Справа № 2-318/10

                                                         Р І Ш Е Н Н Я

                                                     ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20 грудня  2010 року

    Жовтневий районний суд Миколаївської області у складі головуючої по справі судді Царюк Л.М.,     при секретарі – Бітюковій С.В. за  участю

позивачів – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника  позивачки –  ОСОБА_3,

відповідачки – ОСОБА_4,

представника відповідачки –  ОСОБА_5,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні  в залі суду у м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1  та ОСОБА_2  до  ОСОБА_4    про  визнання права власності  -

                                                   В С Т А Н О В И В:

8 лютого 2010 року позивачі ОСОБА_1 і  ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, де просять визнати  за кожним та за відповідачкою ОСОБА_4 право власності на 1/3 частку  житлового будинку АДРЕСА_3 Жовтневого району Миколаївської області, а також  за ними та відповідачкою     право власності за кожним  на 1/3 частку  земельної ділянки розташованої по АДРЕСА_4 Жовтневого району Миколаївської області.

В судовому засіданні   позивачка   ОСОБА_1  підтримала позовні вимоги та пояснила, що відповідачка її дочка, а позивач – чоловік.  В  період 1998-2003 років, проживаючи однією сім’єю  вони вирішили побудувати будинок, всі документи вони оформляли на відповідачку, щоб не було ускладнень в подальшому, оскільки вони все літні люди. З 1997 року, оскільки дочка була за кордоном, всі питання пов’язані з виділом землі та будівництвом вона вирішувала сама, періодично узгоджуючи ці питання з дочкою, коли та приїжджала додому. Документи на отримання земельної ділянки під будівництво писала від імені дочки та розраховувалася з користувачем зазначеної ділянки грошима  також вона. Проект будівництва  розробляв її знайомий  ОСОБА_7, який проживав  у своєму будинку поруч з будівництвом. Також останній допомагав займатися їй будівництвом. Будинок будувався за сумісні кошти її, чоловіка та дочки. Остання висилала їй гроші на будівництво з-за кордону.  Кошти на будівельні  вона та чоловік отримували з заробітної плати та з власних зберігань,  які були нажиті за час сумісного проживання однією сім’єю. Крім того,  приблизно в вересні 2000 року вона позичила у свого брата ОСОБА_1 3000 доларів США. В будівництві будинку їм допомагали родичі. Також, вони продали  трьох кімнатну квартиру за 20000 доларів США та отримані гроші частково  пішли на будівництво будинку. В 2005 році дочка  отримала свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_3, а в 2006 році ОСОБА_4. було видано державний акт на земельну ділянку. В будинку вона проживала разом з дочкою чоловік проживав в квартирі в АДРЕСА_5 оскільки йому там було близько до роботи. В 2007 році  відповідачка вийшла заміж та разом з ними став проживати чоловік дочки – ОСОБА_8  В теперішній час їм з чоловіком стало відомо, що дочка має намір продати спірний житловий будинок без їх згоди. В зв’язку з чим вона з чоловіком  вирішили звернутися до суду  та просять визнати по 1/3 частки за кожним на вищевказані земельну ділянку та житловий будинок.

В судовому засіданні   позивач   ОСОБА_2  підтримав позовні вимоги та підтвердив обставини, на які посилається позивачка  ОСОБА_1

    Відповідачка  ОСОБА_4 в судовому засідання позовні вимоги не визнала та пояснила, що  оформленням земельної ділянки під будівництво та будівництвом будинку займалася її мати - позивачка по справі, а також вона.  Однак  будинок будувався тільки на її кошти, які вона присилала із-за кордону, а також  тільки дня неї, оскільки саме вона висловила бажання мати приватний будинок та проживати в ньому.  Ні мати, ні  батько своїх коштів на будівництво будинку не витрачали.

Свідки  ОСОБА_7, ОСОБА_1  підтвердили пояснення пояснення позивачки, що вона займалася будівництвом будинку, вони їй допомагали, а ОСОБА_1 давав в борг гроші, а  ОСОБА_9 повідомила, що разом з позивачкою  вирощували овочі, а потім їздили в Росію торгували овочами для  додаткового заробітку.    

З показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13,   ОСОБА_14, ОСОБА_15, які є знайомими відповідачки,  ОСОБА_8 її чоловіком, вбачається, що відповідачка дійсно була за кордоном тривалий час, пересилала гроші на будівництво своїй матері, яка займалася  будівництвом будинку. Після повернення із за кордону відповідачка також  займалася будівництвом.  

Згідно рішення  Мішково - Погорілівської сільської ради  № 6 від 23.12.99 року  відповідачки надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки під будівництво жилого будинку і господарських споруд (а.с.11-12).

Як вбачається з акту прийому в експлуатацію будинку, затвердженого рішенням виконкому  Мішково - Погорілівської сільської ради № 99  від 20.10.03 року будинок  має два поверхи з усіма зручностями, загальною площею 324.4 м. кв., будівництво проводилося з 1999 р.  по 2000 рік.  Зазначеним рішенням було оформлено право власності на вказаний будинок, яке зареєстровано в Миколаївському бюро технічної інвентаризації 23.05.05 року (а.с. 14-24). В зазначеному будинку зареєстровані з 25.20.05 року відповідачка  та її мати (а.с.25-26).

Відповідно до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯГ № 594306 від 22.12.06р.  земельна ділянка площею 0,23 га, що розташована в АДРЕСА_4 Жовтневого району  Миколаївської області, належить ОСОБА_4. (а.с.13).

 З даних   свідоцтва про укладення шлюбу вбачається, що позивачі  зареєстрували шлюб 18 серпня 1972 року під час державної реєстрації шлюбу позивачці присвоєне прізвище ОСОБА_1, згідно свідоцтва про розірвання шлюбу останні розірвали шлюб 23 лютого 2008 року, та позивачка  змінила прізвище на ОСОБА_1, 23 січня 2010 року позивачі зареєстрували шлюб   під час державної реєстрації шлюбу позивачці присвоєне прізвище ОСОБА_1 (а.с.37-38,109).

Як вбачається з довідок Миколаївської філії ЦБРЗМВС України позивачка працювала  на посаді головного бухгалтера в період 1999-2003 років, в 2004-2005 роках остання працювала у товаристві Миколаївський завод залізобетонних виробів, а  довідкою Пенсійного фонду України підтверджується розмір заробітної плати ОСОБА_2.  (а.с.29-32, 79-81).

З зарплатного розрахункового листа  від  31.01.03 р. вбачається, що відповідачка отримала заробітну плату в м. Женева, де проживала з  1 по 31 липня 2003 року  ( а.с.55-57,65,66)

  Відповідно до договору купівлі - продажу квартири від 19.10.05р. ОСОБА_2, ОСОБА_1 і ОСОБА_4 продали квартиру АДРЕСА_1, згідно договору  купівлі - продажу квартири від 19.10.05р. ОСОБА_2 і  ОСОБА_1 придбали в рівних частках квартиру АДРЕСА_2, за договором дарування від 27.10.05р.  ОСОБА_1 передала безоплатно ОСОБА_2 1/2 частку вищевказаної квартири (а.с.58-60).

Аналізуючи надані докази судом встановлено, що сторони, як члени родини,  в період 1998 року по 2003 рік  за спільні кошти  та  особистою працею будували жилий будинок АДРЕСА_3 а з 2005 року  позивачка ОСОБА_1 разом з дочкою ОСОБА_4  зареєструвалися в зазначеному будинку та проживали. Позивач проживав окремо,  що пов’язано з місцем розташування його роботи.

Відповідно до  ч. 4 ст. 368 ЦПК України  майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Враховуючи, що відсутні докази ступені трудової участі та конкретні розміри  грошових коштів сторін у будівництві будинку, суд вважає, що частки сторін є рівними.

Згідно положень ст.ст. 12,40 Земельного Кодексу України  передача земельних ділянок у приватну власність громадян  для  будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських  будівель та споруд віднесено до повноважень сільських  рад,  у комунальній власності яких перебуває ця земельна ділянка.

 З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Мішково-Погорілівської сільської ради від 28.11.06 року  відповідачка отримала 22.12.06 року державний акт на право власності на землю за вказаною адресою для присадибної ділянки.

 Оскільки набуття земельної ділянки у власність або у користування із земель державної або комунальної власності здійснюється за відповідним рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, суд приходе до висновку, що позовні вимоги в частині визнання права власності  на земельну ділянку задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги  стосовно   прав та інтересів  відповідачки  не підлягають розгляду, оскільки ОСОБА_4 з такими вимогами до суду не зверталася.

З огляду на викладене,  суд приходе до висновку, що позовні вимоги  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а саме - за кожним слід визнати право власності на  1/3 частку   жилого будинку АДРЕСА_3 Жовтневого району Миколаївської області.

  Керуючись ст.ст. 213,215 ЦПК України, -

                                                 В И Р І Ш И В:

         Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

          Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кожним право власності на 1/3 (одну третю) частку  житлового будинку АДРЕСА_3 Жовтневого району Миколаївської області.

          В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

    Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Миколаївської області через Жовтневий районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

                                Суддя                                               Л. Царюк