Справа № 2-415/2007р.

     Р І Ш Е Н Н Я

                                                             ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 

           23 жовтня 2007 р.   Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:    головуючого судді                              Петешенкової М.Ю.       

                   при  секретарі                                    Левченко С.Ю.

           розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, з участю третьої особи: Житлово-будівельного кооперативу № 301 про визнання права власності на ½ частину квартири, вселення та встановлення порядку користування квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, з участю третьої особи: Житлово-будівельного кооперативу № 301 про визнання втратившим право власності на ½ частину квартири та визнання права власності на другу ½ частину квартири, суд -

    ВСТАНОВИВ:

           18 січня 2007 рокуОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання права власності на ½ частину квартири, вселення та встановлення порядку користування квартирою.  

           Позовні вимоги він обгрунтував тим, що з відповідачкою по справі він перебував у зареєстрованому шлюбі з 21 березня 1975 року до 20 квітня 1999 року, від якого мали доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

           За час спільного проживання вони придбали в Житлово-будівельному кооперативі № 301 квартиру АДРЕСА_1. Пайовий внесок за квартиру було повністю внесено у 1993 році. Яких-небудь домовленостей щодо володіння, користування або розпорядження спірною квартирою між ними не існувало. 

           Після розірвання шлюбу у 1999 році він проживав у спірній квартирі, але у зв”язку з тим, що відповідачка заперечувала і створювала різні перешкоди, з 2002 року він немає можливості проживати в цій квартирі, оскільки відповідачка поставила нові металеві двері та не надала йому ключі.

           Він зазначає, що після розірвання шлюбу з відповідачем, у неї виникла заборгованість по оплаті комунальних платежів. Однак, він будучі пенсіонером МВС України користується пільгами по оплаті комунальних послуг та квартирній оплаті. 

           У зв”язку з тим, що він немає іншого житла, виникла необхідність у поділі спірної квартири. Позивач просить визнати за ним право власності на ½ частину спірної квартири, зобов”язати відповідача не чинити йому перешкод у користуванні квартирою, вселити його в цю квартиру та встановити порядок користування цією квартирою.

           1 березня 2007 року відповідачка ОСОБА_2 звернулася з зустрічним позовом доОСОБА_1, третя особа Житлово-будівельний кооператив № 301 про визнання ОСОБА_1 втратившим право власності на 1/2 частину квартири та визнання права власності на другу ½ частину квартири.

           На обґрунтування позовних вимог зазначила, що за час спільного проживання вона вступила в члени Житлово-будівельного кооперативу № 301 і в 1981 році отримала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1

           Виплата пайового внеску була оформлена на її ім”я, який був повністю внесений у 1993 році. Оскільки вона є членом кооперативу, то ордер, право власності  та особистий рахунок були оформлені на її ім.”я.

           Після розірвання шлюбу,ОСОБА_1 в спірній квартирі не проживав вісім років, крім того у серпні 2000 року уклав шлюб з ОСОБА_5 та проживає у квартирі АДРЕСА_2. Ніяких перешкод у користування квартирою вона не чинила, комунальні послуги починаючи з 1999 року він не сплачував. Вимог про поділ майна не пред”являв, вважала його втратившим право власності на ½ частину квартири, враховуючі строк позовної давності у три роки.      Просила визнати за нею право власності на другу 1/2 частину спірної квартири.

           19 червня 2007 року позивачОСОБА_1 позовні вимоги уточнив, посилаючись на те, що з весни 2004 року він не користувався спірною квартирою з поважних причин, просив суд визнати, що строк позовної давності пропущений ним з поважних причин та визнати за ним право власності на ½ частину спірної квартири, вселити його в цю квартиру та встановити порядок користування даною квартирою.

   В судовому засіданні позивачОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх в повному обсязі, зустрічний позов ОСОБА_2 не визнав та просив відмовити у його задоволенні  на підставі обставин, викладених в його позовній заяві.

            Представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, при цьому пояснив, що оскільки позивачОСОБА_1 вважав себе власником спірної квартири, він і не пред”являв даний позов раніше до відповідача. Вважав, що строк позовної давності пропущений ним з поважних причин, внаслідок перебування під впливом обманних дій з боку відповідача. Вимоги зустрічної позовної заяви не визнав в наслідок їх необґрунтованості, просив відмовити у задоволенні зустрічного позову.  

   В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позов не визнала, просила в його задоволенні відмовити, при цьому пояснила, що під час перебування у шлюбі з відповідачем вона у 1980 році вступила в члени Житлово-будівельного кооперативу № 301 та в 1981 році отримала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Виплата пайового внеску була оформлена на її ім'я, який був виплачений лише в липні 1993 року. Ордер, право власності на квартиру та особистий рахунок було оформлено теж на її ім'я. Починаючи з 1996 року вона сплачувала заборгованість за комунальні платежі. Після розірвання шлюбу у 1999 році, відповідач зареєстрував у 2000 році шлюб з ОСОБА_8, у зв”язку з чим почав проживати в квартирі АДРЕСА_2 і по теперішній час. ОСОБА_7 ніколи не ставив питання про поділ квартири, як і в період трьох років після розірвання шлюбу так і після спливу трьох років. Вона ніколи не чинила позивачеві перешкоди щодо проживання в квартирі, а металеві двері у квартиру були поставлені ще до розірвання з ним шлюбу. Крім того, заборгованість за комунальні послуги, яка утворилася після розірвання шлюбу, погашено особисто нею. Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду, тому просить в задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний задовольнити.

   Представник відповідача ОСОБА_9 в судовому засіданні вимоги позивачаОСОБА_1 не визнав, просив відмовити у його задоволенні, зустрічний позов підтримав на підставі обставин, викладених в зустрічній позовній заяві та просив задовольнити.

   В судовому засіданні представник третьої особи Житлово-будівельного кооперативу № 301 ОСОБА_10 вважала первісний позов обгрнутованим, оскільки пай належить обом сторонам. Зустрічний позов вважала не обґрунтованим та не підлягаючим задоволенню, оскільки квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя.  

            Вислухавши пояснення сторін, представників сторін, свідків: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, вивчивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги за первісним та за зустрічним позовами не підлягають задоволенню за наступних підстав.

            В судовому засіданні встановлено, що сторони по справіОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 21 березня 1975 року по 20 квітня 1999 року перебували у шлюбі, зареєстрованому у Самарському відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області (а.с. 10,11).

            Від шлюбу мали доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

          За час спільного проживання ОСОБА_2 вступила в члени Житлово-будівельного кооперативу № 301. 

Обслуговуючий кооператив „Житлово-будівельний кооператив № 301”  зареєстрований 23 квітня 1980 року за № 302/3 Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, цей факт підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 9292 (а.с. 106). Відповідно до Статуту Житлово-будівельного кооперативу № 301, остання реєстрація проведена 2 листопада 2006 року (а.с. 78).   

Як члену Житлово-будівельного кооперативу № 301 відповідачці був виданий ордер № 2177 від 15 липня 1981 на вселення в трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 65,3 кв.м. (а.с.8). З цього ж часу відповідачка та члени її родини позивачОСОБА_1 та донька ОСОБА_4 проживали разом в цій квартирі.

Пайовий внесок за квартиру було повністю внесено за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім”ї члена кооперативу у 1993 році, що підтверджується  довідкою № 78 від 3 листопада 2006 року, виданої Головою кооперативу ОСОБА_17 (а.с. 14).   

Після розірвання шлюбу, позивачОСОБА_1 вдруге одружився у 2000 році і проживає у квартирі другої дружини ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2.

          Однак, як вбачається із довідки № 32 від 16 квітня 2007 року, виданою Головою Житлово-будівельного кооперативу № 301 ОСОБА_10, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_1 (а.с. 99).   

    Ці обставини підтверджені в судовому засіданні поясненнями самої відповідачки, а також поясненнями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 які підтвердили той факт, що відповідач не проживає в спірній квартирі з 2000 року.    

Згідно з ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

         Зазначені правовідносини регулюються Кодексом про шлюб та сім”ю України, Цивільним кодексом України в редакції 1963 року відповідно до п. 4 „Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції 2003 року”, Житловим кодексом України. 

         У відповідності з ч. 2 ст. 146 Житлового кодексу України, поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КпШС України, внесений у період шлюбу пай і квартира є їх спільною сумісною власністю, кожен із них має рівне право на цю квартиру.   

         Суд вважає, що з моменту розірвання шлюбу між подружжя, а саме з 1999 року у позивачаОСОБА_1 виникли обставини на реалізацію свого порушеного права на частину у спірній квартирі, але протягом строку позовної давності у три роки.  

          Суд вважає, що позивач пропустив строк позовної давності у три роки, оскільки після розірвання шлюбу із відповідачем ОСОБА_2 він залишив свою частину у спільному майні подружжя за попереднім місцем проживання та протягом трьох років до суду з відповідним позовом не звернувся. 

          Доводи позивача щодо пропуску строку позовної давності з поважних причин, оскільки він знаходився вісь цей час під впливом обманних дій відповідачки та своєї юридичної необізнаності, суд не може вважати такими, що відповідають дійсності та відноситься до них критично, оскільки він не довів в судовому засіданні, про те, що про порушення свого права він дізнався лише у 2004 р.

          В судовому засіданні також не знайшли своє підтвердження доводи позивача про те, що відповідачка по справі чинить йому перешкоди в користуванні спірною квартирою. Яких-небудь доказів в підтвердження обґрунтованості заявлених вимог, позивач суду не надав. Покази свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 суд не приймає до уваги та відноситься до них критично, оскільки вони не підтвердили в судовому засіданні жодної обставини.  

           Відповідно до ч. 2 ст. 156 ЖК України, за згодою власника квартири член його сім”ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім”ї.

           Судом встановлено, що позивач по справі є колишнім членом сім”ї відповідачки і не є співвласником квартири АДРЕСА_1.

           Станом на теперішній час між сторонами склалися неприязні відносини. Даний факт підтверджується зверненням відповідачки до Самарського РВ ДМУ УМВС Україні в Дніпропетровської області з приводу неправомірних дійОСОБА_1 щодо розподілу спільного майна (а.с. 62). 

            На підставі викладеного, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 Цивільного Кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає, що позивачОСОБА_1 не має право на вселення в квартиру АДРЕСА_1, у зв”язку з чим немає право вимагати встановлення порядку користування зазначеною квартирою.

           Доводи відповідача про те, що позивач втратив право на пред”явлення вимоги про поділ майна, знайшли своє повне підтвердження у судовому засіданні, але заявлені позовні вимоги щодо визнання втратившим право власності на 1/2 частину квартири та визнання права власності на другу ½ частину спірної квартири, не знайшли своє підтвердження, оскільки як вбачається із наданого в судовому засіданні Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26 березня 2007 року, власником квартири АДРЕСА_1 являється ОСОБА_2 (а.с. 91). 

       Судом неодноразово роз”яснювалося сторонам положення ст.ст. 10, 57-60 ЦПК України та наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, а також те, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі.  

        Згідно зі ст. 80 ЦК України в редакції 1963 року, закінчення строку позовної давності до пред”явлення позову є підставою для відмови у в позові.

   З огляду на зміст статей 71, 80 ЦК України в редакції 1963 року їх положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб”єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб”єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.     

       При зазначених обставинах даної цивільної справи, на підставі наданих доказів, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, суд вважає, що позовні вимоги за первісним та зустрічним позовом не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні і не підлягають задоволенню у повному обсязі.

            Керуючись ч. 1 ст. 22 КпШС України, ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 156 Житлового кодексу України, ст.ст. 71, 80 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, ст.ст. 4-8, 10, 11, 57-60, 61, 169, 209, 212, 213, 215 ЦПК України, суд -

                                                               ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2, з участю третьої особи Житлово-будівельного кооперативу № 301 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, вселення та встановлення порядку користування квартирою - відмовити.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1, з участю третьої особи Житлово-будівельного кооперативу № 301 про визнання втратившим право власності на 1/2 частину квартири та визнання права власності на другу ½ частину квартири - відмовити.

   Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

   Головуючий суддя:                                                                       М.Ю. Петешенкова