законом порядку. Крім того, діючим законодавством закріплено право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, в тому числі не заборонено бути зареєстрованим, однак фактично не проживати за адресою належного особі на праві власності будинку.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5-11, 60, 88, 208, 209, 213, 214, 215, 294 ЦПК України, ст.ст. 16, 316, 317, 319, 321, 386, 391, 405 ЦК України, ст.ст.64, 156 ЖК України, суд, -
в и р і ш и в:
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції.
Суддя Н.К.Іванцова