Справа №22-28807 головуючий в 1 інстанції Вовк С.В.
Категорія доповідач Остапчук Д.О.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 грудня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого Остапчука Д.О.
суддів: Барановської Л.В., Побірченко Т.І.
при секретарі Ражевій В.В.
у відкритому судовому засіданні в м.Києві розглянула апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, в якому посилаючись на неправдивість інформації розповсюдженої останньою у листі керівнику установи щодо неї про начеб-то викрадення мобільного телефону та диктофону, просила ухвалити рішення, яким зобов’язати відповідачку письмово спростувати у спосіб, яким було розповсюджено неправдиві відомості про викрадення нею мобільного телефону та диктофону, у вигляді листа за підписом ОСОБА_2, копію якого вона повинна вручити позивачу.
Поряд з тим, просила стягнути на її користь 3000 гривень моральної шкоди на відшкодування компенсації негативних наслідків від розповсюдження такої інформації.
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 31 серпня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскаржуване рішення суду вважає незаконним, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Зазначає, що суд, відмовляючи їй у задоволенні позову, не звернув уваги на те, що інформація яка міститься у листі підписаному відповідачкою не є судженням, а за своїм змістом вона носить стверджувальний характер.
З огляду на те, що мобільний телефон та диктофон про які зазначала у листі відповідачка, знаходяться у ІЄД НАН України, звідки її було незаконно звільнено, то інформацію про те, що вона вкрала ці предмети слід визнати недостовірною та задовольнити її позов.
Перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачка не довела обставин на які посилалась, як на обґрунтування своїх вимог.
Такі висновки відповідають встановленим фактам та ґрунтуються на законі.
Судом встановлено, що позивачка працювала на посаді головного бухгалтера в інституті європейських досліджень НАН України.
Наказом № 310/09 від 12.02.2009 року ОСОБА_1 звільнена за прогули без поважних причин (ст.. 40 п. 4 КЗпП України) (а. с. 8).
Автором однієї з доповідних записок від 28.11.2008 року, яка була однією з підстав звільнення позивачки- є відповідачка ОСОБА_2(а.с. 18).
У вказаній записці зазначено: «Где она дела документы и телефон я не знаю. Кроме того в сейфе хранился диктофон, который она забрала с сейфа и сказала мне об этом в присутствии ревизора ОСОБА_3 Где находится диктофон в н/в я тоже не знаю…».
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Інформація вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Характер доповідної записки ОСОБА_2 від 28.11.2008 року, інформацію у якій просить визнати негативною та недостовірною позивачка, свідчить про те, що вона носить інформаційний характер та адресована керівництву ІЄД НАН України.
Ця доповідна записка не містить стверджувальної інформації про те, що позивачка викрала з сейфу мобільний телефон та диктофон.
Крім того п. 19 Постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.09 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» передбачено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані , з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» під поширенням інформації слід розуміти: опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню, чи з використанням інших засобів масової інформації , поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку, викладання в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності, або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі, або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності ( неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій, і яка на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Таке свідчить про те, що інформація, яка спростовуються внаслідок її недостовірності та негативності має носити у першу чергу стверджувальний характер.
Доповідна записка, інформацію у якій оспорює позивачка, містить адресовану керівництву зазначеної установи інформацію, яку з огляду на правила ст..277 ЦК України немає підстав вважати недостовірною та такою, що підлягає спростуванню.
За наведених обставин, суд правильно встановивши фактичні обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позову у цілому.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і на законність оскаржуваного рішення не впливають.
Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.301,302,305,307,317,218 ЦПК України,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: