КОПІЯ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2010 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Хмельницької області
в складі : головуючого – судді Костенка А.М.,
суддів : Ніколової Б.Ю., Ярмолюка О.І.,
при секретарі : Гриньовій А.М.,
з участю : позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-5642 за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Старокостянтинівського районного суду від 16 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Старокостянтинівської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Пруняка В.І. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, договорів дарування і купівлі-продажу, визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту проживання із спадкодавцем.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційних скарг, колегія суддів
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом, вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати – ОСОБА_6 Після її смерті залишилось спадкове майно, до якого, серед іншого, входить будинковолодіння по АДРЕСА_1. Він є спадкоємцем першої черги і фактично прийняв спадщину, так як постійно проживав з матір'ю на час відкриття спадщини. Однак через хворобу та викрадення особистих документів у встановлений законом строк не звернувся до нотаріальної контори. Тому просив суд визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини.
Під час розгляду справи позивач змінив позовні вимоги. При цьому вказував, що йому стало відомо про те, що рідний брат матері – ОСОБА_7, приховавши від державного нотаріуса існування спадкоємця першої черги, одержав свідоцтво про право на спадщину за законом на будинковолодіння по АДРЕСА_1. В подальшому подарував спірний будинок своїй дружині – ОСОБА_3, яка продала його ОСОБА_4 Тому просив суд встановити факт спільного проживання із спадкодавцем – ОСОБА_6, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Старокостянтинівською державною нотаріальною конторою 14 жовтня 2008 року, реєстраційний № 1-2003, визнати недійсним договір дарування від 1 грудня 2008 року, реєстраційний номер 2514, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, визнати недійсним договір купівлі-продажу будинковолодіння АДРЕСА_1, укладений 29 липня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визнати за ним право власності на спадкове майно після смерті матері ОСОБА_6 – житловий будинок з прибудовами біля нього АДРЕСА_1
________________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції – Сеньков О.Г. Справа № 22ц-5642
Доповідач – Костенко А.М. Категорія № 37
Рішенням Старокостянтинівського районного суду від 16 вересня 2010 року вказаний позов задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 з матір'ю ОСОБА_6 в АДРЕСА_1 з 20 лютого 2002 року і до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Старокостянтинівською державною нотаріальною конторою 14 жовтня 2008 року ОСОБА_7 на майно померлої ОСОБА_6 і яке зареєстроване в реєстрі за № 1-2003. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1. В решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати вказане рішення суду, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права. Вказує, що суд не дав належної оцінки тому, що позивач є громадянином Російської Федерації, по місцю проживання матері не був зареєстрований, перебуває в Україні незаконно, без реєстрації. В порушення вимог ч.3 ст. 163 ЦПК України не встановив особу позивача. При вирішенні спору суд не взяв до уваги ті обставини, що ОСОБА_1 зловживає спиртними напоями, при житті матері вів бродяжий спосіб життя. Також апелянтка вважає, що суд безпідставно визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину. Так, оскільки у встановлений законом строк спадкоємець першої черги ОСОБА_1 спадщину не прийняв, тому згідно вимог ч. 2 ст. 1258 ЦК України ОСОБА_7 правомірно одержав право на спадкування та отримав свідоцтво про право на спадщину.
Не погоджуючись з рішенням Старокостянтинівського районного суду від 16 вересня 2010 року ОСОБА_4 оскаржила його в апеляційному порядку. Посилається на порушення судом норм матеріального права. Вказує, що згідно договору купівлі-продажу від 28 липня 2009 року придбала спірне домоволодіння, згідно вимог ч. 4 ст. 334 ЦК України є його власником. Право власності зареєстровано в Старокостянтинівському бюро технічної інвентаризації. Тому, ухваливши оскаржуване рішення, суд першої інстанції фактично порушив її право власності.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом вірно з’ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 2002 року проживав разом зі своєю матір’ю ОСОБА_6 в належному їй житловому будинку з господарськими будівлями в АДРЕСА_1 до її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та є спадкоємцем першої черги.
Після смерті ОСОБА_6 на підставі заяви її брата ОСОБА_7, який не повідомив нотаріуса про наявність спадкоємця першої черги – сина померлої, була заведена спадкова справа і 14 жовтня 2008 року йому було видане свідоцтво на право спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_1. В послідуючому ОСОБА_7 1 грудня 2008 року подарував даний будинок своїй дружині ОСОБА_3, яка в свою чергу 29 липня 2009 року продала його ОСОБА_4
Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про народження позивача, свідоцтвом про смерть ОСОБА_6, матеріалами спадкової справи, договорами дарування та купівлі-продажу, поясненнями свідків, не заперечують вказані обставини і сторони.
У відповідності до ст. ст. 1261, 1268, 1273, 1296, 1301 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. В ідмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, саме позивач являється спадкоємцем першої черги після померлої ОСОБА_6, постійно проживав разом з нею на час відкриття спадщини, а тому є таким, що прийняв спадщину і висновок суду про визнання за ним права власності на вищевказане домоволодіння є обґрунтованим. При цьому позивач не подавав нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини, як то визначено Законом.
З цих підстав доводи апеляційної скарги ОСОБА_10 про відмову позивача від прийняття спадщини з тих підстав, що останній не звернувся в нотаріальну контору з приводу оформлення спадщини і погодився з оформленням спадщини на ОСОБА_7, слід відхилити, оскільки ст. 1273 Цивільного кодексу України встановлено, що єдиною підставою відмови від прийняття спадщини є заява нотаріусу від спадкоємця про таку відмову.
Безпідставними є також посилання апелянта на ту обставину, що ОСОБА_1 являється громадянином Росії, не був зареєстрований в м. Старокостянтинові, являється алкоголіком, так як вказані обставини не позбавляють його права спадкування на майно померлої матері.
Також в судовому засіданні був оглянутий паспорт НОМЕР_1 на ім’я ОСОБА_1, виданий Сосновським РВВС Челябінської області та тимчасове посвідчення офіцера запасу на його ж ім’я, що підтверджує особу позивача і спростовує доводи апеляційної скарги про невстановлення судом його особи.
Крім того, відповідно ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Як вбачається з п. 10 Пленуму верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», н е підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача — з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на спірне майно за ОСОБА_1 правомірно застосував принцип відновлення порушеного права власності та відмовив у визнанні недійсними договорів дарування і купівлі-продажу спірного домоволодіння, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 слід визнати безпідставними.
При цьому ОСОБА_1 має право в послідуючому звернутись з віндикаційним позовом про витребування належного йому майна з підстав, передбачених п.3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.
Не спростовують висновків суду і інші доводи апеляційних скарг.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Старокостянтинівського районного суду від 16 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий (підпис)
Судді (підписи)
З оригіналом згідно : Суддя А.М.Костенко