Справа №2-3319

                                                                                                                                         2010 рік

Р І Ш Е Н Н Я

іменем У К Р А Ї Н И

       22 жовтня 2010 року Дебальцевський міський суд в складі:

       головуючого: судді Афанасьєвої Ю.О.

       при секретарі: Турченковій О.В.,

      за участю: позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,

      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дебальцеве цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дійсним та визнання права власності, суд -

ВСТАНОВИВ:

      Представник позивач ОСОБА_1, за довіреністю ОСОБА_2, звернувся до суду з даним позовом до відповідача, посилаючись на наступні обставини: 23.08.2010 року між ним та відповідачкою ОСОБА_3 було досягнуто домовленості про продаж відповідачкою позивачу у власність належної відповідачу на праві приватної власності АДРЕСА_1 в м.Дебальцеве на наступних умовах: позивач передає відповідачеві 9000 грн., в рахунок повної оплати квартири, а відповідач зобов»язується продати позивачу вказану квартиру за 9000 грн. і в строк до 25.05.2010 року оформити договір купівлі-продажу з його нотаріальним посвідченням. Грошові кошти в сумі 9000 грн. в рахунок повної оплати вартості вказаної квартири були передані відповідачу 23.04.2010 року, що підтверджується розсипкою.

     Також 23.04.2010 року відповідач передав позивачу документи, які підтверджують його право власності на АДРЕСА_1, а саме: договір купівлі-продажу квартири від 3.09.1999 року та реєстраційне посвідчення до нього, а також ключі від цієї квартири.

          Однак, в обумовлений домовленістю строк відповідач так і не оформив договір купівлі-продажу з його нотаріальним посвідченням, посилаючись то на зайнятість, то на відсутність коштів, то на незадовільний стан здоров»я.

          Вважають, що відповідач в теперішній час ухиляється від нотаріального оформлення угоди, посилаючись на ч.2 ст.220 ЦК України, просив визнати дійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 в м.Дебальцеве, укладений між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 в усній формі 23.04.2010 року та визнати за позивачем право власності на вказану квартиру.

 В судовому засіданні позивач підтримував заявлені вимоги, просив позов задовольнити.

          Представник позивача, за довіреністю ОСОБА_2, в судовому засіданні підтримував заявлені позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним в заяві, просив позов задовольнити.

           Відповідачка в судовому засіданні позов визнала, пояснивши, що дійсно вона продала ОСОБА_1 АДРЕСА_1, він сплатив їй гроші в розмірі 9000 грн., на підтвердження чого є розписка. До нотаріальної контори вони не звертались, посилаючись на те, що вона зайнята на роботі, оскільки працює кожен день, крім того вони чекали на рішення суду, та взагалі вона, й не знає, чого вони не звертались до нотаріальної контори.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

          Як встановлено в судовому засіданні, відповідно до договору купівлі-продажу від 3.09.1999 року (а.с.6), реєстраційного посвідчення (а.с.7) та довідки НОМЕР_1 від 28.09.2010 року власником АДРЕСА_1 в м.Дебальцеве є ОСОБА_3, відповідач у справі.

     Сторонами було досягнуто домовленості про продаж відповідачкою позивачу у власність вказаної квартири за 9 тис. грн.., на підтвердження виконання вказаної домовленості суду надано розписку (а.с.5).

    Згідно ж зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державної реєстрації.

     Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин, що потребує державної реєстрації є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

     Згідно частини 3 статті 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

     Тобто, відповідно до ч.І ст. 210, ч.З ст. ст. 640, 657 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення  або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

     Позивач посилається, як на правову підставу задоволення позову, на ч.2 ст.220 ЦК України, оскільки вони домовились усіх істотних умов договору, і відбулось повне виконання договору, однак відповідачка ухиляється від його нотаріального посвідчення.

     Так, згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

     Однак це   правило  не   застосовується, якщо є передбачене законодавчими актами обмеження  (заборона) на  здійснення  такого  правочину  або  сторони  не  дійшли  згоди  щодо  всіх істотних його умов.

      Положення ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. ст. 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними та не створюють прав і обов'язків для сторін.

     Таким чином, враховуючи, що момент вчинення договору купівлі-продажу квартири, відповідно до ст. 657 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, правила ст. 220 ЦК на нього не поширюються, він є неукладеним і таким, що не породжує для сторін прав та обов'язки.

     На підставі ст.ст.210, ч.2 ст.220, ст. 657, ч.З ст. 640, п.13 Постанови ПВСУ №9 від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, та, керуючись ст.ст.213-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

      У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дійсним та визнання права власності - відмовити.

      Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дебальцевського міського суду протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи,  які  брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 25.10.2010 року.

Рішення надруковано у нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя Дебальцевського

Міського суду                                 Афанасьева Ю.О.