П О С Т А Н О В А

                                                   І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И            Справа № 2-а-1018/10

15 листопада  2010 року                         Хорольський районний суд  Полтавської області

в складі  судді Личковахи О.О., розглянувши у порядку письмового провадження  в залі суду в м. Хоролі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1  до управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та зобов”язання суб”єкта владних повноважень нарахувати і виплатити 30 %  надбавку до пенсії як дитині війни за період з 1 січня 2006 року по 30 вересня 2010 року включно,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області, в якому просив суд поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом його порушених прав, визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування йому підвищення до пенсії як дітям війни у розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком за період з 01.01.2006 року по 30.09.2010 року та зобов”язати відповідача здійснити перерахунок і виплату недоплаченого йому підвищення до пенсії як дітям війни за період з 01.01.2006 року по 30.09 2010 року , а також стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що він належить до соціальної категорії «Дитина війни» та  відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком.  

 Відповідач всупереч ст.22 Конституції України, рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, яким були визнані  неконституційними окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», в тому числі й щодо зупинення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та всупереч рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, яким було поновлено дію ст. 6 вказаного Закону в редакції цього Закону від 18.11.2004 р., а також, не зважаючи на те, що дія положень вказаного Закону на 2009-2010 роки не зупинялася і вони не відмінялися, не скасовувалися , не здійснив нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії з 01.01.2006 року по 30.09.2010 року в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком . Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, вказував позивач, державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

           Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з”явився,  подав письмове клопотання про розгляд справи  за його  відсутності, позовні вимоги підтримав і просив їх задоволити.

    Відповідач, управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області, також подав письмове клопотання про розгляд справи  за відсутності його представника, позовні вимоги позивача не визнав, подавши заперечення. З огляду на наявність вказаних клопотань відповідно до ч.4 ст.122 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.  

Суд, врахувавши позицію сторін, дослідивши матеріали справи та належно оцінивши всі зібрані по справі докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

З матеріалів справи та наявних в ній доказів, судом встановлено наступне.

Позивач має статус «Дитини війни», що також підтверджується його пенсійним посвідченням серія ААА № НОМЕР_1, виданим 17.05.2000 року.

Враховуючи зазначений статус позивача, він відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.          

 Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік  було зупинено.

      Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" ,у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

      Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"  запроваджені не були.

 Закони України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року та "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року. Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України " Про Державний бюджет на 2006 рік " від 20.12.2005 року та " Про внесення змін до Закону України " Про Державний бюджет на 2006 рік " від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік".  

      Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає , що вони  частково підлягають  задоволенню, з таких підстав.

    Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", яким зупинено дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПФУ в Хорольському районі Полтавської області повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” , з 09.07.2007 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

 Отже, відповідач з 09.07.2007 року по 31 грудня 2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

А в період із 1 січня по 8 липня 2007 року до спірних правовідносин застосуванню підлягали приписи ст.111 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" як такі, що прийняті пізніше в часі, у зв”язку з чим мали пріоритет порівняно зі спеціальною нормою – статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

У 2007 році позивачу відповідно довідки управління Пенсійного фонду України в Хорольському району Полтавської області від 11.08.2010 р. № 81/02 зазначене підвищення до пенсії дитині війни  не виплачувалося .

Що стосується вимог позивача про зобов'язання відповідача виплатити йому за 2008 рік щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, то суд вважає такі вимоги частково обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції.  : “ Дітям війни  (крім  тих,  на  яких  поширюється  дія  Закону України "Про  статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального захисту")  до  пенсії  або  щомісячного  довічного грошового  утримання  чи   державної   соціальної   допомоги,   що виплачується  замість  пенсії,  виплачується  підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.”

  З 01 січня 2008 року по даний час позивачу відповідно до довідки від 11.08.2010 р. № 81/02 управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі  Полтавської області нараховується та виплачується зазначене підвищення до пенсії дитині війни  у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність . Розмір підвищення становить: з 01.01.2008 року – 47,00 грн., з 01.04.2008 року – 48,10 грн., з 22.05.2008 року – 48.10 грн., з 01.07.2008 року – 48,20 грн., з 01.10.2008 р. і по даний час – 49,80 грн.

 Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України),  визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суді України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року УПФУ в Хорольському районі Полтавської області повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп..41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачу доплати, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням  п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.  

Що стосується вимог позивача про зобов'язання відповідача виплатити йому за період з 01.01.2009 року по 30.09.2010 року щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, то суд вважає такі вимоги обгрунтованими , виходячи з наступного.

Оскільки, як зазначено вище, з 22 травня 2008 року поновили свою дію положення статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року № 2195-ІУ і ні у 2009 році, ні у 2010 році дія положень ст.6 цього Закону не зупинялася, вони не скасовувалися і не змінювалися,  з 22 травня 2008 року особи зі статусом дітей війни мають право на підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.

Таким чином, з 01.01.2009 року по 30.09.2010 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до діючої статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни, тому вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити йому перерахунок та виплату  щомісячної надбавки до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 01.01.2009 року по 30.09.2010 року підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни, не може бути підставою для їх  не здійснення   або відмови в задоволенні позову.

            Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” суд зазначає наступне.                  

    За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачу конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

   За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

    Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне  право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

    Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

    Згідно абзацу 1 пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо :  призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

                Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями  утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.

              Отже, обов’язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

             Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку  на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.    

Крім того, відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

У відповідності до ч.2 ст.46 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” ненараховані суми пенсії, що не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Крім того, як зазначає позивач, дізнавшись  на початку 2010 року про те, що йому не виплачується підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, він 11.08.2010 року звернувся до УПФУ в Хорольському районі з заявою про проведення йому перерахунку та виплати вказаного підвищення до пенсії у   відповідності зі ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”  і, отримавши  11.08.2010 року  відповідь на свою заяву про відмову у проведенні перерахунку, він звернувся до суду з даним позовом. Таким чином, суд не вбачає пропущення  позивачем  строку звернення до суду з вимогою про захист його права, оскільки про порушення свого права позивач фактично дізнався 11.08.2010 року, коли йому було відмовлено у проведенні перерахунку вказаного підвищення до пенсії як дитині війни.

Таким чином, з огляду на викладене суд приходить до висновку, що слід зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області   здійснити перерахунок пенсії позивача з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” ,та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, за 2009 рік з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, за 2010 рік з 01 січня 2010 року по 30 вересня 2010 року  з врахуванням проведених  у 2008 - 2010 роках виплат в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. А дії відповідача, який не здійснив нарахування та виплату позивачам пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком у відповідності зі ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за період з  09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по  30 вересня 2010 року  , слід визнати неправомірними.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений позивачем судовий збір в сумі 3 грн. 40 коп . підлягає стягненню на користь позивача  з Державного бюджету.

  На підставі викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007  №6-рп2007 року ,Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008  №10-рп2008 року, ст.ст..6-14, 71, 94,1 22 ч.4, 159-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

    Позовні вимоги ОСОБА_1   до управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та зобов”язання суб”єкта владних повноважень нарахувати і виплатити 30 %  надбавку до пенсії як дитині війни за період з 1 січня 2006 року по 30 вересня 2010 року включно задоволити частково.

Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком у відповідності зі ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за період з  09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з  01 січня 2009 року по 30 вересня 2010 року .

            Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Хорольському районі Полтавської області   здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1   з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” ,та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, за 2009 рік з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, за 2010 рік з 01 січня 2010 року по 30 вересня 2010 року  з врахуванням проведених у 2008 - 2010 роках виплат в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Стягнути з Державного бюджету України на користь   ОСОБА_1   витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1  відмовити.

    Постанову може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду  через Хорольський районний суд Полтавської області протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Головуючий :